Війна в ХХІ столітті за храм!Кринж чи реальність?На кордоні між Тайландом та Камбоджею знаходиться стародавній індуїстський храм - Прасат Та Муен Тхом. У перекладі це означає Великий храм Діда Курки. Він присвячений Шиві - богу руйнівнику та покровителю йоги. Храм побудували кхмери в 11 столітті. Цікаво, що поряд знаходиться ще декілька унікальних релігійних, і не тільки комплексів. Всі вони розташовувалися на королівській дорозі. За свою історію його неодноразово грабували та навіть покращували архітектурний стиль за допомогою динаміту. А на початку ХХ ст., поряд із храмами провели кордон між незалежним Тайландом та французькою колонією Сіам. Тільки провели не чітко та й самі карти не відзначалися точністю. Вже у ХХІ столітті розгорнулася суперечка між Тайландом та Камбоджею за володіння храмами. Особливо після рішення ЮНЕСКО включити храм Пхра Віхеан до списку світової спадщини. Камбоджа змогла відстояти своє право на цей храм, проте в регіоні розпочався прикордонний конфлікт за інші культові споруди, і нині в центрі протистояння знаходить храм Прасат Та Муен Тхом.Нині храми не відіграють релігійної функції, проте є туристичними магнітами.
Історія пластилінуНаприкінці XIX століття британські художні школи активно шукали нові дидактичні матеріали. Звичайна глина створювала труднощі. Вона швидко втрачала вологу й потребувала постійного догляду. Це ускладнювало роботу студентів, особливо під час тривалих занять з моделювання.Вчитель і художник Вільям Харбутт прагнув розв’язати цю проблему. Він працював у місті Бат, де викладав скульптуру. Його метою було створити матеріал, який ніколи не твердіє й дозволяє багаторазово переробляти форми.Після низки експериментів Харбутт отримав м’яку пластичну масу на основі воску і жиру. Вона зберігала еластичність упродовж тривалого часу, не потребувала зволоження й була зручною для навчального процесу. Так народився новий матеріал.У 1899 році на нього зареєстрували торгову марку. А вже на початку ХХ століття Харбутт відкрив фабрику для виробництва нової маси. Спочатку вона була сірою й призначалася переважно для художників та студентів мистецтв. А далі про новий матеріал дізналися діти й винороби...#техніка
- Ви раніше чули про кондитерську війну?- Ні? Тоді читайте. Тільки не втягуйте в це Петра Порошенка…У ХІХ ст. відбулася доволі дивна війна між Мексикою та Францією.Француз Ремонтель володів кондитерською у передмісті Мехіко. У роки політичної нестабільності такі підприємства часто потерпали від дій військових і учасників заворушень.Під час одного з бунтів у кондитерську увірвалися мексиканські солдати. Вони розгромили приміщення, пошкодили майно й забрали продукти, відмовившись платити за солодке.Ремонтель звернувся по компенсацію до мексиканської влади, але через хаотичні зміни урядів його вимогу залишили без розгляду. Подібні невирішені претензії накопичувалися роками.Коли Франція зібрала скарги своїх підданих у Мексиці, звернення Ремонтеля додали до цього списку. Воно привернуло увагу, бо добре показувало проблему — майно іноземців громили, а компенсацій ніхто не виплачував. Ремонтель вимагав близько 60 000 песо, що було значно завищено, і саме такі вимоги посилювали напруження між країнами та стали одним із факторів, які зрештою привели до війни.Війна тривала з листопада 1838 до березня 1839 року. Внаслідок цієї катавасії загинуло понад 300 осіб. Мексику зобов’язали виплатити 600 000 песо, проте жодної монети французькі громадяни так і не отримали.На що тільки не підуть французи заради солодкого круасана.#Всесвітня_історія
Чи лишаються моральні принципи на висоті вище 8 тисяч метрів? Сьогодні про книгу «У розрідженому повітрі» журналіста (та альпініста) Джона Кракауера. Ця книга потрапила мені на очі випадково — у миті «залипання» в інтернеті — спершу читаю про «rainbow valley” (якщо маєте слабкі нерви, то краще не гугліть); я звісно погуглила і в мене стався шок — навіщо люди ризикують життям, якщо завершують його ось так: просто у підніжжя гори чи в западинах вершин? Гугління затягнулось… і ось вже замовлено книгу, в якій зазначено, що автор має відповісти на це питання. У книзі розповідається про досвід автора участі в комерційній експедиції на Евересті 1996 року. Ти не читаєш книгу, ти відчуваєш холод, нестачу кисню, хаос і крихкість людського життя на висоті, де кожен крок може стати останнім, а один кілограм відчувається як всі 10. Вражає, наскільки чесною і самокритичною є ця розповідь. Автор не шукає виправдань ні для себе, ні для інших учасників експедиції. Він просто показує — до чого призводить поєднання висоти, виснаження та неконтрольованих стихій.Книга розкриває Еверест таким, яким він є насправді: не романтичним символом перемоги, а місцем, де межа між силою і безсиллям надзвичайно тонка. Після прочитання приходить головна думка — іноді природа нагадує нам, що жодні тренування, статус чи гроші не роблять людину сильнішою за гору.Чесно, я ніколи не цікавилась альпінізмом. За моїми плечима лише Карпати та славнозвісна Говерла. Але ця книга глибоко врізалась мені в думки — весь час хотілось гуглити, переглядати відео з підйомами на вершину, роздивлятись фото місцевості, що описана. Словом… я в захваті. І дуже рекомендую до прочитання.P.S. відгук на книгу від коханої дружини#книги
Поступово телеграм канал зростає, а значить - прийшов час привідкрити завісу і трішки розказати про себе.Мене звати Роман і я працюю викладачем історії та географії. Намагаюся допомогти дітям та дорослим полюбити та зрозуміти науку. І частково це мені вдається. У мене працюють навчальні групи для підлітків із історії та географії 5-10 класу на яких ми пірнаємо з головою у вир минулого та сьогодення. Тому якщо потрібна будь-якого допомога з цих предметів - звертайтесь. З альтернативи - працюють групи для дорослих. Так, ви все вірно прочитали, в мене нині діє курс для дорослих, на якому ми по гвинтику розбираємо історію України. А літом так само розбирали Іспанію, ну, а далі буде фантастична країна на букву Ф…Ще у вільний час проводжу настільні ігри в Черкасах. Граємо у мафію, бункер, манчкін, монополію, вовкулаки. Більше про моє таємне амплуа можна дізнатися ТУТ (обережно це перехід в інстаграм).Ну і маю маленьку мрію - провести справжнісінський турнір для підлітків з гри «Міста». Проте щось ніяк не дійдуть руки до цього.
Продовжимо вивчати тонкощі світового мистецтва?Сьогодні коротко розберемо, що таке орієнталізмОрієнталізм - це течія у західноєвропейському мистецтві XIX ст., що ґрунтувалася на поверхневому сприйнятті Сходу як екзотики, використовуючи стереотипні елементи арабо-мусульманської культури для створення її романтизованого, але нереалістичного образу.Мода на Схід почалася з походу Наполеона в Єгипет (1798–1799). Художники, які його супроводжували, привезли до Європи малюнки, що викликали захоплення «екзотикою» та породили хвилю «єгиптоманії». Цей інтерес підігрівали війни та захоплення Францією колоній у Північній Африці, а згодом — і відкриття Японії, що призвело до появи «японізму».Проте ці картини часто були далекими від правди. Наприклад, Ежен Делакруа в Алжирі не міг бачити справжнього побуту мусульман через суворі релігійні заборони. Тому замість реальних арабських жінок він малював місцевих євреїв або просто фантазував. Багато інших художників взагалі ніколи не були на Сході, малюючи вигадані сюжети у своїх європейських майстернях.Попит на такі «казки» породив безліч посередніх картин. Відомі митці часто створювали красиві, але неправдиві декорації. Вони підміняли реальне життя східних народів власними вигадками, щоб догодити європейській публіці.Картина Ежен Делакруа, «Алжирські жінки».#мистецтво
У четверту суботу листопада в Україні вшановують пам’ять жертв голодоморів. У ХХ столітті радянська влада організувала три геноциди, від яких загинуло понад вісім мільйонів українців.У цей день проводиться міжнародна акція «запали свічку». О 16:00 — хвилина мовчання, після чого запалюють свічки пам’яті та ставлять їх на підвіконня. Якщо ви ніколи цього не робили — закликаю долучитися до цієї ініціативи.Цікаво, що саме цю акцію запропонував американський історик Джеймс Мейс. Він був одним із перших іноземних дослідників, які вивчали і поширювали інформацію про Голодомор.У 1985 році Мейс прийняв пропозицію очолити Комісію Конгресу США з вивчення голоду в Україні. Її метою було зібрати документальні та усні свідчення про події 1932–1933 років. Результатом роботи комісії став звіт для Конгресу США, опублікований у 1988 році, а також тритомник із 204 свідченнями очевидців, виданий у 1990-му. У висновках цього звіту, зокрема, було зазначено, що «Йосиф Сталін та його оточення вчинили геноцид проти українців у 1932-1933 роках». У 2003 році в газеті «День» Джеймс Мейс запропонував щороку в День пам’яті запалювати свічку у вікні — як символ пам’яті про мільйони загиблих. Він озвучив цю ідею у сесійній залі Верховної Ради України :«...давайте цього дня поставимо на підвіконня запалену свічку, щоб згадати мільйони розстріляних, померлих від голоду. Багато хто з них не встиг залишити на цій землі свого прямого продовження — синів та доньок. Палаючи у наших вікнах, вогники свічок стануть знаком того, що їх не забуто, що й вони мають нащадків, які їх пам'ятають.»
Для тих, хто шукає сьогодні аналогії з минулих років — тримайте майже забутий усіма факт! 21 листопада 1920 року Армія УНР разом із головним штабом Отамана Петлюри перейшла на західний берег річки Збруч та фактично припинила збройну боротьбу на території України. Після виснажливих боїв проти більшовицьких і білогвардійських сил українські війська опинилися без зовнішньої підтримки. Ризьке перемир’я між Польщею та радянською стороною позбавило УНР союзника, а тому відступ став єдиною можливістю зберегти людей та командування. Близько дванадцяти тисяч вояків були інтерновані польською владою, а уряд республіки змушений продовжувати діяльність в еміграції. Цей крок остаточно припинив існування УНР як реальної державної структури на українських землях.Дуже багато негативу траплялося в Україні саме в листопаді. Щось не так у нас із цим місяцем…На фото керівництво армії на похороні загиблого командира Богдано-Дорошенківського куреня 1-ї Запорозької дивізії Григорія Хмеленка у м. Станіславові. Фотокартка.1920 р.#Історія_України
Навколосвітня мандрівка за мотивами Жуль ВернаУ 1889 році 25-річна репортерка New York World Неллі Блай запропонувала редакції здійснити навколосвітню подорож за маршрутом із роману Жуля Верна «Навколо світу за 80 днів». Спершу їй відмовили, але після повторного обговорення редакція погодилася підтримати проєкт.14 листопада 1889 року Блай вирушила з Нью-Йорка на пароплаві Augusta Victoria до Лондона. Звідти вона перетнула Ла-Манш до Кале й за встановленими пасажирськими маршрутами рушила до Бріндізі, а далі — морським шляхом через Суец, Аден і Коломбо.З Цейлону Блай прибула до Сінгапуру та Гонконгу, де чітко дотримувалася графіків судноплавства — ключового фактора успіху всієї мандрівки. У Йокогамі вона встигла на американський пароплав, який прямував до Сан-Франциско.Перетнувши Тихий океан, Блай продовжила шлях трансконтинентальною залізницею до Східного узбережжя США. 27 січня 1890 року вона повернулася до Нью-Йорка, завершивши подорож за 72 дні 6 годин 11 хвилин.Під час своєї мандрівки Неллі Блай також відвідала Ам’єн, де зустрілася з Жулем Верном, який привітав її задум і проявлену наполегливість.Якщо зберемо 50 лайків - напишу ще декілька дописів про цю неймовірну жінку.
Однією з головних проблем України завжди була боротьба за владу — міжусобиці, інтриги, підступи.Недарма в народі кажуть: «На двох козаків — три гетьмани».А як же цю проблему розв’язували наші південні сусіди — в Османській імперії?У Османській імперії з XV століття існував звичай братовбивства: після сходження на трон султан мав право страчувати своїх братів, щоб уникнути боротьби за владу. Цей принцип узаконив Мехмед II у своєму «Канун-наме», де зазначалося, що султан може «вбити братів заради порядку в державі».Подібна практика діяла і в часи Роксолани. Її син Селім II став султаном тому, що його батько Сулейман I наказав усунути інших претендентів на трон: у 1553 році було страчено старшого сина султана від Махідевран - шехзаде Мустафу, а у 1561 році - Баязида, сина Роксолани, разом із його дітьми. Після цього Селім залишився єдиним живим спадкоємцем престолу.На початку XVII століття султан Ахмед I відмовився від братовбивства, запровадивши практику «кафесу» - ізоляції потенційних спадкоємців у палаці Топкапи. Згодом її поєднали з принципом старшинства (екберійєт), коли трон переходив до найстаршого представника династії, що остаточно припинило традицію братовбивства.На картині Селім ІІ#Всесвітня_історія
TGLIST.COM.UA
