Що почитати про лідерство. Але майже без книжок «про лідерство» :)

Подумалось мені зібрати в одному місці кілька книжок, про які я вже так чи інакше писав у каналі, але цього разу подивитися на них трохи під іншим кутом. Через лідерство. Одразу скажу: це далеко не вичерпний список, радше такий собі висмикнутий шматок із прочитаного за останні роки, і тут майже не буде очевидних підручників, де вам розкажуть про делегування, зворотний зв’язок, постановку цілей і намалюють красиву табличку 2×2. Бо чим довше я займаюсь цією темою, тим більше думаю, що лідерство взагалі починається не з інструментів. Це в першу чергу складна робота над собою: зрозуміти, хто ти, чому робиш саме такий вибір, чого боїшся, де брешеш собі, як поводишся під тиском, що робиш із владою, як ставишся до свободи іншої людини. Тобто спочатку треба хоч трошки качати самого себе, і це, сорі, не про ще один чек-лист. А вже потім люди, команди, практика і, да, трошки інструментів.

1. Віктор Франкл. «Людина в пошуках справжнього сенсу». Почав би саме з неї, бо лідерство дуже швидко впирається в питання сенсу. Навіщо ми взагалі це робимо, заради чого люди мають вкладати сили, терпіти складнощі, брати відповідальність, робити щось більше за формально необхідне? Франкл, звісно, писав зовсім не підручник для керівників, і слава Богу. Але після нього трохи складніше розповідати людям про «наше велике WHY», якщо за ним насправді немає нічого, крім красивого слайда на стратегічній сесії. І ще там є дуже важлива для мене річ: навіть у дуже вузькому просторі можливостей у людини залишається певна внутрішня свобода, а без свободи розмова про лідерство для мене взагалі мало має сенсу.

2. Едіт Єґер. «Вибір». Її я дочитав зовсім недавно і вже писав тут, наскільки сильно вона мене зачепила. З Франклом вони дуже суголосні, але Єґер заходить з іншого боку. Франкл більше про сенс, Єґер — про вибір. Ми далеко не завжди вибираємо обставини, іноді життя просто бере і ламає тебе об коліно, але далі все одно з’являються маленькі вибори: що робити з тим, що сталося, кого звинувачувати, за що триматися, чи переносити свою травму на інших, чи продовжувати жити всередині того, що давно закінчилось. Для лідера це, як на мене, фундаментальна штука, бо відповідальність починається десь там, де закінчується нескінченне пояснення, чому ти нічого не міг зробити.

3. Альбер Камю. «Чума». Одна з моїх улюблених книжок взагалі, і прекрасна книжка про лідерство, хоча Камю, думаю, дуже здивувався б такому формулюванню. Бо там постійно стоїть одне просте питання: що ти робиш, коли навколо все йде по п…? Не що ти думаєш про себе, не які в тебе цінності на сайті, не ким ти себе вважаєш, а що ти реально робиш. Ріє не проголошує себе героєм, він просто день за днем робить те, що вважає правильним, навіть коли не знає, чи це взагалі має сенс. Мені здається, для лідерства це значно важливіше за половину написаних про нього книжок.

4. Радомир Мокрик. «Бунт проти імперії». Теж формально зовсім інша полиця. Книжка про українських шістдесятників, про людей, які жили всередині величезної репресивної системи, не мали влади, ресурсів, посад, часто навіть можливості нормально говорити те, що думають, і все одно щось робили. Писали. Говорили. Створювали середовища. Передавали тексти. Підтримували одне одного. Сідали в тюрми. Поверталися і знову щось робили. І найцікавіше тут навіть не героїзм, а те, як ідеї виживають завдяки людям, як невеликі середовища можуть утримати щось, що виглядає абсолютно приреченим, а через десятиліття саме ці ідеї стають частиною великої політичної зміни. Дуже хороша книжка, якщо хочеться подумати про лідерство без посади і формальної влади.

5. Джим Меттіс, Бінг Вест. «Позивний “Хаос”». От це вже ближче до класичної книжки про лідерство. Меттіс — американський генерал і колишній міністр оборони США, тому можна чекати чергові військові мемуари в стилі «я прийшов, побачив, всіх переміг», але книжка цікавіша. Там багато рефлексії про рішення, відповідальність, підготовку, довіру, помилки, роботу з людьми, і дуже багато читання.