Повідомлення telegram каналу - @kalabaniabatnik

Пролітають повз мене вагони метро синющі,
Проносяться люди й непрожиті ними моменти.
Сидять і стоять в поїздах, в навушниках, очі заплющив
Не згадують навіть що всі ми чогось елементи
Елементи чужих життів і чиїхось малюнків,
Маленькі частинки казок чи нічних кошмарів,
Найвищії планки, стандарти, ґатунки
Абзаци невиданих некрологів чи мемуарів
Кожне око і кожне плече закарбованим є у памʼяті,
Ми беремо слова і жарти у борг без образ і втоми,
По країнах і по світах нас завжди чекають ті,
Кого хочеться чи не хочеться бачить вдома.
Самостійність - це міф, ми існуєм один у одному
Пролітаєм вагонами, чи зупиняемося на станціях.
Це старе як той світ : кожен потрібен кожному,
Це на рівні молекул записано в наших вібраціях.