Повідомлення telegram каналу - @divochiydvizh

❤️‍🩹 Терпіти любов
Ох, нам, дітям 90-х і 00-х, не так легко було в дитинстві. Батьки не могли відкрити фейсбучок і почитати блог психолога, яких тепер сотні, про те як піклуватися і про психологічне здоров’я дитини. Вони були зайняті виживанням і часто успадкували від радянського союзу напівпорожнє серце – недолюблене, холодне. Мені пощастило – я виросла у повній сім’ї, але все ж маю десь у прошивці страх і невіру у абсолютну всеохопну любов. До мене.
Кажеш, я гарна? Допомагаєш мені? Любиш мене? І все це просто так? Не вірю. Що ти замислив? Тобі щось від мене треба?
Якось я познайомилася з хлопцем, який любив готувати і, чорт, готував дуже смачно. Щоразу він приходив в гості з повною торбою продуктів, окуповував мою кухню, а через 2 години запрошував на вечерю і сподівався, що смакує. Я пережила всі стадії прийняття цієї ситуації. Ой ні, не треба, давай я сама? Страх. Він хоче натякнути, що у мене немає що їсти, а холодильник завжди порожній? Сором. Людина цілий вечір пашить, як я можу сидіти без діла? Провина.
Словом, спробувала усі збочені реакції, окрім просто заспокоїтися і розслабитися. Я ж нікого не змушую і не прошу, а отже готувати мені – це його свідомий вибір. Іноді якщо хлопець спеціально для тебе готує їсти – це просто він спеціально для тебе готує їсти. Без підстав і без обману. Це для тебе просто так і ти нічого не винна йому натомість. А раптом він ось так висловлює любов?
Інколи найважче – це те, що найприродніше і найпростіше. Істина, яка так близько перед очима, що її і не помітиш. Як повірити і усвідомити, що про мене піклуються? Що мені приділяють увагу. Що мене люблять. Просто так, тому що я класна. Так тепло стає від цієї думки, відчуваєте?
Тож наступні рази я сідала за кухонний стіл і змушувала себе робити щось, що не притаманне мені – терпіти любов. Терпіти нічого не робити, не паритися, не думати, натомість таке просте і складне – закинути ногу на ногу і насолоджуватися власним олінклюзив курортом. Дозволити йому готувати мені, нехай сам поставить мені тарілочку, більше того я навіть посуд не митиму.
Відтепер замість сорому чи страху я просто кайфуватиму від того, що про мене турбуються. І нехай кожен приготований для мене обід, кожні міцні обійми, кожен комплімент буде для мене щирим теплом. І я за це нічого не винна – я вже заплатила просто тим, що я класна.