З першого дня великої війни я не втомлююся повторювати: головне - єдність. Саме ця єдність допомагає українськім містам і громадам. Але війна довела й інше: сьогодні жодна громада не може бути сильною сама по собі. Її стійкість залежить від сили всієї держави. Тому сьогодні, коли я кажу о єдності, вкладаю в цей вислів вже значно більше: ми єдині, бо ми - українці.І Кропивницький - дуже точне підтвердження моїх слів. Кіровоградщина не є прифронтовою, але прийняла десятки тисяч вимушених переселенців, серед яких і мешканці Харкова. Саме так сьогодні тримається країна - коли відстань до фронту не визначає міру відповідальності за інших. Ми давно знайомі з мером Кропивницького, начальником Кіровоградської ОВА Андрієм Райковичем, і я високо ціную його державницьку та по-людськи небайдужу позицію.Але прийняти - тільки перший крок. Наступне, значно складніше завдання - дати їм можливість бачити своє майбутнє в Україні. Саме про це сьогодні багато спілкувалися у Кропивницькому. Як повернути нормальне життя. Як дати молоді впевненість у завтрашньому дні. Як зробити так, щоб фахівці не виїжджали, а ті, хто вже поїхав, хотіли повертатися. Бо одна з головних битв сьогодення - битва за наших людей.Один у полі не воїн. Самотужки такої ваги труднощів не витягне ані Харків, ані Кропивницький, ані будь-яка інша громада. Чи окрема галузь. Щоб механізм злагоджено працював, потрібні уряд, парламент, міста, бізнес за одним столом. Саме тому ми об’єднуємося і наполягаємо на рішеннях, які дають результат. Мирне життя не повернеться саме. Його треба створити. Разом. По всій Україні.