Я дочитала «З-імли-народжених» і окрім шаленого задоволення отримала завдяки цьому тексту кілька важливих інсайтів про своє письмо. Перший — не обовʼязково експериментувати, щоб писати добре. У мене десь дуже глибоко в несвідомому сиділо переконання, що неможливо побудувати гарну історію, якщо в ній є класичні/розповсюджені елементи.І що мені обов’язково треба з чимось експериментувати, інакше я не зможу зацікавити. Так зʼявилися: 🤯 інвертований троп діва в біді — хлопак, якого треба весь час рятувати («Лабіринт»)🤯 зміна місць у сюжеті між типовою героїнею фентезі та її непомітною подружкою («Морок»)🤯 чуйний, відкритий та балакучий хлопець замість sassy female character в якості оповідача в роментезі («Сімейна справа»)У трилогії-в-якої-змінилася-назва теж купа таких штук, але тут поки не буду спойлерити. А ще я дуже боюся вводити антагоністів і лиходіїв, бо вони всі мені здаються шаблонним. І частіше я фокусуюсь на конфліктах з природою або глобально з суспільством. Але якщо дуже утрувати сюжет «З-імли-народжених», то в ньому є:✅ Сирітка з неймовірними магічними здібностями, яка ну така not like the other girls✅ Класичне зле зло, тиран, який володіє нездоланною магією✅ Харизматичний персонаж-наставник, доля якого… мʼяко кажучи, визначена «Шляхом героя». Більш, ніж класичні образи. Але чи вони зробили для мене історію гірше? Ні, бо історія дуже добре написана. І ці персонажі теж.Чи варто мені трошки попустися зі своїм бажанням експериментувати завжди? Так. Зараз потихеньку дивлюся матеріали про те, як створювати лиходіїв і буду пробувати додавати їх у свої тексти, не слухаючи самонадіяні думки про те, що це кліше. Я хочу навчитися розказувати добрі історії. А експерименти потребують більшого досвіду й навичок.#Кузьміна_пише