Мені взагалі сподобалась його проста думка: командир, який не знає історії, приречений вирішувати старі проблеми так, ніби людство зустріло їх уперше. Мемуари, звісно, завжди суб’єктивні, людина пише про себе, тому природно, що у власній версії подій вона зазвичай виглядає непогано, але якщо це тримати в голові, уроків там вистачає.

6. Джеймс Комі. «Вища вірність. Правда, брехня і лідерство». Ще одні мемуари. Колишній директор ФБР, прокурор, людина, яка опинялася в дуже неприємних місцях, де право, політика, влада і особиста лояльність починали тертися одне об одного так, що летіли іскри. Комі теж суб’єктивний, ще й дуже, але мені в таких книжках це навіть цікаво: ти читаєш не істину про лідерство, а спробу людини пояснити власні рішення. Де проходить межа між лояльністю до керівника і лояльністю до інституції? Що робити, коли правильне рішення погане для тебе особисто? Чи можна залишатися «поза політикою», коли сама твоя посада вже стала політичною? Хороших відповідей там не завжди є. Хороших питань — багато. А це іноді важливіше.
Продовження нижче ⬇️