🆕 Допустимість доказів: підходи судової практики✍🏻 «Правнича спільнота часто звертається до ст. 8 Конституції України як до своєрідної «точки тяжіння» будь-якої аргументації. Я також не омину увагою цю норму, адже її зміст є фундаментальним для розуміння контексту статті.Принцип верховенства права є безумовним орієнтиром діяльності держави. Сутність останнього полягає не лише в декларуванні прав і свобод людини як найвищої цінності, але й у встановленні органам державної влади чіткого обов’язку діяти винятково в межах визначених процедур.Уявімо ситуацію: орган, покликаний забезпечувати правопорядок, систематично порушує встановлені правила, а держава замість того, щоб це визнати, починає такі дії виправдовувати. Ба більше, знаходить підтримку з боку судової влади. За таких обставин нівелюється механізм забезпечення прав та свобод, адже якщо порушення, прямо передбачене законом, у практичному вимірі перестає визнаватися таким, то й сама правова норма втрачає своє значення.І тоді виникає низка цілком логічних питань: яким є рівень суспільної небезпечності випадку, коли орган державної влади, на який покладено обов’язок захищати права і свободи, систематично порушує встановлені правила? Якою є оцінка такої практики, коли подібні відступи не лише не отримують належної реакції, а фактично визнаються допустимими з боку судової влади», — запитує в статті Людмила Куса, партнерка Gracers Law Firm