КРАФТОВА КІНОФІЛЬНЯ

За межами чорної веселки / Beyond the Black Rainbow (2010) Божечки, як я кайфанула від перегляду. Наче натрапила на оазис посеред кінопустелі й набралася сил перед наступними нудними переглядами. Психоделічна наукова фантастика Паноса Косматоса. Довго відкладала перегляд саме через відгуки, що це суцільний візуал без сюжету. Тепер можу сказати, що це одна з найбільш несправедливих характеристик, які я чула. Насправді тут є історія. Цілісна, зрозуміла і навіть із майже казковою мораллю про те, як прагнення вийти за межі людських можливостей може породити чудовисько. Просто Косматос відмовляється пережовувати її за глядача.Ми звикли дізнаватися про минуле героїв із розмов. Персонажі проговорюють все, що нам потрібно знати, аби ми випадково не пропустили жодної деталі. Тут все навпаки. Діалогів мінімум. Ніхто не пояснює, хто ким був, що сталося багато років тому і чому герої поводяться саме так.Режисер говорить із глядачем по дорослому. Він просто відкриває двері й дозволяє підглянути за чужим життям. Спостерігай. Помічай деталі. Роби висновки. Уважний глядач сам збере історію докупи, а разом із нею і характери персонажів, їхнє минуле, і сенс того, що відбувається.Мабуть, саме цього мені зараз найбільше не вистачає в кіно. Режисер не ховає сюжет за красивими кадрами. Він розповідає його мовою кіно. Через монтаж, кольори, поведінку героїв, паузи і погляди. Звісно, це дуже повільне кіно. Воно пливе, наче сон і нікуди не поспішає. Але якщо любите незвичне авторське кіно, дуже раджу дати йому шанс.Рейтинг IMDb: 5.9Критики: 61%Моя оцінка: 9@kinofilnya

ЖАХЛИВИЙ КОНКУРС 💀Ууууу!! Найбільший пітчинг ШОЯКШО підʼїхав. Шукаємо авторів, які пишуть в жанрі жахи (горрор) – ловлять адреналін від емоції страху, люблять пранкувать близьких, розказувати страшні історії на ніч... ну ви поняли) На хвилі нещодавнього успіху Backrooms та Obsession, які виросли з маленької ідеї на YouTube, ми ще раз подумали про жанр жахів в Україні, а точніше... його відсутність. При цьому іноземні горрори збирають аудиторію в наших кінотеатрах, тобто запит – є. Ось тільки українські автори, які пишуть в цьому жанрі... де ви?! Ми вас знайдемо 🫵Хто може подаватись?ВСІ! Абсолютно всі. Не важливо, професіонал ти з індустрії чи тільки мрієш зняти своє перше кіно – важливо, що ти любиш жахи і хочеш зробити свій фільм. І якщо це вже само по собі звучить трохи страшно - тобі до нас! До участі в суддійстві конкурсу ми долучили як людей з індустрії (представник відомого українського кінофестивалю, автор найбільшого хіта на українському стримінгу, представниця найбільшого літературного комʼюніті жахів в Україні) так і сценаристів та кінооглядачів, з великою аудиторією кіноманів, які регулярно слідкують за новинками світу, розбирають горрори і точно знають, що подобається аудиторії.Конурс проходитиме в три етапи:1️⃣ Відправка ванпейджерів (one-pager) - це короткий опис концепту твоєї історії. Нічого складного - тільки твоя ідея, концепт, але це вже має бути страшно, жахливо страшно) ❗️ванпейджери, які оформлені не за нашими вимогами не будуть розглянуті (ось тут дивись приклади оформлення)2️⃣ 10-20% авторів кращих ванпейджерів пройдуть далі та відправлять нам свої сценарії (буде час, щоб їх написати \ допрацювати, не хвилюйтесь). Хто не знає ЯК писати сценарій в індустрійному форматі - ми дамо туторіал, все пояснимо, це не вища математика.3️⃣ Фіналісти отримають можливість менторських сесій та воркшопів з людьми з нашої індустрії, щоб отримати фідбек, допрацювати історію та виграти головний приз:🏆 1 000$ від ШОЯКШО за кращий жахливий короткометражний сценарій (10-30хв)Детальніше про жахливих суддів, жахливі етапи жахливого конкурсу та жахливі правила зможете почитати за лінком, в жахливому регламенті. Щоб прийняти участь в конкурсі - заповнюйте жахливу форму тут. Дедлайн подачі ванпейджерів: 24 серпня, 23:59 ⏰ Якщо ви любите інтертеймент та горрор так, як його любимо ми - стрибайте до нас у вагон, будем знайомі!

Шо ви, голови, сумували без мене? Не треба відповідати. Хочу жити в солодкій брехні і вважати, що так. Намагаюся повернутися в стрій, я за вами точно сумувала. Обсесія / Obsession (2025)Назва Обсесія працює буквально, одержимість тут існує з обох боків. Він роками не може відпустити дівчину, яка його не кохає. Вона ж стає жертвою прокляття, яке змушує любити його понад усе. Один не здатен прийняти відмову, іншу позбавляють права вибору. На перший погляд герой здається тим самим "хорошим хлопцем", якого прийнято жаліти. Тихий, сором'язливий, безнадійно закоханий у подругу. Але щойно його бажання здійснюється, стає зрозуміло, що він любить не так дівчину, як можливість нарешті володіти нею.Огидною була коротенька сцена сексу, коли він знає, що з нею щось не так, і все одно залазить на неї й користується її тілом. Це настільки огидно, що у мене підступає блювота.Цей персонаж протягом усього фільму не зробив нічого. Це безхребетна амеба, яка бажає володіти іншою людиною, а отримавши бажане, навіть не намагається розібратися в бажаннях і почуттях дівчини. Хоча є сцени, де вона на мить стає собою, і він знає, що це все несправжнє, йому ок, поки є доступ до її вагіни.Саме тут остаточно руйнується образ хорошого хлопця. Ми звикли співчувати людям, які роками без відповіді когось кохають. Але страждання ще не робить людину хорошою. Якщо твоє кохання не залишає місця для волі іншої людини, це вже не любов, а одержимість.Містична складова фільму гіперболізує стан закоханої людини. На початку стосунків хочеться постійно бути поруч, повідомлення раптом починають важити занадто багато, а будь-яка дрібниця легко перетворюється на привід для тривоги. Фільм бере цей знайомий майже кожному стан і доводить його до буквального жаху. Найсильніше він може зачепити тих, хто зараз переживає початок стосунків або добре пам'ятає цей період. Після перегляду легко впіймати себе на думці, що навіть найромантичніші почуття можуть приховувати нездорову одержимість.Після фільму мимоволі починаєш замислюватися, скільки одержимості люди іноді помилково називають коханням. Рейтинг IMDb: 8.0Критики: 94%Моя оцінка: 7@kinofilnya

У компанії чоловіків / In the Company of Men (1997)​Цей фільм став справжнім вибухом на фестивалі Санденс у 1997 році саме через звинувачення в мізогінії. Його називали брудним, жорстоким і ненависницьким стосовно жінок. Але насправді він знімає маску з тих, хто називає себе альфами.​Двоє офісних кар'єристів вирішують відігратися на жінках за свої минулі образи. Вони обирають дівчину з порушенням слуху і починають брудну гру з її почуттями, просто щоб подивитися, як вона зламається.​Часто такі чоловіки плутають щирість і повну довіру зі слабкістю. Коли зустрічаєш сильну, впевнену в собі людину, автоматично хочеться довіряти їй. А виявляється, все це пил в очі. Перед тобою просто слабкий ображений хлопчик, який хоче помститися за свої минулі невдалі відносини.​Мізогінія тут постає як повна нездатність брати відповідальність за своє життя. Замість того, щоб аналізувати свої вчинки, герої використовують маніпуляції та брехню. Вони самостверджуються за рахунок того, хто їм довірився. ​Але головний посил фільму ще глибший. Ця жага домінування руйнує всіх, хто в неї грає. Чад здається успішним, але насправді він порожня людина, якій потрібно знищувати інших, щоб відчути себе сильним. А його напарник Говард, який думав, що грає на рівних, виявився таким самим знаряддям, як і їхня жертва.​Фільм доводить, що чоловіки стають жертвами власних жорстоких правил і втрачають здатність бути людьми. ​Рейтинг IMDb: 7.1Критики: 89%Моя оцінка: 7@kinofilnya

Повернені / Straightheads (2007) Після жорстокого нападу та зґвалтування успішна Аліса та її випадковий супутник Адам намагаються повернутися до звичного життя. Проте жага відплати виявляється сильнішою за здоровий глузд.Той випадок, коли низький рейтинг каже більше про дискомфорт, ніж про якість самого фільму. Ми звикли споживати помсту як видовищний атракціон із обов’язковим катарсисом у фіналі. Натомість режисер Ден Рід зняв брудну, важку історію, позбавлену будь-якої естетики. Це не розважальний трилер, а жорстка психологічна драма про те, як травма ламає людей, залишаючи їх розгубленими та безпорадними.Помста тут не приносить полегшення і не відновлює справедливість. Вона виглядає як черговий акт відчаю, що ще більше руйнує героїв. Джилліан Андерсон і Денні Даєр створюють ідеальний контраст. Поки жінка поступово втрачає здатність до емпатії, чоловік, від якого за канонами жанру чекають рішучості, виявляється абсолютно розгубленим.Фільм залишає по собі важкий, неприємний посмак. Він не намагається сподобатися чи заспокоїти глядача. Це про те, як травма не зцілюється, а лише випалює все всередині. Рейтинг IMDb: 5.5Критики: 43%Моя оцінка: 8@kinofilnya

Викривлена / Slanted (2025) Непоганий боді-хорор для вечірнього перегляду, з гострою соціальною ідеєю, але кульгавим сценарієм. Дивіться, якщо хочете розібратись самі. Історія зосереджується на невпевненій у собі китайсько-американській тінейджерці, яка проходить експериментальну операцію, щоб стати білою, сподіваючись здобути титул королеви балу та прийняття однолітків. Фільм хоче бути притчею про прийняття себе, але фундаменту під це не підводить. Щоб мораль "будь собою" спрацювала, треба показати що саме Джоан втрачає, відмовляючись від себе. Чи є в цьому світі хоч один доказ, що можна бути китайською дівчиною і не жити в постійному приниженні? Фільм не дає відповіді. Натомість будує такий переконливий расистський світ, що операція по зміні раси виглядає як єдине раціональне рішення. Логічний вибір людини, яка прагне жити як білі люди (буквально).У режисерки Емі Ванг було два виходи. Або показати трагедію людини, яка стерла себе заради чужих стандартів. Або дати їй хоч одну причину не робити операцію, що залишатись собою насправді щось дає. Натомість Ванг обирає третій шлях - просто показує, що операція має жахливі фізичні наслідки. І все. Вийшло не кіно про ідентичність, а антиреклама пластики. Перший акт живий, має зуби, принаймні поки фільм не починає їх ховати. Шкода, що думку не дотягнули, але не шкодую що подивилась.Рейтинг IMDb: 5.9Критики: 69%Моя оцінка: 6@kinofilnya

Ніч живих мерців / Night of the Living Dead (1990)  Захотілося передивитись саме цей ремейк, який я дивилася у віці 7-8 років. Через який з ночі в ніч мій сечовий міхур, мав триматися з останніх сил до світанку, так само як герої фільму мали пережити ту жахливу ніч. Не всім героям це вдалося. Нам з міхуром теж не завжди... Слово "зомбі" не викликає у мене жодних емоцій. Ані страху, ані цікавості. Бо хто такі зомбі? Чергові вигадані монстри. І чим страшніше їх малюють, тим менше вони лякають. Гнила плоть, обірваний одяг, кишки назовні — все це працює в протилежний бік. Чим більше монстр, тим менше людина. А людей я боюся набагато більше за монстрів.Тепер міняємо слово "зомбі" на "живий мрець". Той, що щойно підвівся з труни. Свіженький. Шкіра жовта, як буває після смерті. На ньому поховальний костюм. Може є рани від загибелі, а може взагалі нічого підозрілого. Просто людина, яка йде до тебе. І ти не розумієш це монстр чи ні? Ось де починається справжній страх, коли можеш уявити це наяву.Саме це робить Том Савіні у своєму ремейку класики Ромеро. Він зробив зомбі схожими на правду. І це лякає до усрачки навіть зараз, через 35 років.Але фільм страшний не тільки цим. Бо поки мерці йдуть ззовні, між живими відбувається свій конфлікт. Люди не об’єднуються, їх охоплює паніка і кожне наступне рішення наближає їх до кінця швидше, ніж будь-який зомбі за вікном.Офіційно мій найстрашніший фільм про зомбі.Рейтинг IMDb: 6.8Критики: 57%Моя оцінка: 10@kinofilnya

Апостол / Apostle (2018)Фолк-хорор від netflix про віру як інструмент контролю.1905 год. Томас Річардсон відправляється на віддалений острів, щоб врятувати сестру, викрадену таємною релігійною громадою. На місці герой зіткнеться з секретами і брехнею, на яких будується громада.Ідея не нова, але цікава, плюс тут домішали фентезійну складову, тож дивитись було не нудно. Що стосується візуала і акторської гри, місцями нагадує не дуже якісну театральну постановку. Розгортання пафосних монологів в статичному кадрі виглядає дешево і бульварно. Багато питань і до мотивації персонажів. Буквально кожна репліка і дія героїв не несе ніякого обґрунтування, наче "я так роблю, бо мені щойно це спало на думку". Ніяких причинно-наслідкових зв'язків. Характери персонажів не розкриті від слова зовсім. Вони просто існують і вони такі, їх дії такі, бо отак...але все це дрібниці в порівнянні з головним питанням, яке мучило мене весь фільмхто в біса ваш стоматологде цей сором’язливий генійну серйозноза 5 млн бюджету можна було хоча б зробити їх зуби жовтішимиРейтинг IMDb: 6.1Критики: 79%Моя оцінка: 5@kinofilnya

Глушина / Backcountry (2015)Алекс переконує непідготовлену до походів дівчину піти з ним у канадську дику місцевість, запевняючи, що знає маршрут. Саме це рішення запускає ланцюг фатальних помилок. Фільм заснований на реальних подіях, який для багатьох здається тупим лише тому, що хлопець головної героїні всіх дратує. І так, він дратує. Але правда в тому, що кіно не про жах зустрічі з диким звіром.Це фільм про тупість, недбалість, безвідповідальність і неминучі наслідки. Він викликає рівно ті емоції, які і має викликати. Зі своєю задачею фільм справляється. Тут постійно тримається відчуття небезпеки, ще до того, як щось реально стається. А сцена з ведмедем лякає жорстокістю і тим, як працює звук, а точніше, його відсутність. Цей приглушений, майже беззвучний жах б’є сильніше за будь-які крики.І взагалі, в наш час гріх скаржитися на емоції, які викликає фільм, добре, що взагалі викликає хоч якісь емоції, бо останнім часом дивишся більшість фільмів і відчуваєш глибоке душероздираюче нічого.Рейтинг IMDb: 6.0Критики: 93%Моя оцінка: 7@kinofilnya

Існує стійка тенденція оцінювати кіно не за самим фільмом, а за іменем на постері. Відомий режисер автоматично отримує кредит довіри, його роботу хвалять ще до перегляду. Невідоме ім'я, навпаки, стає приводом пройти повз. Така логіка здається безпечною, але насправді вона позбавляє можливості побачити справді цінне кіно.Історія кінематографа повна прикладів, коли визнання приходило набагато пізніше за сам реліз. Night of the Living Dead Джорджа Ромеро при виході розкритикували. Глядачі не сприйняли чорно-білий низькобюджетний жах від невідомого режисера. Зараз це один із найвпливовіших фільмів жахів в історії, який заклав основу всього жанру про зомбі. The Texas Chain Saw Massacre Тоба Гупера провалилася в прокаті 1974 року. Фільм називали огидним і шокуючим. Сьогодні це культова стрічка, яка змінила уявлення про горор.Blade Runner Рідлі Скотта вважали нудним та незрозумілим. Але фільм просто випередив свій час. Він говорив про ідентичність та штучний інтелект задовго до того, як ці теми стали актуальними. Навіть Donnie Darko Річарда Келлі не уникнув цього. Фільм провалився в прокаті та зібрав лише 500 тисяч доларів. Зараз це культовий твір, який регулярно з'являється у списках найкращих незалежних фільмів.Репутація режисера може багато про що сказати, але вона не є остаточним вироком. Відомий автор може зняти слабку роботу. Невідомий може створити шедевр. Кожен фільм є окремим висловлюванням, яке варто оцінювати незалежно від попередніх досягнень. Різниця принципова. Цікавитися творчістю конкретного режисера зрозуміло, але сліпо приписувати йому досконалість у кожній роботі означає відмову від власного судження.Паралельно з великими іменами існує величезний пласт малобюджетного та незалежного кіно, яке залишається непоміченим. Часто з тієї ж причини, з якої колись ігнорували The Texas Chain Saw Massacre або Night of the Living Dead. Вони виглядали занадто сирими, експериментальними, неформатними. Але саме ця неформатність нерідко виявляється найціннішою якістю. Голос критиків формується не лише якістю фільму. Маркетинговий бюджет, зв'язки зі студіями, загальний інформаційний фон. Усе це впливає на сприйняття. Історія кіно неодноразово доводила одну річ - багато стрічок, які сьогодні вважаються класикою, на старті отримали холодний або навіть негативний прийом. Вони вижили завдяки окремим критикам, режисерам, глядачам, які побачили в них щось справжнє і змогли пояснити це іншим, попри загальну тишу чи критику.Найчесніший підхід до кіно полягає в довірі до власних відчуттів, а не до рейтингів чи авторитетів. Після перегляду варто запитати себе про те, що саме зачепило. Що запам'яталося. Чи відгукнулося щось особисто. Не варто боятися не погоджуватися з думкою більшості. Не варто боятися визнати, що велике ім'я цього разу не спрацювало. І не варто ігнорувати тихі фільми без розкрутки. Часто саме в них ховається найцікавіше.Справжнє кіно починається там, де закінчується сліпа довіра до чужих думок@kinofilnya