LB поспілкувалися з креативною директоркою Довженко-Центру Оленою Гончарук та директоркою Інституту стратегії культури Юлією Хомчин.Олена розповіла про досвід Довженко-Центру в боротьбі за своє існування та збереження й популяризацію української кіноспадщини, про нашу роботу, значення культурних інституцій узагалі й трансформацію їхніх функцій сьогодні.«До повномасштабного вторгнення в мене було відчуття, що культурні інституції і культура як така здебільшого потрібні тим, хто до неї залучений, а решту суспільства ми ще мусимо переконати, що це важливо. Велика ж війна справді по-новому оприявнила роль і значення культури на суспільному рівні. Безумовно, я бачу тут багато не зробленої нами вчасно роботи. Зокрема й у тому, що в країні і досі немало людей, для яких українська культура або нічого не означає, або є сліпою плямою. Але останні три роки, що так багато в нас забрали, заразом дали нам і нову можливість повертати собі самоцінність і самоповагу через знання про власну культуру, історію, традиції.Це один підхід, що допоміг нашим інституціям устояти у велику війну — це breaking rules. В умовах страшної загрози інституції культури почали діяти доволі сміливо і, скажімо так, ширше за статут. Люди брали на себе справді багато відповідальності, шукали, де можуть бути корисними, об’єднували зусилля. І це дало нам розуміння, що багато з нас, багато керівників культурних інституцій, давно професійно переросли систему, в якій існуємо. Що часом її правила більшою мірою стримують нас, аніж допомагають розвиватися».Читайте матеріал Анастасії Платонової повністю за посиланнямФото: Макс Требухов
IMБАLANCE: 12 червня в Довженко-Центрі відкриється виставка, створена підлітками Вона стане підсумком експериментального проєкту Музею воєнного дитинства — лабораторії сучасного мистецтва та документування IMБАLANCE. Виставка стане своєрідним портретом сучасних українських підлітків, які дорослішають в реаліях війни та глобальної нестабільності.Сленгове слово «імба», що прийшло з ґеймінгу, описує щось надміру круте і сильне — таке, що порушує рівновагу. Стан, який водночас приваблює й тривожить. Підлітковий вік — час різких зсувів: між дитинством та дорослішанням, вразливістю і бунтом, утвердженням себе в суспільстві й водночас запереченням нав’язаних ним норм. Для учасниць лабораторії сучасного мистецтва та документування IMБALANCE ця метафора стала ключем до розуміння себе і світу навколо. Упродовж трьох місяців вони досліджували зміни та шукали способи їх зафіксувати і переосмислити. Через лекції та воркшопи із запрошеними спікерами учасниці знайомилися з різними мистецькими практиками — перформансом, відеоартом, інсталяцією та іншими — і вчилися працювати з темами пам’яті, історії та довкілля. Також учасниці дізналися, як матеріал, колір, звук, рух та інші складові мистецтва можуть стати ретрансляторами особистого або колективного досвіду.У спільній виставці учасниці представлять власні художні висловлювання, створені під менторством Дар’ї Молокоєдової — мультимедійної художниці з Краматорська, яка досліджує теми пам’яті та дитинства.Виставка триватиме з 12 по 29 червня у Довженко-Центрі.Графік роботи: вт—нд, 13:00 - 18:00.Проєкт створений за підтримки Програмного офісу forumZFD в Україні та Українсько-данського молодіжного дому у партнерстві з Довженко-Центром.
🌻 Кінопоказ: «Андрієш» (1954), реж. Сергій Параджанов і Яків Базелян🌻 Сьогодні о 19:00🌻 Васильківська, 1🌻 Квитки«Андрієш», яким дебютували обидва його режисери, належав до ряду радянських фільмів-казок. Національна ідентифікація в ньому була переважно знівельована, а фірмова режисерська майстерність Параджанова ще несміливо проривалася на екран у поодиноких моментах. Глядацького і критичного успіху фільм також не отримав.Проте через 70 років його показали в українській ретроспективі Параджанова в Болоньї та Нью-Йорку. Крім того, відомий американський режисер Роберт Еггерс включив «Андрієш» до списку фільмів, які надихнули «Носферату»: відмітив, що Параджанов «дивовижний у відтворенні елементів різного фольклору — і це те, що в ньому надихає».Так ранні роботи майстра зазнали своєї переоцінки в новому вимірі. Пропонуємо разом продовжити цю практику й спробувати поглянути на «Андрієш» під кутом ранніх витоків українського поетичного кіно. Фільм представить кінознавець Станіслав Битюцький.Чекаємо на показі!
Довженко-Центр презентує нову книгу про українське поетичне кіно!📖 Цьогоріч стенд Довженко-Центру на Книжковому Арсеналі здивує не лише своїми класичними виданнями, а й особливою новинкою — перекладною працею американського дослідника Джошуа Ферста «Український кінематограф: приналежність та ідентичність за радянської відлиги».📚У книзі Джошуа Ферст аналізує контекст того, що ми звемо добою поетичного кіно. Він характеризує історичний та географічний, ідеологічний і виробничий контексти — й показує, чому їх синтез породив феномен українського поетичного кіно. Це чи не єдина англійськомовна розвідка про наше кіно такого обсягу, глибини та історичної прискіпливості.Видання стало можливим завдяки фінансовій підтримці Фундації ЗМІN. Редактор українського видання — Станіслав Мензелевський. Дизайн видання — Галя Вергелес. Переклад з англійської здійснено за підтримки Goethe-Institut в Україні.Будемо чекати вас на нашому стенді D2.17, де ви зможете першими придбати це чудове видання🤍В онлайн-продажі книга з'явиться після Книжкового Арсеналу
Порівнюємо «Коліївщину» (1933) Івана Кавалерідзе й «Дорогою ціною» (1957) Марка Донського. Перший фільм ми нещодавно дивилися у ретроспективі витоків поетичного кіно, другий — подивимося цієї середи о 19:00. Дивіться повне порівняння на нашому Youtube-каналі.Окрім сусідства у програмі, є в цих фільмів дещо спільне — це впізнаваний стиль видатного кінооператора, що долучився до творення обох картин, Миколи Павловича Топчія.«Спілкуючись із Топчієм, Донськой дописує до сценарію Ірини Донської кілька суто візуальних сцен і дає повну свободу мистецькій фантазії досвідченого кінооператора, який також стає головним консультантом щодо побуту і традицій українського народу. Суламіф Цибульник, яка була другим режисером, згадувала: коли виникало якесь спірне питання з фольклору чи етнографії, Донськой припиняв суперечку словами: "Досить! А тепер послухаємо, що скаже наш Патрицій!" (...)Топчій мав велику бібліотеку. Ерудований книжник, він був залюблений у живопис, гарно співав, особливо задушевні українські пісні й журні романси. Ніколи не робив із професії таємниці й залюбки ділився досвідом із молодими, за що отримав ласкаве прізвисько "Тато" (...)Саме [Дорогою ціною] посіяла плодоносні зерна для "Тіней забутих предків" Параджанова — Іллєнка, ставши предтечею відродження українського поетичного кіномистецтва, започаткованого у двадцяті фільмами Довженка — Демуцького й Кавалерідзе — Топчія».— Кіно-Коло, №29, 2006. Юрій Нечипоренко, «Патрицій зі зламаним хребтом: 100-річчя від дня народження кінооператора Миколи Топчія».Квитки на показ
«До постановки фільму запрошено знавців [кримсько]татарської старовини, от як директора кримського національного музею. Ролю Аліма виконує народній артист Криму Хайрі. Типаж добрано з місцевої кримської людности. Зйомки провадяться здебільшого в Криму. Для цього використано найкращі краєвиди й місцевості кримських гір та аулів. Фільм цей матиме велике значіння, бо він малює пригноблення [кримських] татар за царату», — з журналу «Кіно» №8 1926 року. #На_обкладинці №10, рік той самий.У серпні відбулася його прем'єра. 1927 року «Алім» показали в Берліні й Парижі як яскраве надбання української і кримськотатарської культур. У 1935 фільм перемонтували з урахуванням нових цензурних правок, 1937 — заборонили. «Гноблення кримськотатарського народу» за царату стало для радянської влади неактуальним — 18 травня 1944 року вона сама розпочала страшну депортацію й геноцид кримськотатарського народу.Сьогодні в Україні відзначають День пам'яті його жертв. Це була послідовна радянсько-російська політика — і щодо культури, і щодо існування самого народу. Пам'ятаймо....Фільм був знайдений аж у 2014 році і реставрований Довженко-Центром. Він досі залишається одним із, на жаль, поодиноких автентичних культурних кіноартефактів, пов'язаних зі справжнім життям Криму.
Що чекає нас на КИЇВКІНОФЕСТІ 2025 року?Нарешті можемо поділитися тим, що готували вам для фестивалю фільмів до дня Києва, організованого спільно Довженко-Центром і кінотеатром «Жовтень». Нагадуємо, що фестиваль проходитиме з 22 по 25 травня під гаслом «Київ крізь віки».22 травня«Дика любов» (1993) Вілена Новака.Відкриття ключовою репрем’єрою цьогорічної програми. Заново відсканована спеціально для КИЇВКІНОФЕСТУ мелодраматична історія кохання на тлі столиці в перші роки незалежності – часи вільного ринку, свободи від будь-якої цензури, відкритих кордонів, оголеного тіла, корпоративних піонерів. Фільм представить кінознавець та керівник науково-програмного відділу Довженко-Центру Станіслав Битюцький.23 травня«Легенда про княгиню Ольгу» (1984) Юрія Іллєнка. Зануримося в далеке епічне минуле середньовічного Києва. Передсмертні спогади Володимира Великого у виконанні Івана Миколайчука про свою матір-княгиню і головні події Русі часів його життя. Фільм представить кінознавиця Довженко-Центру Яна Дудко.24 травня«Людина з кіноапаратом» (1927) Дзиги Вертова. Один із головних маніфестів світового кіноавангарду. Тут Вертов із командою створює ідеальний утопічний образ міста, значною мірою складений з унікальної київської хроніки 1920-х. Фільм представить кінознавиця та керівниця Кіноархіву Довженко-Центру Альона Пензій.24 травня«Руда фея» (1987) Володимира Коваленка. Лірична історія дитячого бунту хлопчика, якого проти його бажання забрали до міста. Вороже несприйняття Києва, сум за друзями і ручною лосицею у багатошаровій, але несправедливо забутій стрічці. Фільм представить Станіслав Битюцький.25 травня«Ніагара» (1992) Олександра Візира.Історія незалежної «жінки, яка ні з ким не бажає знайомитися, але до неї постійно липнуть». За позірною легкістю і розважальністю жанрового кіно можна побачити критику патріархального світу з елементами пізньомуратівського абсурду і феллінівського трагікомізму. Фільм представить Станіслав Битюцький.25 травня«Стрімголов» (2017) Марини Степанської. Історія ірраціонального кохання двох маленьких людей під час великих змін в країні. Фільм представлять режисерка Марина Степанська та креативна директорка Довженко-Центру Олена Гончарук.Квитки і розклад показів на сайті кінотеатру
ПОКАЗ ФІЛЬМІВ ЄВГЕНА СИВОКОНЯДрузі! Сподіваємось, що у вас усе добре після тяжких ночі та ранку. Життя триває — свій 88-й день народження відзначає той, чию творчість ми будемо якнайповніше святкувати найближчими тижнями — Євген Сивокінь. Учора в Довженко-Центрі відкрилася виставка, присвячена його анімаційним фільмам та колажам. Усі фотографії ви можете знайти за посиланням.Якщо хочете завітати та підтримати діяльність майстра — маєте змогу взяти квиток на вхід. А для того, щоби було ще більше причин прийти — радо анонсуємо кінопоказ добірки анімаційних робіт Сивоконя, який відбудеться 10 травня о 16:00.Програма:1. Осколки (у співавторстві з Іполитом Лазарчуком), 19642. Людина і слово, 19733. Обережно — нерви!, 19754. Двері, 19765. Секрет приворотного зілля, 19806. Погляд, 19847. Ненаписаний лист, 19858. Вікно, 19879. Як у нашого Омелечка невеличка сімеєчка, 199910. Компромікс, 200211. Врятуй і збережи, 2008Хронометраж добірки — 74 хвилини. Представить програму кінознавиця та керівниця Кіноархіву Довженко-Центру Альона Пензій.Зверніть увагу: фільми переважно зорієнтовані на дорослу аудиторію, хоча, загалом, у своїх стрічках автор звертається і до дітей — серйозною мовою.Квитки на показ за покликом
КОЛЕКЦІЯ ДОВЖЕНКО-ЦЕНТРУ ЗНОВУ ПОПОВНИЛАСЬ СЕНСАЦІЙНИМИ ЗНАХІДКАМИ!Кінознавці Алік Дарман і Володимир Прилуцький, які у грудні 2024 знайшли і передали у Фільмофонд Довженко-Центру стрічку «Карл Бруннер» 1936 року, зробили чергове відкриття.В будівлі Кінотелекомплексу, що відома також як Цех обробки плівки (ЦОП), який є по суті архівом студентських робіт випускників КНУТКіТ, молоді дослідники віднайшли плівкові фільмокопії двох німих стрічок, які, як вважалося, зберігалися лише у російському Госфільмофонді. Справжніми знахідками стали фільми «Трипільська трагедія» Олександра Анода-Анощенка 1926 року і «Секрет рапіду» Павла Долина 1930 року.«Ці плівки – контратипи, частина комплекту вихідних матеріалів фільму. Саме з них друкують позитивні, прокатні копії. Це унікальний випадок, бо якщо в інших фондах та архівах можемо знаходити позитиви, то комплект вихідних матеріалів до нас потрапляє вкрай рідко. Ми вже поставили в план сканування ці фільми. Тобто незабаром буде можливість переглянути ці унікальні знахідки», – керівниця фільмосховища Довженко-Центру Тетяна Деркач.Спеціальна подія передачі фільмокопій відбулась у стінах Цеху обробки плівки (ЦОП) КНУТКіТ. На події виступали студенти Алік Дарман і Володимир Прилуцький, керівниця навчально-виробничої майстерні Кінотелекомплексу Вікторія Слопіцька та представниці Довженко-Центру: креативна директорка Олена Гончарук, керівниця Кіноархіву Альона Пензій, керівниця Фільмосховища Тетяна Деркач.Ще раз дякуємо Аліку Дарману, Володимиру Прилуцькому і завідувачці навчально-виробничої майстерні Кінотелекомплексу Вікторії Слопіцькій за вагомий внесок у збереження нашої кіноспадщини та продовжуємо працювати разом над пошуком і поверненням українського кіно.Читайте в нас на сайті деталі про знайдені фільми та процес їхньої передачі
Риплять нудно високі колеса кавказьких арб. Повільною ходою сунуть на гори волохаті буйволи. Абхазець у шапці висунув руку з-під чорної бурки і, здивований, спинив свого худого коня. Небувала картина відбувається за плетеною огорожею.В українських білих сорочках; з солом'яними українськими брилями, незнайомі люди. Надемський коло сторожки і його обличчя освітлене передсмертною усмішкою. Під рукою оператора Демуцького трискотить Дебрі, а лічильник звучно фіксує метр за метром. Нахилився дід Петро й спитав на незвичній для Кавказа мові — «вмираєш, Семене», і також незвична була відповідь: «вмираю, Петре». Ми знімаємо, нам пощастило наздогнати сонце.На майданчику «Землі» (1930) Олександра Довженка не обійшлося без пригод: щойно дійшли до ключової сцени смерті діда Семена, листопадова погода перекрила будь-які сподівання на сонце.Довелося їхати до Сухумі: знімати українське село. Відрядження для журналу «Кіно» (№2, 1930) супроводив яскравим репортажем «Навздогін за сонцем» О. Кесельман. Повна стаття в коментарях.#кіноперіодикаПриходьте дивитися на українські яблука між персиків Сухумі —23 квітня о 19:00 продовжимо ретроспективу «Українське поетичне кіно. Витоки» показом «Землі» в Довженко-Центрі. Фільм представить Станіслав Битюцький, музика від ДахаБраха.Квитки за посиланням
TGLIST.COM.UA
