Розповідаю звідки питання.

Зараз моя супервізор (терапевт, яка консультує мене щодо моїх клієнтів з терапії) була в Чернівцях проїздом і ми бачились кілька разів ❤️

Вчора я запросила її відсвяткувати початок проекту і показала вперше наш підручник з Психосканеру.

Вона запитала:

«Анастасія, а це для кого ви такий підручник робите і до чого ви їх готуєте?»

На що я відповіла жартом:

«Не знаю до чого, але вони готові» 🙂‍↕️😁

І супервізор розказала, що нещодавно до неї на сесію прийшла терапевт, яка закінчила 4 роки навчання на психотерапевта і попросила нічого їй не казати за межовий рівень, щоб не лякати її.

З однієї сторони я дійсно даю знання, які не мала б, бо вони призначені для психологів.

З іншої — я беру на себе відповідальність давати знання, які можуть значно покращити якість життя людини.

Як влаштована психіка — це вже давно не секрет.

То чому жити і далі наосліп?

Тим більше в нашому проекті не має нарцисичного фльору «тепер я краще знаю як іншим жити». Чим я особисто дуже пишаюсь, бо відлетіти в нарцисичний процес — це простіше простого.

Більшість студентів, навпаки, зменшують своє Ідеальне Я, починають відчувати задоволення від себе Реальної, від свого реального звичайного життя. І це дуже сильно надихає мене щоразу ризикувати і робити такі глибокі проекти для всіх, кому це цікаво.

А я вирішила взяти для себе окремі супервізії по проекту. Хочеться, щоб студенти отримували якомога більше підтримки в такі непрості часи як зараз.

То що, розказую чому я вважаю корисним знати про свою організацію психіки (і не тільки свою) і як це впливає на реальне практичне життя?

🔥