Повідомлення telegram каналу - @divochiydvizh

👫 Романтика побачення під час війни
Іноді так хочеться опублікувати новий допис про побачення! Я так сумую за тими безтурботними часами, коли не вилазила з тіндеру і планувала три зустрічі на тиждень. Сумую за невимушеними розмовами, затишними прогулянками і солодким очікуванням на поцілунок. І навіть сумую за розчаруваннями, бо – давайте відверто – це часто реальність першого побачення (і повчальна історія, яку можна розповісти подружкам за пивком).
Мені здається, що мої побачення закінчилися ще тоді, у минулому житті, тобто до 24 лютого. Я не уявляю, як у воєнний час можна розслабитися і фліртувати на побаченні, якщо мене кидає в піт кожного разу, коли у небі пролітає літак, а про сирени я взагалі мовчу. Але який Двіж без історій про побачення? Тож вирішила переповісти історію, яку розповіла подруга моєї подруги про те, як вона влітку ходила на побачення з хлопцем, яким тимчасово переселився до Львова. Отже, романтика побачення під час війни, поїхали.
Уявляємо собі гарну прогулянку в парку і каву десь приблизно в годині шостій (адже заклади тепер зачиняються о восьмій, а до комендантської ще треба добратися додому). Легка невимушена розмова, щедро засипана жартами і першими спробами промацати ґрунт. Або ж наткнутися на червоні прапорці, щоб чим скоріше накивати п’ятами. Він їй подобається – інтелігентний 30-річний чоловік, відвертий і спілкуватися з ним цікаво. Розмова зайшла на небезпечну територію – про дітей. Вона, і жартома, і обнадійливо, бо найближчі 5 рочків точно ні, але it’s always nice to know that you have options:
– Ахаха, і що, ти в майбутньому хочеш мати дітей?
– Ееемм, ну я вже, якби, маю.
– Одного?
– Ну взагалі-то трьох.
– А де вони???
– Разом з дружиною у Польщі.