Повідомлення telegram каналу - @divochiydvizh

🕺 Парадокс виправдовування тиранів
Українці стали настільки круті, що тепер лекції про історію України читають у Єльському університеті. Я подивилася вже шосту лекцію Тімоті Снайдера (перші три розмиті, де він більше вводить у контекст, а наступні три – вже, власне, про історію Київської Русі і далі). Десь через місяць після початку повномасштабної війни, коли шок зник, у мене з’явилося бажання вникнути і зрозуміти чооомуу і яккк. Відтоді я читаю і дивлюся багато про історію і політологію. І от яка думка не дає мені спокою сьогодні.
Лектор говорив про те, який класний Володимир Великий, який приніс християнство в Київську Русь. І тут мої думки понесло. Я можу уявити, як звичайні люди, ймовірно, не надто втішилися християнству. От ти живеш і віриш у священного Дажбога, Стрибога, віриш, що у лісі живуть якісь потвори, ти віриш у те, що вірив ще твій прадід. А тут приходить якийсь чувак, самовпевнений, з роздутим егом, мішками золота та зброї і каже: народ, це все фігня, відтепер ви всі маєте вірити в інше. Раніше я ніколи про це не думала, але тепер легко можу уявити страждання звичайних людей за часів Володимира Великого. Ймовірно, він масово вбивав непокірних, які не платили данину чи просто щось криво йому сказали, він фактично вбив свого старшого брата Ярополка, щоб внаслідувати владу. Але цей негідник і вбивця, блін, закарбувався в історії як класний князь, за часів якого князівство процвітало. І говорячи про нього, ми відчуваємо гордість і світло – класний же Володя!
Те саме і з Наполеоном. Він повів на війну тисячі людей, спричинив десятки тисяч смертей, але жодна людина не відгукується про нього як про тирана і вбивцю. Він звитяжець, герой і взагалі на його честь існує торт. А чи назвуть хоча би тістечко на честь волонтерства?
Про Гітлера принаймні відгукуються як про тирана, але його ім’я все одно в історії. Хоча, я б просто розтерла і забула, що такий мудила взагалі існував. А тепер сьогодні…
Чому у історію входять вбивці? Ми в школі вчимо імена вбивць-героїв і не замислюємося про страждання звичайних селян, через поля яких проліг фронт. Не замислювалися до сьогодні. Ось такою ціною дається історія.
Чорт, це ж як з хлопцями. Ми легко забуваємо однокласника, який дарував валентинки, і романчики, легші за трояндове вино і весняний вітерець. Зате добре пам’ятаємо мудака, який розбив нам серце. І розказуємо про нього знову і знову, роблячи його найгероїчнішим серед мудаків. Зрештою, навіть Той-Кого-Не-Можна-Називати творив великі справи. Жахливі, так, але великі.
Чому суспільство автоматично виправдовує насильство? “Так, бив дружину, зате хоча би приносив зарплату додому”. Чому ми стараємося побачити світло у людині, де світла апріорі не існує? Насильству і тиранам, які бомблять лікарні і садочки, немає виправдання чи місця в історії. Як же я хочу щоб після нашої перемоги ніхто у світі більше не шукав виправдання тиранам-росіянам.