Статистика telegram каналу - @howfrankydies

Логотип телеграм спільноти - як помирає френкі♡ 2022-02-01

як помирає френкі♡

Кількість підписників:
985
Фото:
120 
Відео:
 
Посилання:
Категорія:
Блоги
Опис:
it wasn't sex, it was naked poetry. @helly_holly ©

Кількість підписників

Середній перегляд на повідомлення

Історія змін лого

Поки що змін не зафіксовано

Історія змін назви

як помирає френкі♡
2024-02-28
як помирає френкі♡
2024-01-08
як помирає френкі♡
2023-08-22
як помирає френкі♡
2022-05-24

Історія зміни типу аккаунта

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни статуса

Офіційно не підтверджена
2022-05-25

Стіна канала як помирає френкі♡ - @howfrankydies

боронь комусь заходити сюди.
тут поле вимерле. тут вже гілляччя чорне.
коли згорілий сад тебе пригорне,
не згадуй, як котилися плоди.
коли вже вікна вибиті, мов очі,
не глипають з-під ночі на тини,
поріг і комин звилися в одне,
калейдоскопом завертіле, клоччя,
не думай: а чому я пам'ятаю
ім'я того захвицяного пса,
що років сорок тут не завиває?
коли жилава висохла рука,
десниця суму, горло притискає,
не згадуй давню провесінь, яка
дива творила в повноводді синім,
не згадуй сміх, тим паче добрі вісті.
не згадуй предків, що водили в храм
аж доки осінь в ночі горобині
тебе віднесла з рідного обійстя
і знавіснілим віддала птахам.
хай хто тебе закинув на край світу,
якби він знав, що ти вернеш колись,
то балки не прогнили б так за літо
і бур'яни би так не розрослись.
та вороття минулому нема.
тож пом'янеш виною, без вина.
якби ж раніше знати, то авжеж...
вже перейшло мереживо пожеж.
десь є твій син, хоч ти його не знаєш.
десь є дочка, хоч ти й не признаєш.
і плечі їй вкриває позолота,
таким, як сад цей, відблиском густим.
кропива проводжає за ворота
і трохи далі проводжає дим.

394
24-09-26 20:07

THE HITCHIKING BALLAD
знаєш, з найгіршого - це мотель.
синя дорога схилом.
бачити вогники тих осель -
ось що мені не сила.
хтось пригадається і тоді
ніжність зжере до крихти.
вилию душу оце тобі,
може, і спогад стихне.
мокре узвишшя, далекий спів,
мандри на ногу босу.
сотні разів я уже хмелів -
тисячі падав в фосу.
падав зі сходів, дахів, зате,
часом бувало смішно.
в принципі, падати - це святе.
тільки любити грішно.
але як згіркне бува печаль,
думаєш: це довіку
пам'ять плестиме свою вуаль,
цвіт на її повіках?
вигин дороги, її стегна.
думав - усі забутні.
десь поза горами йде весна
в краденій синій сукні.
я би, напевно що, теж згрішив,
вміти би тільки красти.
щось пропустив, не зігрів, пропив -
я ж бо не знав, що щастя.
бачиш, я дурень, та не простак.
граю на дримбі й альті.
ти не журися, маленька, так -
березень зробить сальто,
все завирує і змінить вмить,
чисто як білка хутро.
я не беруся тебе учить -
дурні бувають мудрі.

він говорив і плелась дорога,
сосни стрибали у стрімчаки.
добре що хоч не питав нічого.
я би вже кинулась навтьоки.

1300
24-04-16 15:20

коли у нас дитинство ще біліло
і кожен скалив зуби, і гарчав,
коли себе я гірко не любила -
Остап мені цукерки дарував.
ми говорили - я колись поїду,
я кимось стану, видам кілька книг.
на завтра треба вчити енеїду.
дивись як гарно, скоро буде сніг.
і бив мороз тоді в благе віконце.
весна гатила свій ревучий грім.
ми всі боролись за місця під сонцем,
але не всі штовхалися при цім.
як би хотілось знати в тому часі,
що це життя як кригу понесе!
щоби разом зі світлом непогасним
іти додому золотим шосе.
кидати чисті погляди зненацька,
з хоробрістю противитись юрбі.
як доброта вважалася за слабкість,
як ти її так виплекав в собі?
іще доросле не набрало змісту,
ще я ніяк слова не доберу.
пекуче сонце прогуло над містом.
Остап загинув в Часовім Яру.

2200
23-10-27 14:19

ЛІ
    ЛІ
        ТИ
коли вони дивляться,
ти худе і русяве, чомусь зависоке дівча.
коли ніхто не дивиться,
ти стаєш навшпиньки і обличчям зливаєшся з місяцем.
коли вони дивляться,
твої туфлі лаковані і нейлонові банти яскраво виблискують.
коли ніхто не дивиться,
ти стаєш хмариною пилу, що здіймається понад дорогою.
коли вони дивляться,
то бачать лиш усмішку, що зменшує очі і лиється, лиється, лиється.
коли ніхто не дивиться,
ти показуєш оскал й котячий язик висуваєш, облизуєш хмари вершкові.
коли ніхто не дивиться,
ти хижацько замахуєш пазурі, ніздрі свої роздуваєш драконячі.
коли вони дивляться,
вони бачать вівтар із донькою, чиєюсь невісткою.
та не бачать вони
як ребром постаєш - праміцною, затятою кісткою. 
та нехай вони дивляться,
колись вони вдавляться.

1600
23-10-02 20:42

навіть не дихає магістраль,
кінь собі ниву оре.
стало повітря немов вуаль -
вже не таке прозоре.
я тут чекаю щоб провести
літню останню бурю.
клумби застигли, як ті торти,
вкриті за ніч глазур'ю.
сонце напилося і лежить
прямо в ногах при вході.
вранці благає, мов, не топчи,
дай перевести подих.
сушені квіти звисають вниз
з балки над головою,
полум'я звечора з'їло хмиз
й скоро зап'є грозою.
серп зачаївся в густій траві
десь у дворі ливарні.
наші смирення такі криві,
наші пручання - марні.
але хай будуть - наївні, злі,
хай вони просто будуть.
я ради цього полюблю гнів
й люди мене осудять.
як озирнутися навкруги -
що іще є в людини?
страх - це лиш пляма від пилюги
десь у кутку світлини.
лиця на фото ніякий час
більше не потривожить.
кашель епохи не візьме вас,
а от мене ще може.
скоро дорогу завіє сніг -
будуть черешні раді.
цвинтар стоїть і росте горіх,
що посадив ще прадід.
я не повірю у те, чому
щастя любило тишу.
голос тремтів би, тому мовчу.
згодом про це напишу.

387
23-09-26 21:54

а є ж якісь предивні незнайомці,
яким не звідати моїх чудес.
ця золота монета їм - палюче сонце.
і зорі - не недопалки з небес.
у них й на мене є погана слава -
я дівчинка зі шрамами Ікара.
ну й що, подумаєш, звичайна справа.
я заслужила,
буде мені кара
за те, що жила
і за те, що пес,
сіренький знайда, вуличний гуляка,
для мене вовк, а не простий собака.
за те, що зву його божественно - Гермес.

1300
23-06-10 19:36

вже краще би "щасливої дороги"

438
23-05-15 20:05

III
я скажу тобі чесно - я жив
і мене не вражає бравада.
ти вважаєш, як щиро любив,
то вже вдруге не здужаєш, правда?
якщо я тебе знаю хоч трохи,
присягаюсь, з узвишшя під небом,
ти подумала: місто змінилось.
і точно всміхнулася з себе.
IV
дивина, що колись ми так прагнули важкості істин.
то було уже майже життя, ще й наповнене змістом.
у такі поцілунки ти хочеш усе побороти.
я чомусь пам'ятаю, що то було в вечір суботи.
ще, на жаль, ті листи, де писались таємні дурниці.
я колись уявляв як ти їх забираєш в столицю.
позмивала вода, наче плесо розлилося садом,
жменька спогадів є, але точно не ціла шухляда.
я зберіг, як умів, - на осонні, між диким похміллям,
крізь ненависні сни, аж поїдені часом і міллю.
тож не треба втирати мені про мерзенність надії.
ну, скажімо, ти здалась. скажімо, ти цьому радієш.
та коли ти проходиш повз мене - спокійно, невинно,
я вітаюся скупо і довго дивлюся у спину,
ти ідеш, балансуєш, одна з танцівниць на канаті,
але скільки пройдеш, поки дим повернеться в кімнату?
крізь фіранки заплигують весни - дурні і безхмарні.
і нехай не мене. і нехай не мине.
та не марно.

1200
23-04-22 14:13

сьогодні крутий березневий день і мій день народження. якщо бажаєте мене привітати, задонадьте госпітальєрам на аптечки:
https://www.hospitallers.life/needs-hospitallers
або збір мого друга:
https://send.monobank.ua/jar/6hK4HyvrQF
всім вдячна, лав♡

937
23-03-14 13:56

ти смутнієш щоразу весь.
я змінилась? тобі здалося.
то з'явилось в мені якесь
чисто сонячне стоголосся.
і тепер, при оцій весні,
більше того, тепер, при людях,
обіцяю сама собі -
я колишньою вже не буду.
моя сила зросте в стократ,
кожна хвиля - немов остання.
я тепер не прощаю зрад
і не зраджую на прощання.
не ридаю на тлі відлиг,
не молюсь на камінні плити,
відвертаюсь і йду від тих,
хто порадив мені забити.
я сердита тепер не сплю,
я тепер не цілую юду.
я ще більше тебе люблю,
та колишньою вже не буду.
буде щастя моє старе,
та від того не менш шалене
і любов моя проживе
років тисячу після мене.
і коли десь, немов імла,
посивіє від років волос,
вже не скажуть, що я пішла,
не лишивши по собі голос.

538
23-03-03 20:43