СЕНСАЦІЙНІ ЗНАХІДКИ У ЧЕРНІГОВІУ Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського головна зберігачка фондів Катерина Федько і кінознавець Довженко-Центру Олег Оліфер виявили рідкісні українськомовні варіанти екранізацій Михайла Коцюбинського.Серед знахідок – 35 мм фільмокопії коротких метрів «Пе-коптьор (На піч)» (1956, реж. Володимир Карасьов) і «Коні не винні» (1956, реж. Станіслав Комар) виробництва Одеської кіностудії, а також 16 мм фільмокопії повних метрів «Кривавий світанок» (1956, реж. Олексій Швачко) і «Дорогою ціною» (1957, реж. Марк Донськой) виробництва Кіностудії ім. Довженка.Знахідка у Чернігові – рідкість і велика удача. Більшість українських фільмів 1950-1960-х років мали українськомовні варіанти, проте велика їх частина на даний момент вважається втраченою. Дякуємо Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського та Олександру Денисенку, який дав поштовх до цієї міжінституційної співпраці.Після дослідження стану плівок і відповідної підготовки фільми будуть оцифровані Кінолабораторією Довженко-Центру.
Українська класика, переглянута на Довженко-Центр.Онлайн залишиться з вами надовго – і ви ще не раз зустрінете її в найнесподіваніших куточках світового кінематографу.💫Гетьманські клейноди (1993, реж. Леонід Осика) – Санджюро (1962, реж. Акіра Куросава)Збіднілий, але шляхетний воїн виступає проти заколотників і рятує дружину зрадженого воєначальника💫Дика любов (1993, реж. Віллен Новак) – Синій оксамит (1986, реж. Девід Лінч)Химерні аб'юзивні стосунки на межі мильної опери і трилера 💫Сьомий маршрут (1997, реж. Михайло Іллєнко) – Перед світанком (1995, реж. Річард Лінклейтер)Один день у давній європейській столиці змінює життя іноземної туристки💫Чудо в краю забуття (1991, реж. Наталія Мотузко) – Справжній детектив (2014, реж. Кері Фукунага)Напарники розслідують загадкове вбивство за містичних обставин💫Пропала грамота (1972, реж. Борис Івченко) – Страх і ненависть у Лас-Вегасі (1997, реж. Террі Гілліам)Галюциногенні пригоди харизматичного героя і його побратима💫Коліївщина (1933, реж. Іван Кавалерідзе) – Хоробре серце (1995, реж. Мел Гібсон)Після того, як народно-визвольне повстання набирає обертів, очільника народного виступу підступно зраджують і публічно страчують.💫Штепсель одружує Тарапуньку (1957, реж. Юхим Березін, Юрій Тимошенко) – Форрест Гамп (1994, реж. Роберт Земекіс)Два фронтових товариша випадково зустрічаються після війни, починають власну справу, досягають успіху і стають відомими на всю країну.#кінопаралелі
Сьогоднішні #Кіноперіодика і #На_обкладинці особливі, адже вони обидва стосуються кінотеатру «Жовтень», який у цей день 1931 року провів свій перший показ – фільм «Гегемон» (1931) Миколи Шпиковського.«Це перший театр, спеціяльне призначення якого – демонструвати тонові фільми (...)Тут в цьому фоє літніми теплими вечорами глядач, чекаючи початок сеансу, зможе сидіти й розглядати заллятий огнями Поділ і слухати переклик приїжджих пароплавів та гудки берегових поїздів (...)...Він – це історія... (...)...Він – це новий подув на колись омонастирені, охуліганені вулиці старого Подолу...», – з репортажа «Наш жовтневий дар» Миколаєнка, 19 випуск журналу «Кіно» за 1930 рік.А ось уже на обкладинці 21-22 випуску того ж року – фільм «Гегемон», на честь якого сьогодні названа найбільша зала кінотеатру.Щиро вітаємо наших дорогих партнерів і чекаємо все нових проєктів у співпраці! Тим часом можемо поділитися, що вже незабаром спільно покажемо той самий «Гегемон», із якого все починалося. Тож до зустрічі у «Жовтні»🧡
У Французькій Сінематеці триває велика ретроспектива Олександра Довженка. За сприяння, участі й кураторського представлення Національного центру Олександра Довженка у провідному кіноархіві Франції та світу, La Cinémathèque Française, з 21 по 30 січня тривають майже щоденні покази 14-ти кінотворів українського митця, а також заплановані лекція та дискусія, присвячені його творчості. Крім того, частина фільмів демонструється з живою музикою.Такого масштабу ретроспектива Олександра Довженка відбувається вперше. У програму включено не лише його великі знакові фільми, знані у світі, а й менш популярний доробок: ранні, документальні пропагандистські та соцреалістичні стрічки. Це нагода показати класичне українське кіно в міжнародному контексті та новим поглядом подивитись на автора, чиї твори й сьогодні звучать актуально.«На поверхні лежить те, що пронизує його фільми та лежить в основі його світогляду: приналежність до поневоленого та приниженого народу; утопічна пам'ять про роботящу громаду; смерть, іноді прекрасна, часто жахлива; ритуали жалоби, що постійно переосмислюються», – відзначає у передмові дослідниця, театральна режисерка й перекладачка Irène Bonnaud.Ретроспективу створено у співпраці Українського Інституту, його представництва у Франції та Французького Інституту в межах «Le Voyage en Ukraine» – сезону України у Франції 2026.За сприяння Державного агентства України з питань кіно.З розкладом та інформацією можна ознайомитися на сайті Сінематеки (відкривається з VPN).Фото: Thierry Stefanopoulos (1–6), Олена Гончарук (7)
Короткі зустрічі (1967, УРСР)Режисерка: Кіра МуратоваПовнометражний (сольний) режисерський дебют як складний портрет жінок в центрі не так любовного трикутнику, як в своїх бажаннях та прагненнях в своїх доволі контрастних долях. Кіра Муратова сама зіграла одну з головних героїнь (Валентина), давши неймовірну емоційну глибину героїні та фільму в цілому. Перспектива погляду режисерки склалась в скельця рефлексій, крізь поєднання реалізму, кінозасобів нової хвилі і комплексної структури оповіді, включаючи як флешбеки, так і погляд персонажок на себе зі сторони вже пережитого досвіду. Цікаво, як Тільда Свінтон в документальних серіях «Women Make Film», де вона є нараторкою, описала сцену діалогу подруг на дорозі з цього фільму як культову, з "Лінчівським" вайбом «Малголланд Драйв»:але чому б називати щось не "Лінчівське", а натомість ввести поняття "Муратівське"
Тендітний та уважний монтаж і постановка кадрів складають прекрасну картину, чиї кадри містять тактильність та насиченість, а крупні кінонатюрморти додають багаторівневої структури драми буденності з акцентами на ролі жінки в радянському суспільстві, яке водночас пропонує емансипацію, але тисне соціальними сімейними вимогами.Зауважу, що наявність у фільмі Висоцького і його часті музичні вставки доволі ускладнили процес перегляду фільму для мене насправді. І в розрізі російсько-українських відносин і багаторічного приниження села в тому числі стрічку не те щоб легко дивитись. Що акумулюється ще й тиском на жінок, в котрому вони намагаються не втратити самих себе. Та в принцпі — це і є історія. Фільми Муратової ніяк не можна назвати легкими для перегляду. Проте вони осідають в пам'яті, добираючись до душі, лишаючи тільки важливе і саме те, що хотіла донести режисерка. І все більше про них згадуєш через певний час після перегляду. The haunting cinema.❤️ Короткі зустрічі дивилась на ДЦ Онлайн (російською з українськими сабами). Фільм посідає 13те місце в списку 100 найкращих українських фільмів 🎀💌 52 тижні 2026 року = 52 фільми від жінок-режисерокБільше про жінок в кіноіндустрії та фільми зняті жінками - за тегом #grlpwr
Продовжую відкривати для себе українське кіно дев'яностих. Цього разу на черзі випала "Ніагара" Олександра Візира. За сюжетом 35-річна натурниця Лариса (Євдокія Германова) живе контрастне столичне життя із купою залицяльників різного віку та типажу. Одного разу в її житті з'являється інтелігент Перестукін (Юрій Євсюков). Власне саме йому головна героїня представляється Ніагарою. Звісно ж, зустріч ця вибиває головну героїню із звичного життя.В в своїй основі "Ніагара" доволі прогресивне кіно, адже в першу чергу воно показує самотню жінку в середині четвертого десятку, яка живе доволі вільне життя і особливо не воліє, ані сім'ї, а ні дітей. Взагалі в фільмі дуже сильна тема ейджизму, який Ніагара отримує від усіх навколо. Звісно, є тут й інші речі, які для радянського кіно дикістю, як от оголеність, постійне куріння (тут головна героїня ледь не фатальна жінка) або ж розкуті вечірки, втім, це як раз таки характерна ознака фільмів перебудови, до якої "Нігара", вочевидь відноситься. І, можливо, фільм дійсно б витримав перевірку часом, однак на відміну від інших українських стрічок дев'яностих, де свобода, зокрема творча, відчувається і в задумах, і постановці, "Ніагара" майже не пропонує ні цікавого конфлікту, ні цікавого вирішення, а сама постановка радує лише зрідка, як от в дійсно динамічній сцені танцю в фіналі. Є враження, що "Ніагара" все ще була затиснута радянськими тисками, хоч деякі режисери, як от той же Рашеєв в "Оберігу" чи Кастеллі у "Вперед, за скарбами Гетьмана!" дозволяли собі набагато більше. Але "Ніагару" складно назвати фільмом поганим, радше стрічкою якій трохи не пощастило із часом створення. Щось подібне можна побачити в американців на злеті часів Кодексу Гейза, коли Новий Голлівуд вже маячив за обрієм, але цікаві ідеї вже просились назовні, але через формальні заборони їх було майже неможливо реалізувати. І от від "Ніагари" віє чимось схожим — фільм вийшов в час, коли совок вже дихав на ладан, але якісь заборони все ще мали свій вплив, при чому тут я маю саме ментальні установки, а не букву закону в прямому сенсі. Втім, "Ніагара" все ще входить в "корпус фільмів старого Києва" (це я тільки що вигадав) — столиця тут геть красива та не спаплюжена, Бесарабка ще не забудована, мода яскрава та спорадична, а в зелені все ще можна втопати. Тож, якщо маєте бажання зацінити, рекомендую подивитись в ДЦ Онлайн, там як раз фільм в хорошій якості.
На Берлінале відбудеться репрем'єра віднайденого українського фільмуУ програмі Berlinale Classics цьогоріч покажуть «Кришталевий палац» (1934) Григорія Гричера, віднайдений і відреставрований за сприяння Івана Козленка.«"Кришталевий палац" (1934) — експресіоністський шедевр, що обʼєднує в собі дві провідні естетичні лінії українського модернізму 1920-х: мʼякий (поетичний, або, якщо завгодно, романтичний) авангард, та своєрідно переломлений німецький експресіонізм (...)Фільм став своєрідним прихистком для фантастичної плеяди модерністів: композиторів Ігоря Белзи та Бориса Лятошинського, художника Моріца Уманського, оператора Юрія Єкельчика. Зйомки зовсім не були ескапістським раєм, радше – простором спільного переживання втрати та страху, але також – естетичного опору та стійкості, бо в фільмі вибудовувалася утопія, далека від радянської», — відзначає дослідник.Показ стрічки стане першою українською репрем'єрою в програмі класики за всю історію Берлінале. Нагадуємо, що в 2026 фестиваль також покаже український фільм-катастрофу про аварію на ЧАЕС — «Розпад» (1990) Михайла Бєлікова.Кадри й цитата зі сторінки Івана Козленка
Давно хотів викреслити з вотчлісту "Дике кохання" Вілена Новака, яку минулого року можна було навіть подивитись в прокаті, а все завдяки тому, що стрічку Довженко-Центр як раз таки оцифрував. Але якщо пропустили фільм в прокаті чи любите дивитись кіно на одинці, завжди можна зацінити фільм тут. А саме ж "Дике кохання" реально якесь дике. В хорошому сенсі. Тут вам історія канонічного підліткового кохання між дівчинкою Машею з інтернату та ліцейним мажором Максимом, які попри соціальну прірву бажають бути разом. Їм, звісно, заважають заліцяльники та ревнивці, однак головним ворогом їх кохання стає його величність КАПІТАЛІЗМ. Так Максим починає все тісніше спілкуватись із американкою Сьюзі (цікаво, як образ американки, що повернулась на батьківщину своїх предків є і тут, і в "Сьомому маршруті"), в якої батько працює не в якійсь галімій конторі, а в самій компанії Майкрософт, в яку хлопцю і запрошують. Для початку 90-х це просто золота путівка в життя. Взагалі, окрім певного шарму ранніх дев'яностих, строкатої моди та прекрасного Києва, в цьому фільмі багато за що є зачепитись. Тут і очевидні соціальні проблеми спричинені переходом від планової економіки совка до вільного ринку. Тут і сексуалізація підлітків, а за один з епізодів, якби його зняли зараз, Вілена Новака би просто закенселили. Дивною мірою через тридцять років з хвостиком, фільм на диво добре передає той час. І, можливо, мені на той момент було всього рік, однак багато речей тут по-справжньому впізнавані. Сам же фільм є ще ти вінегретом з купи різних елементів, з купою різних герої, і дивних сюжетних поворотів, де трагедія спокійно існує поряд із комедією, бідність із багатством, і все пропахнуто легким абсурдом і сюром. Отут "Дикому коханню" вдається те, що не вдалось нікому з покоління нових українських режисерів, хто намагався відтворити 90-ті в останні роки, а саме передати всю контрастність того десятиріччя. Окрім цього, "Дике кохання" ще й доволі цікаво зняте, як на мене. Я місцями ловив себе на думці, що у деякі епізоди зняті із поглядом на Лінча та "Твін Пікс", зокрема, бо окрім дійсно дивакуватих (в хорошому сенсі) операторських рішень, є тут щось і від мильних опер, і саму історію "Дикого кохання" можна легко уявити у вигляді мильної опери на декілька сезонів.
Ентузіязм (Симфонія Донбасу) (1931)Реж.: Дзиґа Вертов#укркіноВід початку своєї роботи в кіно Вертов з нетерпінням очікував на прихід тон-кіно, яке на його думку, мало наблизити кіно до реальності й «правди». Наприкінці 1920-х Вертов був найбільш активним учасником дискусії щодо приходу звуку в радянське кіно. Лідер кіноків вірив в можливість шумової, а не лише «зорової» музики в кіно й був переконаний, що в майбутньому фільми дозволятимуть не лише бачити, чути, але і нюхати та відчувати факти на дотик.
- Довженко ЦентрНе так кіноексперимент, як кінодослідження, створене з цим самим ентузіазмом Вертова та цікавістю до найдрібніших деталей. Не так пропагандистське кіно на підтримку індустріалізації, як документування політично-соціального життя Донбасу першої радянської п’ятирічки та вже перших наслідків комунізму, який дає гіркий екзистенційний присмак цьому фільму.Це перший український звуковий фільм, ба більше: перший на весь СРСР. Та не тільки це його робить унікальним, а геній режисера, його бачення та бажання змінити форму кінооповіді не тільки інноваційною роботою камери, а й унікальним саунддизайном, котрий з какофонії промислових звуків та шуму буденного життя Донбасу створює урбаністичну вражаючу симфонію. Так, часом це дискомфорт. Але коли життя було комфортним?Шедевр кіноавангарду та модернізму, як piece of art в цілому. Про останнє я б могла ще багато сказати, особливо в розрізі вільно-абстрактної форми, яку приймає це споглядальне дійство в своїй самосвідомості та в цьому експерименті процесу. Але не буду вас втомлювати ще більше (може в інший раз 😅)Просто на останок зазначу, що фільм посідає 28 сходинку у списку найкращих українських фільмів і на мою думку також є маст сі. Дивилась на ДЦ-онлайн
«Хто повернеться – долюбить» на Довженко-Центр.Онлайн!Відкриваємо новий сезон поповнень онлайн-кінотеатру яскравим дебютом кінорежисера Леоніда Осики.Поет-солдат Володимир блукає тернистими шляхами початку Другої світової війни. Перед його очима проходять: смерть командира від куль німецького винищувача, розстріл ромів німецькими окупантами, збіднілі і потомлені люди, які, щоб вижити торгують «залишками розкоші» – самоварами, іконами і навіть білизною.Попри те, що Осика на рівні з Параджановим та Іллєнком згадується в перших рядах українського «поетичного кіно», його дебютний повнометражний фільм «Хто повернеться – долюбить» часто залишається в тіні історичних досліджень кінематографу Відлиги.Результатом гібриду поетичного кіно з конвенційною й сакральною для соцреалізму воєнною тематикою став один із найбільш вільних українських фільмів 1960-х, де зображальна поезія римується з декламацією воєнної лірики та документальними оповідями матерів військових; а війна зображається в загальногуманістичному, не радянсько-героїчному ключі.Дивіться за покликом
TGLIST.COM.UA
