Читаю від учора соплі в різних місцях з приводу інтерв'ю Залужного. І офігіваю. Зі вчорашнього з коментарів "він забрав надію повернутися додому". Я в шоці від того, що хтось продовжував весь цей час жити у світі рожевих поні з девізом "за два-три тижні". Пару місяців тому одна жінка, професор медицини, казала мені що слухає арєстовіча бо він її "успокаїваєт". Таке враження, що за скоро вже рік, до людей не дійшло з ким ми воюємо, за що і що саме стоїть на кону. А на кону ми всі. Наші життя, наше фізичне існування, а не лише території та юрисдикція. Якийсь паралельний світ, де люди щось собі там напланували і дуже здивовані і навіть ображені тепер на тих, хто каже їм в очі, що реалії дуже сильно не відповідають їхнім очікуванням. І це тоді, коли на день вперед неможливо спланувати навіть дрібні побутові справи через обстріли інфраструктури, блекаути та повітряні тривоги. І ще оця манічка слухати будь-якого хера з гори, який окоп бачив лише у відео в тік-тоці, або на учєніях в совєцькій армії. Не діючих військових, бойових офіцерів (а як у нас слухають діючих військових нам наочно щойно продемонстрували дєпутатікі під час доповіді Шаптали у Раді. Це було вонюче позорище). Якихось гадалок, астрологів, трєнєров лічностного роста, всяку херню. І так, додому багато хто повернеться ще не скоро. А дехто вже повернувся в труні.