Статистика telegram channel - @istoriya_ukrainy

🗺 Люба спільното, воїни ЗСУ потребують вашої підтримки. В горнилі війни козаки ледве знайшли час, щоб записати відеозвернення. На відео втомлені, змучені, з недолікованими ранами та контузіями. Ця автівка бійцям вже потрібна на вчора, тому маємо впоратись якомога швидше! Розпочинаємо дуже терміновий збір на бойового сталевого коня у вигляді позашляховика для воїнів 92 ОБП. 🎯 Ціль: 250 000 ₴🔗Посилання на банкуhttps://send.monobank.ua/jar/5HHB4hX6Au💳Номер картки банки4874100038282508🏦 Номер картки Приват:4149439028262917🌐 Paypal — [email protected]І як завжди у наших зборах, серед всіх доброчинців розіграємо чудові подарунки від воїнів: прапори з підписами та подяками козаків, чеські гранатомети РПГ-75, ящики з набоїв, шеврони від козаків+гільзи 23 мм. Їх мисткині Надія Архіпчук та Тетяна Кашуба перетворюють у витвори мистецтва для подарунків вам❤️‍🩹Щоб взяти участь у розіграші подарунків від воїнів, після того, як задонатили, поставте + в коментарях за посиланням ТУТПам‘ятайте, що маленьких донатів не буває, кожна гривня є важливою. Дякуємо всім за підтримку українського війська!✅А хто має можливість та суперздібність закривати збори великими донатами в декілька тисяч за раз, просимо зробити це просто зараз!🇺🇦💛Слава Україні! Слава ЗСУ!

❌🇺🇦30 травня 1876 року московський імператор Алєксандр ІІ у німецькому містечку Емс підписав таємне розпорядження про повну заборону українського письменства.Указ доповнював основні положення Валуєвського циркуляру 1863-го. Він мав на меті витіснення української мови з культурної сфери.Указ забороняв друкувати книги українською мовою, викладати нею у початкових школах, влаштовувати концерти з українськими піснями чи театральними виставами, ввозити на територію російської імперії книги українською мовою без особливо дозволу.Автор документа – Михайло Юзефович, помічник куратора Київського учбового округу. Він підготував меморандум на ім’я імператора, де звинуватив діячів українського руху в тому, що вони прагнуть «вільної України у формі республіки з гетьманом на чолі».Юзефович ініціював закриття газети «Киевский телеграф» та Південно-західного відділу російського географічного товариства. Іншими наслідками Емського указу (сучасники називали його «законом Юзефовича») стали ліквідація Громад, звільнення професорів-українців із Київського університету.Емський указ так і не був скасований. Припинив свою чинність після маніфесту царя Ніколая ІІ у жовтні 1905-го, яким, зокрема, запроваджувалася свобода слова. 🇺🇦👍Лише після Революції Гідності та московської агресії, завдяки прийняттю популяризаторських законів, українська мова почала дійсно відвойовувати позиції на всіх фронтах, втрачені через постійні утиски, заборони, та нав'язане зросійщення, яке тривало століттями. Мова дійсно має значення! Любіть українську! Спілкуйтеся українською! Творіть українською!🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

💔🕯📚28 травня 1916 року на шістдесятому році життя у Львові помер Іван Якович Франко, письменник, фольклорист, етнограф, літературознавець, філософ, історик.Людина великого таланту та продуктивності, він залишив цінний науковий спадок як літературознавець, мовознавець, книгознавець, джерелознавець, бібліотекознавець, театрознавець, краєзнавець, етнолог, етнограф, фольклорист, філософ, соціолог, історик, економіст.Іван Франко народився 27 серпня 1856 року в прикарпатському селі Нагуєвичі (нині Дрогобицького району Львівської області) в родині сільського ремісника-коваля. За його власними свідченнями, рід Франка за батьківською лінією походив від зукраїнізованих німецьких колоністів, а за материною — зі збіднілої шляхти. Родина Франків була досить заможною, мала п'ятеро дітей — крім старшого сина Івана, ще двоє синів та двоє дочок (обидві померли малими).Іван розпочав навчання у шестирічному віці: ходив до сусіднього села Ясениця-Сільна до початкової школи, потім навчався у школі отців василіян у Дрогобичі. Після смерті батька у 1865 році його навчання не перервалось. Через півроку мати вдруге вийшла заміж за Григорія Гаврилика, вітчим фактично замінив дітям батька. У цьому шлюбі народилось ще 3 дітей, проте вижила лише одна дівчина. У 1867 році Іван Франко вступив до Дрогобицької реальної гімназії. Завершив середню освіту він із похвальним свідоцтвом та повним сиротою — за два роки до випуску, у 1873 році, померла його мати. Вітчим невдовзі знову одружився, і опікуватись всіма дітьми стала мачуха.Вищу освіту Іван Франко почав здобувати у 1875 році на філософському факультеті Львівського університету, однак навчання переривалось арештами і тривалими ув'язненнями через його активну громадсько-політичну діяльність. Франко завершив університетську освіту лише у 1891 році і вже не у Львові, а у Чернівцях, після чого зміг вступити на докторські студії у Віденському університеті і в 1893 році під керівництвом відомого хорватського славіста Ватрослава Яґіча успішно захистити докторську дисертацію. У 1878-82 роках Франко написав свої найвідоміші поезії суспільно-політичного змісту — «Гімн» («Вічний революціонер»), «Каменяр», цикл «Україна» з «Національним гімном», повісті «Борислав сміється», «Захар Беркут», низку наукових праць.У 1890 році Франко голосно заявив про себе як політичний діяч. Він став одним із засновників та першим головою першої української політичної партії під назвою Русько-українська радикальна партія та редактором її друкованих органів. Після розколу 1899 році він вийшов зі складу РУРП та приєднався до Української національно-демократичної партії.З кінця 1890-х років Франко присвятив себе літературній і науковій праці на терені Наукового товариства ім. Шевченка. У середині 1900-х років Іван Франко тяжко захворів на ревматоїдний поліартрит, що проявилась, зокрема, у деформованих та паралізованих руках, значно утруднила його продуктивну наукову та літературну працю.26 листопада 1915 року в листі до Нобелівського комітету доктор філософії з Відня професор Йосеф Застирець висунув Івана Франка на здобуття премії в галузі літератури як «справді найвизначнішого письменника сучасної Європи», але письменник не дожив до участі в конкурсі — Іван Франко помер 28 травня 1916 року на 60-році життя. Помер без сповіді, на чужих руках: сини Петро і Тарас були у війську, донька Анна – в Києві, дружина Ольга – в психіатричній лікарні.🕯Через бідність поховали Івана Франка в чужій вишиваній сорочці у т. зв. «готелевому гробівці» Мотелевських-Мотильчинських на шість домовин на Личаківському кладовищі у Львові. Лише через п'ять років був отриманий дозвіл від польської влади на поховання Івана Франка в окремій могилі, де він покоїться й досі.У 1932 році на могилі Івана Франка був встановлений пам'ятник роботи Володимира Литвиненка.Наукова, суспільна та поетична спадщина Івана Франка надзвичайно багата і цінна. Та найцінніше з усього, як писав Михайло Грушевський, це «його власний образ та дивовижна поема творчості та праці, якою було його власне життя».🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

❌🛩Дванадцять років тому стався перший бій за донецький аеропорт. У ніч проти 26 травня 2014-го угруповання проросійських бойовиків здійснило спробу захопити летовище, авіасполучення на якому припинено ще 6 травня. З другої спроби бойовики зайняли частину приміщень будівлі. Вони в ультимативній формі вимагали від українських силовиків, які перебували у старому терміналі, скласти зброю і здатися.Український уряд, зі свого боку, теж висунув бойовикам ультиматум про звільнення захоплених будівель. Жодна зі сторін не хотіла йти на поступки — розпочався бій.У медіацентрі РНБОУ тоді заявили, що підрозділи армійського спецназу за підтримки бойової авіації завдали удару по терористах, які намагалися взяти під контроль міжнародний аеропорт Донецька. Було залучено штурмову і армійську авіацію, проведено висадку десанту.Сили АТО в результаті ефективної спецоперації знищили третину сепаратистського батальйону «Восток». У лавах бойовиків почалася паніка, натомість українські військові підрозділи надійно закріпилися в районі аеропорту.У різний час в аеропорту і прилеглих Пісках воювали бійці 95-ї та 79-ї десантних бригад, воїни 3-го кіровоградського полку спецпризначення та батальйону «Дніпро-1», артилеристи й танкісти 93-ї бригади, добровольці з ДУК «Правого сектору» та батальйону «ОУН», військові з інших частин.20 січня 2015 року проросійські бойовики, не припиняючи штурмів, підірвали новий термінал Донецького аеропорту, остаточно перетворивши колись один з найбільших аеропортів країни на руїни. Після того військовим керівництвом було прийнято рішення відвести українських бійців, і 21-22 січня останні (як тоді гадалося) вцілілі захисники залишили зруйнований термінал.23 січня 2015 року, вже після руйнування нового терміналу, вийшла остання група з території Донецького аеропорту з позиції «Пожарка», що була між новим терміналом та диспетчерською вежею. Але тоді мало хто знав, що група «Адама» тримала оборону в пожежній частині ще 2 дні.🕯Донецький аеропорт став своєрідним символом нескореності. Україна дізналася про людей, що міцніші за бетон. Про «кіборгів», які захищали летовище неймовірних 244 доби. Вічна слава героям!🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

❌🔥 24 травня 1964 року вночі у Києві від підпалу загорілася Державна публічна бібліотека Академії наук УРСР (нині Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського). Полум’я знищило практично увесь відділ україніки та стародруки – від 500 до 600 тисяч книг та рукописів.Підпал здійснив співробітник бібліотеки Віктор Погружальський. На суді він зізнався, що з вечора залишився на роботі, там поспав, а під ранок знищив свої документи й підпалив книги у декількох місцях. Коли здійнялася пожежа і свідки викликали пожежників, ті швидко загасити полум'я не змогли. Бо в усьому районі не було води через аварію на водопроводі. Ліквідували пожежу лише 25 травня, а за деякими свідченнями - лише 26.Зі 150 вогнеборців понад 10 отримали фосфорне отруєння. Це дало підстави припускати, що підпал був ретельно спланований радянською владою, а виконавець справи - Погружальський використав не просто сірники, а фосфорні шашки. Євген Сверстюк того ж 1964-го року написав памфлет "З приводу процесу над Погружальським", в якому звинуватив у знищенні духовного спадку українців - давніх рукописів тодішню антиукраїнську владу. Так, за одну добу в полум'ї були знищені цінні джерела з історії України "домосковської доби, ціле наше середньовіччя пішло з димом", – як писала про це Оксана Забужко.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🕯​​22 травня 1979 року похорон Володимира Івасюка перетворився на демонстрацію непокори тисяч людей комуністичній владі.Україна прощалась із композитором, поетом, співаком Володимиром Івасюком. Незважаючи на протидію з боку компартії і комсомолу, які вигадали того дня у Львові різні заходи у навчальних закладах та на підприємствах, люди прибули з різних міст, щоб провести в останню путь митця. Декому з них довелося відповісти потім за свою участь у церемонії. Автора пісень «Червона рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори» та інших поховали на Личаківському цвинтарі.💬«Людей тут було дуже багато. Люди стояли по балконах, на дах вилізли, сиділи на деревах. Люди збурились, коли до будинку Володі приїхала машина від консерваторії, «ЗІЛ», з бортами. Чув, як люди говорили: «Ми його на руках понесемо», – пригадує день 22 травня 1979 року друг, шваґро Володимира Івасюка, фотограф Любомир Криса.Тисячі людей прийшли до будинку, де в квартирі рідні прощались із Володимиром. 24 квітня композитору зателефонували і він пішов з дому, так більше не повернувшись туди живим. 18 травня повішене тіло митця знайшли у лісі під Львовом, на території військової частини.Похорон Володимира Івасюка перетворився у масову акцію. Домовину з тілом композитора друзі несли на раменах: від будинку до могили. Вздовж дороги стояли люди, тримаючись за руки. Серед тих, хто приїхав попрощатись із улюбленим митцем, був стриянин, бард Зиновій Медюх.💬«Я був студентом у технікумі, і кілька колег поїхали у Львів на похорон. У Стрию на вокзалі міліція не пропускає, ми мали футбольні емблеми «Карпат», якраз тоді був матч. Якось нас впустили, квитки були лише до Миколаєва, ходили з вагона у вагон. У Львові на вокзалі повно міліції, затримували групи людей. Ми якось пройшли. Людей було так багато, що не можна було контролювати процес, весь центр – маса людей. Ми пішки дійшли до цвинтаря», – розповів Зиновій Медюх.Люди провели композитора багатоголосним співом «Чуєш, брате, мій». Після похорону багато осіб залишились без роботи, потрапили за ґрати. Біля могили Івасюка цілодобово чергували працівники КҐБ, вони стежили, хто приходить, спалювали записки, які люди залишали. Кілька разів могила митця була сплюндрована, горіла.Понад сто пісень, зібрані й оброблені народні пісні, музика до вистав, камерні твори залишив після себе 30-річний Володимир Івасюк. Від часу поховання митця його творчість була неофіційно заборонена. Друзі, попри це, виконували його пісні, і «Червона рута», «Водограй» звучали на концертах і в помешканнях.Попрощатись із композитором приїхали люди не лише із Львівщини, але й всієї України. Шанувальники Івасюка вигадували різні історії, щоб лише потрапити у Львів. На вокзалі, автостанціях, вулицях – міліція і кадебісти. Вони все робили, щоб затримати на якийсь час якомога більше осіб, щоб ті не потрапили на похорон. Львівські таксисти не брали грошей за проїзд, а львівські музиканти ввечері відмовились грати у ресторанах міста. Це був день жалоби. Дорога від помешкання Володимира до Личаківського цвинтаря була встелена живими квітами. Комуністи боялись, що похорон Володимира Івасюка може перерости у бунт.На сьогодні вже офіційно Генпрокуратура повідомила, що вбивство талановитого 30-ти річного Володимира Івасюка організували агенти КҐБ. Однак для родини це не було жодною новиною. Але тодішні працівники КҐБ мають реальні імена і, вочевидь, дехто живий досі з тих, хто спланував і реалізував убивство митця. Донині жодне ім’я не розголошене. Натомість кримінальна справа Володимира Івасюка щоразу за роки Незалежності ставала меншою за обсягом. КаҐеБісти зачистили сліди у справі Івасюка, переконані рідні. Але не змогли стерти пам’ять про нього ніколи, а його пісні донині популярні й ніхто в Україні не перевершив Володимира Івасюка. Вічна пам'ять метру!🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

19 травня 1125 року помер один з наймогутніших правителів нашої історії - Володимира Мономах. Фактично з його відходом закінчилася епоха об'єднаної та сильної Русі.Мономах був чудовим стратегом і антикризовим менеджером свого часу:▪️ Змінив тактику війни. Замість того, щоб терпіти набіги половців і сидіти в обороні, він перейшов у наступ і розгромив кочівників на їхній же території.▪️ Захистив людей від «кредиторів». Коли в Києві спалахнув бунт проти місцевих лихварів, князь не став придушувати його силою. Він просто змінив закони: обмежив шалені відсотки по боргах і захистив бідніші верстви.▪️ Написав «Повчання дітям». У ньому він залишив цілком адекватні поради, які працюють і досі: не лінуватися, постійно вчитися, захищати слабких і керувати державою особисто.Сумна іронія долі: Мономах усе життя витратив на те, щоб зшити руські землі докупи. А вже його рідний онук - суздальський князь Андрій Боголюбський - прийде з північного сходу з того самого наболоття, щоб жорстоко розграбувати і спалити Київ. До речі, саркофаг Мономаха пережив усі війни та навали. Він досі стоїть у Софії Київській - його можна піти й побачити на власні очі.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🕯18 травня 1944 року комуністична влада розпочала операцію з депортації кримських татар з Кримського півострова.Протягом 18-20 травня людей викидали з домівок і насильно вивозили у віддалені регіони СРСР без права повернення. О 3 годині ранку 18 травня співробітники НКВД, яких до цієї справи було залучено 32 тис, вдиралися в будинки, виділяли на збори від кількох хвилин до півгодини і зганяли людей. Протягом 2 днів кримських татар звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, звідки ешелонами відправляли на схід. Для перевезення яких було використано 67 ешелонів. За ці дні депортовано понад 180 тис. кримських татар.При переїзді загинули близько 8 тисяч людей, більшість з яких - діти і літні люди. Найпоширеніші причини смерті – спрага і тиф.Останній ешелон з депортованими прибув до Узбекистану 8 червня, частина кримських татар в дорозі загинула.За перші три роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками, від 20 до 46% всіх депортованих. Серед померлих за перший рік майже половина – діти до 16 років.Переважну більшість кримських татар перевезли до так званих спецпоселень – оточених воєнізованою охороною, блокпостами і огороджених колючим дротом територій, які скоріше нагадували трудові табори, а не поселення мирних людей. Приїжджі були дешевою робочою силою і їх використовували для праці в колгоспах, радгоспах і на промислових підприємствах.4 липня 1944 року, НКВД офіційно поінформував Сталіна про те, що спецоперація “переселення кримських татар” завершена.14 липня 1944 року до Криму дозволили переселитися 51 тисячі людей, переважно росіян. Їм надали для проживання опустілі оселі кримських татар.30 червня 1945 року радянська влада скасувала автономію Кримської АРСР і приєднала Крим до Російської РФСР.У 1948 році Москва визнала кримських татар довічними переселенцями. Тих, хто без дозволу НКВД виходив за межі свого спецпоселення, наприклад, щоб провідати родичів, наражалися на небезпеку 20-річного ув'язнення. Такі випадки траплялися.Протягом 1950-х і 1960-х років киримли боролися за своє право повернутися на історичну батьківщину, в тому числі за допомогою демонстрацій в узбецьких містах. У 1968 році приводом однієї з таких акцій став день народження Леніна. Влада відповіла силою і розігнала мітинг.Політичні акції кримських татар привели до ще одного політичного успіху. 5 вересня 1967 року Президія Верховної Ради СРСР видала Указ “Про громадян татарської національності, які проживали в Криму”, який скасовував звинувачення в зраді кримських татар, проте проголошував нібито повне укорінення кримських татар в Узбекистані.Поступово кримським татарам вдалося домогтися розширення своїх прав. Проте неформальна, але від цього не менш сувора заборона на їхнє повернення до Криму, діяла аж до 1989 року. У 2006 році курултай кримськотатарського народу звернувся до Верховної Ради з проханням визнати депортацію геноцидом. У 2015 році Верховна Рада України визнала депортацію кримськотатарського народу у 1944 році геноцидом. 245 депутатів підтримали відповідне рішення. 18 травня встановлено як День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Окремою поправкою засудили сучасні утиски кримських татар.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🟥⚔️"Мало не триста років терпів вільний колись український народ неволю московську та владу царську і нарешті 1917 року не стало у нього терпцю, як і в инших народів, що були в тій самій неволі. Разом з Финами, Естами, Латишами, Поляками, Молдованами, Татарами, Грузинами та Вірменами повстали проти царської московської влади і Українці... Чи розумієте ви, що та влада, яку в Харків з Москви наставили, що то не наша народня влада, що то не уряд Самостійної України, а наймит Московського Кремля, і не про добро українського народу вона дбає, а дбає про те, щоб як краще, як найкраще Україну обібрати та її, на радість Москві, в старці пустити... і хоч не стало Головного Отамана Симона Петлюри, убитого надісланим з Москви наймитом душогубом - лагодиться вона (Армія УНР) з тим самим запалом...Москва наш давній і найлютіший ворог! У Московський Кремль мусять ціляти ваші пулі, а не в Україну - вашу Матір...". Не раніше травня 1926 р.З листівки Українського революційного комітету.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!

🟥14 травня 1920 року народилася Слава Стецько, одна з провідних діячок ОУН(б) та Антибільшовицького блоку народів.Народилася у селі Романівка, нині Теребовлянського району на Тернопільщині в селянській родині народилася Ганна-Євгенія Музика, одна з провідних діячок ОУН(б) та Антибільшовицького блоку народів, яка стала відома світові під іменем Слави Стецько.Навчалася в рідному селі, згодом – у Теребовлі, де з відзнакою закінчила гімназію і гуманістичний ліцей. Належала до Марійської і спортової дружини, співала в хорі. Організувала гурток з вивчення історії України: збиралися по домівках, в лісі, потім прочитане розповідали молодшим. Але найгострішим спогадом про гімназію став випадок, коли наставниця-полячка вдарила її лінійкою по руках за те, що дівчина розмовляла українською. «У мені все збунтувалося. Потім у польській гімназії я теж відчувала, що до українських дітей не дуже добре ставляться», - згадувала пізніше.У 18 років, за прикладом старшого брата, якого закатували поляки, вступила до ОУН. З приходом більшовиків відкрито заявила, що не вступить до комсомолу, після чого змушена була піти на конспірацію: її призначили директором школи в селі Юшківці Бібрського району на Львівщині, де діяв підпільний центр. Брала участь у відновленні Української державності Актом 30 червня 1941 року в Бібрці, кілька місяців була заангажована в міській управі як референт з питань культури. Але одного разу в школі, коли чистили зброю, стався вибух. Музика пішла в глибоке підпілля, переїхавши до Львова.Студіювала будівництво мостів і доріг у Львівській політехніці, паралельно була членом обласного Проводу юнацької мережі ОУН, займалася поширенням листівок та іншої пропагандистської літератури. У 1943-му році була арештована німцями у Львові, вісім місяців провела у тюрмі на Лонцького. Після звільнення (батьки і товариші по боротьбі задіяли усі свої зв’язки) була відправлена проводом ОУН до Відня.На еміграції тісно співпрацює з Проводом ОУН(б). У 1945 бере участь у нелегальному перевезенні тяжко пораненого Ярослава Стецька з Чехії до Мюнхену. Через рік бере з ним шлюб та змінює ім’я на Славу Стецько. Стає одним із активних діячів очолюваного ним Антибільшовицького блоку народів, а після його смерті сама очолює організацію. кгб називало Ярослава Стецька серед найбільших ворогів радянської влади і готувала фізичне знищення – він мав стати наступною після Степана Бандери жертвою агента кгб Богдана Сташинського.Була керівником пресового бюро АБН, редактором журналів «ABN – Correspondent» та квартальника «Ukrainian Review». Брала участь в десятках міжнародних конференцій і сама була співорганізатором міжнародних конференцій, з’їздів в м. Вашингтон, Торонто, Мюнхен, Вінніпег, Чікаго, Манчестер, Мальта, Париж, Мадрид, Рим та ін. Була особисто знайома з лідерами багатьох держав. Виступала організатором акцій на підтримку політв’язнів, розповідала правду про репресії, Голодомор, інші злочини тоталітарного режиму.У 1991 році вперше після еміграції приїхала до Львова для участі у відзначенні 50-річчя Акта відновлення української державності. Цього ж року була обрана Головою Проводу ОУН (б), а через рік – очолила заснований нею Конгрес українських націоналістів.Тричі обиралася народним депутатом України, двічі як найстарший член парламенту приводила до присяги депутатський корпус. Її життєвим кредом були слова: «Я вірю в українську націю».🕯Померла Слава Стецько 12 березня 2003 року. Похована на Байковому кладовищі в Києві.🌐 Історія України🔱 ✅ Підпишись, пізнавай, поширюй!