Статистика telegram channel - @istoriya_ukrainy

🇺🇦✍️4 червня 1874 р. у Львові відбулися перші збори Товариства ім. Т. Г. Шевченка — першого зародка української національної академії наук.Наприкінці 60-х рр. серед кількох інтелігентів сходу України почала визрівати думка про заснування інституції для розвитку українського слова на західноукраїнських землях.Узгодивши деталі з Народовницькою партією та зібравши необхідні кошти, навесні 1874 р. було створено Товариство ім. Т. Г. Шевченка.4 червня відбулися перші загальні збори установи, яка складалася з трьох секцій: історично-філософської, філологічної та природничо-математично-лікарської.Першими членами та засновниками Товариства були: Олександр Кониський, Єлизавета Милорадович, Стефан Качала, Омелян Огоновський та інші. Першим головою Товариства на зборах було обрано Корнила Сушкевича.Товариство популяризувало українську мову, розбудовувало систему українознавчих знань у сфері історії, мови, етнографії, фольклористики та інших дисциплін.По суті, це безпрецедентна організація, яка дотримувалася ідей Шевченка щодо служіння Україні та назвалася його ім’ям. Перший етап її роботи був пов’язаний більше з розбудовою видавничо-літературної діяльності, тоді як другий, що розпочався з прийняттям статуту у 1892 році, перетворив її на багатопрофільну академію наук.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🤝📩🤝💛Люба спільното, закликаємо долучитись до ТЕРМІНОВОГО збору для воїнів ЗСУ.Залишається із поточних запитів лише дозбирати менше ніж 60 тисяч на ремонти автівок воїнам 78 ОДШП та 144 центру ССО.Війна триває і ми зобовʼязані підтримувати тих, хто боронить Україну та всіх нас! Без вас не впоратись! ❗️Маємо впоратись СЬОГОДНІ, щоб вчасно виконати всі запити воїнів!🔗Посилання на банкуhttps://send.monobank.ua/jar/2PJfUYHQ7K💳Номер картки банки4441111123838017🌐 Paypal — [email protected]Щоб взяти участь у розіграші подарунків від воїнів, серед яких розмальовані гільзи маленькі й великі, набори гільз та шевронів, тубуси та гранатомети, прапор з підписами вдячності воїнів 635 ОЗКБ 72 ОМБр, а також крило від ворожога ланцета з підписами наших бійців, після того, як задонатили, поставте + в коментарях за посиланням ТУТ✅А хто має можливість та суперздібність закривати збори великими донатами в декілька тисяч за раз, просимо зробити це просто зараз!❤️‍🩹Слава Україні! Слава ЗСУ! Дякуємо всім за підтримку українського війська!

🤝📩🤝💛Люба спільното, прошу підтримати терміновий збір на поточні потреби для наших воїнів, що звернулись за допомогою. Сьогодні маємо декілька дуже важливих запитів, які потрібно закрити максимально швидко, а саме:  ✅Інверторний генератор та автомобільний старлінк для воїнів 133 батальйону 114 ОБрТрО.✅Ремонт бойових автомобілів воїнам 78 ОДШП. ✅Дві зарядні станції на 2.4 КВт, інверторний генератор та електроінструмент воїнам 30 ОМБр.✅Ремонт бойового автомобіля воїнам 144 центру ССО. ✅Багато маскувальних сіток для воїнів різних бригад.🎯 Ціль: 210 000 ₴🔗Посилання на банкуhttps://send.monobank.ua/jar/2PJfUYHQ7K💳Номер картки банки4441111123838017🏦 Номер картки Приват:4149439028262917🌐 Paypal — [email protected]Щоб взяти участь у розіграші подарунків від воїнів, серед яких розмальовані гільзи, тубуси та гранатомети, а також крило від ворожога ланцета з підписами наших бійців, після того, як задонатили, поставте + в коментарях за посиланням ТУТДякую всім! Ваша підтримка є надзвичайно важливою! Маємо впоратись якомога швидше, щоб вчасно виконати всі запити воїнів.🇺🇦🗺Слава Україні! Слава ЗСУ! Разом до перемоги!

🕯🔱25 травня 1926 р. було вбито Симона Петлюру, Голову Директорії та головного Отамана Армії УНР.О 14:12 25 травня 1926 року Самуїл Шварцбард перестрів біля ятки з книгами Головного отамана військ Української Народної Республіки Симона Петлюру. Він випустив в того сім куль з револьвера.Через 20 хвилин Петлюра помирає в шпиталі на вул. Сен-Жермен. Нападника затримують. На слідстві він говорить, що здійснив замах як акт помсти за єврейські погроми під час революції в Україні 1917-1921 років. Буцімто, Симон Петлюра як керівник УНР не вжив належних заходів, аби зупинити напади.Припускають, що Шварцбард був агентом Об'єднаного державного політичного управління – карального органу совєцької росії. Його руками Кремль ліквідував небезпечного для себе лідера українського визвольного руху. Тим паче, що за 11 днів до цього до влади в Польщі в результаті військового перевороту повернувся маршалок Юзеф Пілсудський – давній приятель і союзник Петлюри. У політичних колах заговорили про можливість відновлення польсько-українського військового союзу для боротьби проти Москви.Суд присяжних виправдав вбивцю. Після чого Сергій Єфремов записав у щоденнику 27 жовтня 1927-го: 💬«Чисту людину зробили погромником, а убійника – героєм… Вийшла, звісно, обурлива кривда, якої без сорому і здумати не можна, якої не зрозуміти ніколи людям, що знали і замордованого, і його діла».🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

​​🇺🇦🙏День Героїв або Свято Героїв — щорічне свято в Україні, встановлене на честь українських вояків — борців за волю України, передусім лицарів України-Руси, козаків Гетьманської Доби, гайдамаків, опришків, січових стрільців, вояків Армії УНР, ОУН-УПА, а також героїв Небесної сотні та сучасної російсько-української війни. Дата 23 травня була вибрана не випадково. У травні за суперечливих обставин загинув ідеолог українського самостійництва Микола Міхновський. 23 та 25 травня були вбиті лідери українського визвольного руху Євген Коновалець та Симон Петлюра. Свято Героїв під час Другої світової війни та після її завершення відзначали учасники визвольного руху. Цей день був особливим у середовищі української діаспори, яка популяризувала тяглість української військової традиції та героїзм воїнів від часів Давньої Русі, козаччини до двадцятого століття, наводячи приклад Української Галицької армії, Січових Стрільців, Армії УНР, ОУН та УПА. Пам’ять про полеглих героїв, знакові битви вони вважали потужним мобілізаційним та патріотично-виховним чинником, який мотивував до боротьби за незалежність наступні покоління.❗️Наш святий обов’язок — продовження боротьби у якій віддали своє життя воїни УПА, Герої Небесної Сотні, воїни АТО/ООС та всі борці за волю України. Честь і слава тим, хто нині стоїть на захисті нашої Батьківщини у війні проти московських окупантів. Війні за право існувати як нація та жити на своїй землі. Слава Героям!🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🕯​​22 травня 1979 року похорон Володимира Івасюка перетворився на демонстрацію непокори тисяч людей комуністичній владі.Україна прощалась із композитором, поетом, співаком Володимиром Івасюком. Незважаючи на протидію з боку компартії і комсомолу, які вигадали того дня у Львові різні заходи у навчальних закладах та на підприємствах, люди прибули з різних міст, щоб провести в останню путь митця. Декому з них довелося відповісти потім за свою участь у церемонії. Автора пісень «Червона рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори» та інших поховали на Личаківському цвинтарі.💬«Людей тут було дуже багато. Люди стояли по балконах, на дах вилізли, сиділи на деревах. Люди збурились, коли до будинку Володі приїхала машина від консерваторії, «ЗІЛ», з бортами. Чув, як люди говорили: «Ми його на руках понесемо», – пригадує день 22 травня 1979 року друг, шваґро Володимира Івасюка, фотограф Любомир Криса.Тисячі людей прийшли до будинку, де в квартирі рідні прощались із Володимиром. 24 квітня композитору зателефонували і він пішов з дому, так більше не повернувшись туди живим. 18 травня повішене тіло митця знайшли у лісі під Львовом, на території військової частини.Похорон Володимира Івасюка перетворився у масову акцію. Домовину з тілом композитора друзі несли на раменах: від будинку до могили. Вздовж дороги стояли люди, тримаючись за руки. Серед тих, хто приїхав попрощатись із улюбленим митцем, був стриянин, бард Зиновій Медюх.💬«Я був студентом у технікумі, і кілька колег поїхали у Львів на похорон. У Стрию на вокзалі міліція не пропускає, ми мали футбольні емблеми «Карпат», якраз тоді був матч. Якось нас впустили, квитки були лише до Миколаєва, ходили з вагона у вагон. У Львові на вокзалі повно міліції, затримували групи людей. Ми якось пройшли. Людей було так багато, що не можна було контролювати процес, весь центр – маса людей. Ми пішки дійшли до цвинтаря», – розповів Зиновій Медюх.Люди провели композитора багатоголосним співом «Чуєш, брате, мій». Після похорону багато осіб залишились без роботи, потрапили за ґрати. Біля могили Івасюка цілодобово чергували працівники КҐБ, вони стежили, хто приходить, спалювали записки, які люди залишали. Кілька разів могила митця була сплюндрована, горіла.Понад сто пісень, зібрані й оброблені народні пісні, музика до вистав, камерні твори залишив після себе 30-річний Володимир Івасюк. Від часу поховання митця його творчість була неофіційно заборонена. Друзі, попри це, виконували його пісні, і «Червона рута», «Водограй» звучали на концертах і в помешканнях.Попрощатись із композитором приїхали люди не лише із Львівщини, але й всієї України. Шанувальники Івасюка вигадували різні історії, щоб лише потрапити у Львів. На вокзалі, автостанціях, вулицях – міліція і кадебісти. Вони все робили, щоб затримати на якийсь час якомога більше осіб, щоб ті не потрапили на похорон. Львівські таксисти не брали грошей за проїзд, а львівські музиканти ввечері відмовились грати у ресторанах міста. Це був день жалоби. Дорога від помешкання Володимира до Личаківського цвинтаря була встелена живими квітами. Комуністи боялись, що похорон Володимира Івасюка може перерости у бунт.На сьогодні вже офіційно Генпрокуратура повідомила, що вбивство талановитого 30-ти річного Володимира Івасюка організували агенти КҐБ. Однак для родини це не було жодною новиною. Але тодішні працівники КҐБ мають реальні імена і, вочевидь, дехто живий досі з тих, хто спланував і реалізував убивство митця. Донині жодне ім’я не розголошене. Натомість кримінальна справа Володимира Івасюка щоразу за роки Незалежності ставала меншою за обсягом. КаҐеБісти зачистили сліди у справі Івасюка, переконані рідні. Але не змогли стерти пам’ять про нього ніколи, а його пісні донині популярні й ніхто в Україні не перевершив Володимира Івасюка. Вічна пам'ять метру!🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

👧👨21 травня 1792 року - початок заселення українцями Кубані. Начальником імператорської канцелярії генералом-аншефом Каховським було таємно віддано наказ про термінове переправлення Чорноморського козацького війська на Кубань. Вже 2 липня 1792 року Єкатєріна II підтвердила це переселення своїм Указом. 7 вересня 1792 року перша група чисельністю у 3847 колишніх запорозьких козаків (чорноморських козаків) з-за Південного Бугу під командуванням полковника Чорноморського козацького війська Сави Білого висадилася в Тамані. Цю дату звичайно вважають фактичним початком заселення українцями Кубані. Чорноморське козаче військо було сформоване з решти розформованого Запорізького козачого війська з ініціативи Григорія Потьомкіна у 1787 році, а свою назву − «Чорноморське козацьке військо» − набуло у 1788 році. Проте, не всіма козаками було прийнято виселення на Кубань. Частина з них перейшла на Задунайську Січ. Однак, на Кубань все-таки було переселено суходолом і морем близько 8200 козаків, якими було створено 40 куренів. Загалом разом із родинами за 1792 рік було переселено приблизно 25000 українців. Їм було виділено достатньо великий земельний фонд, площа якого складала 30000 км² − між річкою Єя та річкою Кубань.Найбільше до Кубанської області емігрувало вихідців з Харківської, Полтавської, Катеринославської та Чернігівської губерній. Друга хвиля переселень козаків — з Задунайської Січі, реєстрового козацтва з Полтавщини та Чернігівщини — відбувалася упродовж 1802–1811 р.р. Від 1809 р. до 1849 р. на Кубань з України було переселено майже 109 тисяч осіб.Перепис населення 1926 року засвідчив, що на Кубані в той час проживало 1 мільйон 644 тисячі українців, тобто 49,2% населення. За переписом 2002 р. лише 0,9% населення Краснодарського краю ідентифікувало себе як українців. Під час цього перепису «козаками» записалися 17.542 особи, інше населення, що має українське походження, записалося росіянами, російський імперіалізм фактично знищив серед кубанців згадки про українську ідентичність.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

💔​​🗺20 травня 1961 року за створення Української робітничо-селянської спілки Львівський обласний суд засудив Левка Лук'яненка до смертної кари, а його товаришів — до різних термінів позбавлення волі. Кримінальну справу проти дисидента порушили на початку року в місцевому управлінні КҐБ, за доносом провокатора. Той розповів, що Лук'яненко разом із соратниками створив підпільну партійну організацію. Тоді ж була викрита "Українська робітничо-селянська спілка" та встановлена одна з її перших програм.Члени спілки, яких було близько 10 чоловік, прагнули проводити ненасильницьку боротьбу за громадські, національні, економічні права українців, а після боротися за самостійність України.Лук'яненка та решту членів організації арештували. На допитах отримав звинувачення у антирадянській агітації і пропаганді, а також у сепаратизмі. У відповідь послався на ст. 17 Конституції СРСР, що проголошувала право вільного виходу союзних республік зі складу СРСР. Але це лише викликало посміх у слідчих.На суді, що розпочався у травні того ж року над більшістю членів організації, був звинувачений в тому, що "з 1957-го виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму". Як засновник і головний теоретик організації отримав смертний вирок. Решта отримали 15-10 років. Лише за 72 доби вирок змінили на 15 років ув'язнення. Відбувати термін його відправили в один з таборів Мордовії, де половину в'язнів складали українці, зокрема й колишні бійці УПА.💬"Я вважав себе за щасливу людину, що потрапив у таке середовище", - згадував Лук'яненко.У вересні 1976 року Левко Лук'яненко став засновником Української гельсінської спілки. Активісти намагалися передавати інформацію західним журналістам, які доносили її всьому світу.Проте вже в лютому КГБ почали арешти учасників спілки, а в грудні 1977 арештували й Левка Лук'яненка. На знак протесту він оголошував голодування та відмовився від громадянства. Але в червні 1978 року його знову засудили до 10 років ув'язнення та визнали особливо небезпечним рецидивістом. Невдовзі він знову опинився в тому ж мордовському таборі Соснівка, де починав відбувати перший термін.Саме Левко Лук'яненко у своєму зошиті 23 серпня написав проєкт Акту про незалежність України, який схвалили 24 серпня 1991 року.🕯Помер 7 липня 2018 р., не доживши півтора місяці до свого 90-річчя. Похований Герой України на Байковому кладовищі.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🕯18 травня 1944 року комуністична влада розпочала операцію з депортації кримських татар з Кримського півострова.Протягом 18-20 травня людей викидали з домівок і насильно вивозили у віддалені регіони СРСР без права повернення. О 3 годині ранку 18 травня співробітники НКВД, яких до цієї справи було залучено 32 тис, вдиралися в будинки, виділяли на збори від кількох хвилин до півгодини і зганяли людей. Протягом 2 днів кримських татар звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, звідки ешелонами відправляли на схід. Для перевезення яких було використано 67 ешелонів. За ці дні депортовано понад 180 тис. кримських татар.При переїзді загинули близько 8 тисяч людей, більшість з яких - діти і літні люди. Найпоширеніші причини смерті – спрага і тиф.Останній ешелон з депортованими прибув до Узбекистану 8 червня, частина кримських татар в дорозі загинула.За перші три роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками, від 20 до 46% всіх депортованих. Серед померлих за перший рік майже половина – діти до 16 років.Переважну більшість кримських татар перевезли до так званих спецпоселень – оточених воєнізованою охороною, блокпостами і огороджених колючим дротом територій, які скоріше нагадували трудові табори, а не поселення мирних людей. Приїжджі були дешевою робочою силою і їх використовували для праці в колгоспах, радгоспах і на промислових підприємствах.4 липня 1944 року, НКВД офіційно поінформував Сталіна про те, що спецоперація “переселення кримських татар” завершена.14 липня 1944 року до Криму дозволили переселитися 51 тисячі людей, переважно росіян. Їм надали для проживання опустілі оселі кримських татар.30 червня 1945 року радянська влада скасувала автономію Кримської АРСР і приєднала Крим до Російської РФСР.У 1948 році Москва визнала кримських татар довічними переселенцями. Тих, хто без дозволу НКВД виходив за межі свого спецпоселення, наприклад, щоб провідати родичів, наражалися на небезпеку 20-річного ув'язнення. Такі випадки траплялися.Протягом 1950-х і 1960-х років киримли боролися за своє право повернутися на історичну батьківщину, в тому числі за допомогою демонстрацій в узбецьких містах. У 1968 році приводом однієї з таких акцій став день народження Леніна. Влада відповіла силою і розігнала мітинг.Політичні акції кримських татар привели до ще одного політичного успіху. 5 вересня 1967 року Президія Верховної Ради СРСР видала Указ “Про громадян татарської національності, які проживали в Криму”, який скасовував звинувачення в зраді кримських татар, проте проголошував нібито повне укорінення кримських татар в Узбекистані.Поступово кримським татарам вдалося домогтися розширення своїх прав. Проте неформальна, але від цього не менш сувора заборона на їхнє повернення до Криму, діяла аж до 1989 року. У 2006 році курултай кримськотатарського народу звернувся до Верховної Ради з проханням визнати депортацію геноцидом. У 2015 році Верховна Рада України визнала депортацію кримськотатарського народу у 1944 році геноцидом. 245 депутатів підтримали відповідне рішення. 18 травня встановлено як День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Окремою поправкою засудили сучасні утиски кримських татар.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🟥14 травня 1920 року народилася Слава Стецько, одна з провідних діячок ОУН(б) та Антибільшовицького блоку народів.Народилася у селі Романівка, нині Теребовлянського району на Тернопільщині в селянській родині народилася Ганна-Євгенія Музика, одна з провідних діячок ОУН(б) та Антибільшовицького блоку народів, яка стала відома світові під іменем Слави Стецько.Навчалася в рідному селі, згодом – у Теребовлі, де з відзнакою закінчила гімназію і гуманістичний ліцей. Належала до Марійської і спортової дружини, співала в хорі. Організувала гурток з вивчення історії України: збиралися по домівках, в лісі, потім прочитане розповідали молодшим. Але найгострішим спогадом про гімназію став випадок, коли наставниця-полячка вдарила її лінійкою по руках за те, що дівчина розмовляла українською. «У мені все збунтувалося. Потім у польській гімназії я теж відчувала, що до українських дітей не дуже добре ставляться», - згадувала пізніше.У 18 років, за прикладом старшого брата, якого закатували поляки, вступила до ОУН. З приходом більшовиків відкрито заявила, що не вступить до комсомолу, після чого змушена була піти на конспірацію: її призначили директором школи в селі Юшківці Бібрського району на Львівщині, де діяв підпільний центр. Брала участь у відновленні Української державності Актом 30 червня 1941 року в Бібрці, кілька місяців була заангажована в міській управі як референт з питань культури. Але одного разу в школі, коли чистили зброю, стався вибух. Музика пішла в глибоке підпілля, переїхавши до Львова.Студіювала будівництво мостів і доріг у Львівській політехніці, паралельно була членом обласного Проводу юнацької мережі ОУН, займалася поширенням листівок та іншої пропагандистської літератури. У 1943-му році була арештована німцями у Львові, вісім місяців провела у тюрмі на Лонцького. Після звільнення (батьки і товариші по боротьбі задіяли усі свої зв’язки) була відправлена проводом ОУН до Відня.На еміграції тісно співпрацює з Проводом ОУН(б). У 1945 бере участь у нелегальному перевезенні тяжко пораненого Ярослава Стецька з Чехії до Мюнхену. Через рік бере з ним шлюб та змінює ім’я на Славу Стецько. Стає одним із активних діячів очолюваного ним Антибільшовицького блоку народів, а після його смерті сама очолює організацію. кгб називало Ярослава Стецька серед найбільших ворогів радянської влади і готувала фізичне знищення – він мав стати наступною після Степана Бандери жертвою агента кгб Богдана Сташинського.Була керівником пресового бюро АБН, редактором журналів «ABN – Correspondent» та квартальника «Ukrainian Review». Брала участь в десятках міжнародних конференцій і сама була співорганізатором міжнародних конференцій, з’їздів в м. Вашингтон, Торонто, Мюнхен, Вінніпег, Чікаго, Манчестер, Мальта, Париж, Мадрид, Рим та ін. Була особисто знайома з лідерами багатьох держав. Виступала організатором акцій на підтримку політв’язнів, розповідала правду про репресії, Голодомор, інші злочини тоталітарного режиму.У 1991 році вперше після еміграції приїхала до Львова для участі у відзначенні 50-річчя Акта відновлення української державності. Цього ж року була обрана Головою Проводу ОУН (б), а через рік – очолила заснований нею Конгрес українських націоналістів.Тричі обиралася народним депутатом України, двічі як найстарший член парламенту приводила до присяги депутатський корпус. Її життєвим кредом були слова: «Я вірю в українську націю».🕯Померла Слава Стецько 12 березня 2003 року. Похована на Байковому кладовищі в Києві.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!