Статистика telegram каналу - @kalabaniabatnik

Логотип телеграм спільноти - ПІДПІЛЛЯ КОРИФЕЯ 2024-07-14

ПІДПІЛЛЯ КОРИФЕЯ

Кількість підписників:
511
Фото:
80 
Відео:
Посилання:
18 
Категорія:
Книги
Опис:
If you’re not living life on the edge, you’re taking up too much space

Кількість підписників

Середній перегляд на повідомлення

Історія змін лого

Поки що змін не зафіксовано

Історія змін назви

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни типу аккаунта

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни статуса

Офіційно не підтверджена
2024-07-14

Стіна канала ПІДПІЛЛЯ КОРИФЕЯ - @kalabaniabatnik

БУДУ ВАС НА ПЛІВКУ ТУТ ФОТКАТИ!
А ВІКТОР ПЕРФЕЦЬКИЙ ДЛЯ ВАС ГРАТИ БУДЕ!

275
24-08-16 18:14

місто існує, щоб з нього поїхати.
зводьте фундаменти, руки натружені!
поміж безхатьками і крішнаїтами
тануть обличчя в калюжах.
діти лишають двори і вулиці
напризволяще власним спогадам.
усе що потім із ними відбудеться,
насправді, наперед проговорено.
від міста лишається сіра крихта.
ніби останній корж «Наполеону».
перший під’їзд мого будинку
тепер лінія фронту.

815
24-08-13 11:38

надихАтись людьми
ніби вони це пісок
проминає між пальці
своїми
пальцями торкати чужі шиї
проводити вниз до ключиці
чиєїсь
надихАтись людьми
ніби вони вода
а ти хочеш пити
і цівка крапель по шиї твоїй
тече під футболку
щойно помиту
надихАтись людьми
ніби вони сонце
а ти білосніжне тіло
обгоріти
день походити червоним
зовсім
зняти шкіру а під нею засмага
весела як діти
надихАтись людьми
ніби вони чорний хліб
а ти кавун
соковитий
надихАтись людьми
ніби вони люди
а ти людина
і більше нічого не залишається у житті
ніж надихатись іншими людьми
ми повинні?
надихАтись людьми
ніби ти пюре а вони
котлетка
якби життя було людиною
це була б Маруся Чуприненко

669
24-08-12 11:33

десь на сусідніх вулицях, у найближчих містах, та хай на інших континентах є люди, яким при зустрічі ти скажеш: «Привіт!»
одним потиснеш руку, інших смикнеш за плечі, третіх — обіймеш. і цього, насправді, достатньо.
але ми завжди шукаєм щось живе поза людською плоттю: називаєм себе від того самотніми і нещасними. а те живе, що знаходиться — мистецтвом.
і мистецтво — всього лиш дитя головного людського непорозуміння — голосу, що живе між ребрами. бо він же і змушує нас шукати щось людське у кожній піщинці.
а десь в місті є людина, якій ти можеш сказати привіт. натомість — сидиш у кімнаті перед порожнім аркушем.

496
24-08-11 15:19

я забуваю слова і літери
я забуваю обличчя п’яні
люди стають все більш непримітними
ходять парами або в угарі
я дрейфую по вулицях ввечері
я блукаю ними щоранку
навколо обличчя порожні запечені
бояться крихти солі на ранці
зовнішнє все щоразу густішає
натомість зсередини — вимивається
хтось тай скаже що це перебільшення
що ж із цим може статися?

801
24-08-07 15:53

Не горда канапка

Зображення до поточного посту у каналі "ПІДПІЛЛЯ КОРИФЕЯ" - @kalabaniabatnik
548
24-08-06 16:08

під кожним шрамом лежить історія
ніби тіло жіноче під ковдрою
і кожне слово наступне промовлене
робить мою територію
її територією
кожен шов забирає під себе
ті декілька слів що сказати про нього
бо мовчати треба напевне
лише коли розрізане горло
мертві знають одне
найкраще бути живим
літо не має сенсу без зим
шрами не зійдуть із тіла
скільки би ти не просив
скільки би ти не робив нових
із надією що все пройде непомітно
дія без наслідку — міф слабких
а крізь шрами краще проходить світло

861
24-08-04 10:13
РЕПОРТАЖ
лінія фронту ламається ніби голос у дев‘ятикласника
війна зі шкільних сторінок перейшла до розділу «класика»
інстаграм читає Дар‘ю Лісіч і слухає Пивоварова
у бліндажі пахне свіжим деревом і розчинною кавою
поезія стає новим засобом рекламувати ліфчики
найкращі поети або неписьменні або небіжчики
на мене дує вентилятор і поруч тихо хропе содат
на стіні висить дошка
дві колонки зі списком втрат
завтра я повернусь до Києва і буду їсти МакДональдс
буду листати рілси
може закохаюсь у когось
буду читати погані вірші
і казати що це погані вірші
бо що таке справжнє мистецтво
хай кожен сам вирішить
а поки мені дує вентилятор і тихо хропе содат
у бліндажі пахне свіжим деревом
тут не пишуть віршів
а лише списки втрат
583
24-08-01 18:42

твердь голубА давить в чоло і сонце топиться в цеглі
я лежу на даху і всеодно у когось та й тромб у серці
поміж розбитих віконних рам на мене дивиться пильно
епоха кровоточивих ран
щедро посипаних сіллю
і поки я можу курити траву
поки я можу бути
хтось не зустрів осінню пору
у когось синіють руки
і що залишається тут на даху
червона твердь вечора і обвітрені губи
я сьогодні засну
точно засну
але що мене завтра розбудить?

122
24-08-01 10:05

Пролітають повз мене вагони метро синющі,
Проносяться люди й непрожиті ними моменти.
Сидять і стоять в поїздах, в навушниках, очі заплющив
Не згадують навіть що всі ми чогось елементи
Елементи чужих життів і чиїхось малюнків,
Маленькі частинки казок чи нічних кошмарів,
Найвищії планки, стандарти, ґатунки
Абзаци невиданих некрологів чи мемуарів
Кожне око і кожне плече закарбованим є у памʼяті,
Ми беремо слова і жарти у борг без образ і втоми,
По країнах і по світах нас завжди чекають ті,
Кого хочеться чи не хочеться бачить вдома.
Самостійність - це міф, ми існуєм один у одному
Пролітаєм вагонами, чи зупиняемося на станціях.
Це старе як той світ : кожен потрібен кожному,
Це на рівні молекул записано в наших вібраціях.

553
24-07-29 15:10