Сьогодні – це мій аромат ранку. Згадала про нього запізно – літо вже майже минуло, але хоча б трохи часу поносити ще є.

Цей «мандарин» сподобається не всім, він свіжий, мильний, з трав'яним присмаком... кінзи! А кінза для багатьох дуже дивна та не така вже й приємна штука.

Кінза містить багато альдегідів, але мова не про альдегіди в стилі «Chanel», а про інший тип цих сполук.
Ці альдегіди трапляються й у інших контекстах:
— у складі деяких миючих засобів;
— у захисних секретах бурих клопів.

Тепер стає зрозуміло, чому кінза пахне для декого мильно, а для декого – дійсно клопами з малинового куща.

Ще одна причина полярного ставлення до кінзи – відмінності в генах ольфакторних (нюхових) рецепторів, зокрема в гені OR6A2.
OR6A2 кодує рецептор, який особливо чутливий саме до альдегідів, що є в кінзі. Люди з певним варіантом цього гена мають підвищену чутливість до цих альдегідів, тому запах кінзи для них стає надто різким та неприємним.

Щасливчикам, які проблем з генами не мають, кінза пахне зелено, трав'янисто, цитрусово, свіжо.
А тепер цікаво, чи можна себе привчити до кінзи та полюбити її?

З особистого досвіду скажу, що можна. Я полюбила кінзу після поїздки до Грузії, де її буквально додають всюди (принаймні в тих місцях, де ми перебували, без кінзи, здається, не готували нічого).

Як людина, відкрита до смакових експериментів у чужих країнах, я просто прийняла той факт, що наша відпустка пройде під присмаком кінзи =)

Ну і в інтернетах також пишуть, що привчити себе до кінзи можна, але повністю змінити чутливість до неї – звісно ні.
Я, наприклад, відчуваю цей «комашиний» нюанс у кінзі, але мені він вже не заважає. Не знаю, чи справа в тому, що я недостатньо чутлива, щоб гостро відчувати неприємні нюанси, чи дійсно після шоково-смакового туру (для моїх рецепторів) в далекому 2013 році я до кінзи призвичаїлась.