Діалог.ТУТ

Не приносять щастя відібрані храми😔На додачу до сьогоднішніх спогадів про те, як рівно 2 роки тому одні українці відбирали в інших українців кафедральний собор вІвано-Франківську, спливла цікава інформація. Той активіст Саша, який закликав усіх на побоїще, невдовзіопинився в центрі скандалу. Збирав кошти на автомобілі для ЗСУ, але автівки чомусь стояли у його дворі і не їхали туди, де їхнє місце (див.скріншот). Сам кафедральний собор стоїть як пам’ятка безбожності.Більшість часу зачинений, людей приходить небагато, доріжки через відсутність людського трафіку поросли травою. Кажуть, що чоловік, який організував «перехід» громади, судиться зі священиком ПЦУ, бо останній перереєстрував храм на себе, і пан Юрій у цьому храмі тепер такий же ніхто, як і ті, кого він звідти вигнав. З документами теж цікаво — навіть засновника релігійної громади змінили (незрозуміло, як це взагалі можливо). Про парафію УПЦ стирають будь-яку пам’ять. А священик там, напевно, і швець, і кравець, і на дуді гравець — бо у ризах сам дзвонити ходить🫣

Не для того, щоб звинувачувати одне одного, але щоб одне одного почути — зробили ми тоді цей текст. Молода донька священника розповіла, як вона бачить церковний конфлікт в їхньому селі.«Мені здавалося, що коли почалася повномасштабна війна, в чомусь тато перестане бути категоричним. Наприклад, зрозуміє, що і в нашій Церкві є якісь помилки, є те, що варто змінювати. Що ми в чомусь теж були неправі. Але поки це не зовсім так, і тато вважає, що в нас практично все було добре, правильно, і що це тільки ПЦУ погані. Це не говорить про нього як про погану людину, просто показує такий собі зріз — думку середньостатистичного священника і прихожан. Ми дуже часто хочемо протиставляти одних іншим. А для мене ця ситуація в принципі не про християнство. Коли одні кажуть: "Нас більше, отже, ми кращі", а інші відповідають: "Ми більш патріотичні, значить, ми кращі", де там Христос?Наприклад, позиція, що ми праві й будемо мучениками, мені не близька. Моя мама часто каже, коли щось погане відбувається: "Ну, значить, на те Божа воля. Треба молитись". Я не заперечую, що треба молитися, але паралельно треба ще й діяти!»***А давайте, щоб не розводити сварку в коментарях, просто проголосуємо:Ставте 💯, якщо вважаєте, що діяти обов’язково треба, навіть попри те, що це не матиме результату. Стате 🙏, якщо вважаєте, що Бог Сам усе вирішить, а наша справа — тільки молитися. А суперечливий текст доньки священника — сьогодні, як і 2 роки тому, знову на Діалог.ТУТ.

«Я раніше часто запитував себе: а як же всі ті мільярди людей, яких і порахувати неможливо, які в історії людства приходили та йшли? А потім зрозумів одну просту річ. Немає ніяких мільярдів людей, є конкретна душа, яка або дозріла для Бога, або… згнила. Вкрилася цвіллю нерозкаяних гріхів або просіяла.Дедалі більше приходжу до думки, що Господь у нашому житті мало що вирішує. Чому? Тому що Він дарував цей привілей нам.Господь вирішував усе за людину, коли вона була в «дитячому садку» — у раю. Подібно до того, як батьки чи вихователі вирішують, яку кашу сьогодні ви будете їсти, які штанці вдягати. А далі людина сказала: «Ні, я так не хочу. Хочу сама. Я сама собі бог!» Ну, сама так сама.Господь лише затверджує наш вибір, наші життєві пріоритети. Подібно до того, як керівник підприємства не пише сам накази, але візує те, що йому приносять на затвердження з відділу кадрів, або з бухгалтерії, або з інших відділів. Ставить підпис: так, згоден, нехай буде так.Так і людина робить вибір, а Господь візує. Хочеш жити без Бога? Живи без Бога. Хочеш жити зі Мною? Будь ласка, ось тобі й радість життя вічного…»***«Господь у нашому житті мало що вирішує» — досить дивно чути ці слова. Але чи не так і є насправді?Ще більше роздумів породжує наш сьогоднішній текст. Не пропустіть❤️‍🩹

«Кажуть, люди бояться смерті, тому що вони до неї не готові. Емпіричним шляхом я дійшов висновку, що в певний момент ти стаєш готовий до смерті. Оцю грань — між життям і смертю — я в той момент перейшов.Я вмирав. Разом із кровотечею відчував, як із мене виходить життя. Подумав: «Що я можу зробити, адже — все». Єдине, що спало на думку, — це помолитися. І я почав молитися: «Дякую Тобі, Господи, за послану мені скорботу, достойне по ділах моїх отримую. Пом’яни мене, Боже, у Царстві Твоїм». І відчув, що готовий.Тієї ж секунди все закрутилося зовсім в іншу сторону…» ***Нам тоді читачі в коментарях написали, що піднесений стан нашого співрозмовника був наслідком медикаментозного знеболення. Що мине час, і Сергія накриє зовсім інший настрій.Ми свідчимо: минуло понад два роки від дня, коли це сталося, а наш воїн так і перебуває в постійному русі, в гарному настрої, ще й іншим (усім навкруги) намагається допомагати.17 березня 2023 року вийшло це інтерв’ю з молодшим сержантом Нацгвардії Сергієм Позняком. Він парафіянин Іонинського монастиря і є прикладом людини, яка захищає свою країну від нападника і свою Церкву від наклепів.Для нас честь і радість — такі співрозмовники. Сьогодні знову на Діалог.ТУТ.

Трохи незвичним видалося для нас це майже двотижневе мовчання. Але надто вже хочеться миру, і всі думки були прикуті до переговорних подій, всі молитви передпостові та першого тижня Великого посту просили миру Україні🙏Однак не може публіцистичне життя зовсім завмерти, тому, не припиняючи молитов за мир, пропонуємо поговорити про мову, якою ми ці молитви підносимо. Майже рік тому в нашому Телеграм-каналі ми провели опитування «Чи подобається вам ідея перейти на вашій парафії на богослужіння українською мовою?». Понад 100 читачів залишили тоді свої коментарі, в яких у тому числі висловлювалися за київський ізвод, хоча цього варіанту відповідей ми навіть не запропонували.З часом дедалі частіше доводиться чути про так званий київський ізвод церковнослов’янської мови. Ми вирішили придивитися до нього й попросити поділитися досвідом тих, хто його практикує. Наприклад, із Великого покаянного канону київським ізводом цього року розпочався Великий піст для священника Юрія Петролюка. У чому полягають особливості київського ізводу, звідки він походить і як звучать у цій вимові богослужбові тексти, читайте сьогодні на Діалог.ТУТ👈Та в Telegraf за посиланням, яке відкривається в Україні:

Молитва за воїна, який пропав безвістиГосподи Боже наш, Ти єси всемогутній і всюдиприсутній, Ти знаєш кожну людину, її долю і шлях. Ти створив світ у премудрості Своїй і керуєш ним за Своїм промислом. Тобі відомі всі таємниці життя і смерті, і немає нічого прихованого перед всевидячим оком Твоїм.Смиренно припадаємо до Тебе з благанням за раба Твого (ім'я), воїна, що віддав себе на захист рідної землі та свого народу і якого нині немає серед нас, бо його доля невідома. Ти знаєш, де він перебуває, чи живий він, чи упокоївся в обіймах Твоїх. Якщо він живий, Господи, укріпи його дух і тіло, огорни Своєю небесною опікою, даруй йому силу витримати всі випробування, а якщо він у неволі або в біді – виведи його, Господи, на світлу путь, визволи від ворогів, наповни його серце надією і поверни його до рідного дому.Якщо ж він уже відійшов до вічності, прийми, Господи, його душу у Своє Царство, у сонм святих воїнів небесних. Очисти його гріхи Своєю безмежною милістю і даруй йому вічний упокій у світлі лиця Твого.Господи, зглянься на благання його рідних і близьких, що в печалі і невідомості очікують звістки про нього. Утіш їх серця, даруй їм силу і терпеливість, хай не втрачають віри у Твоє милосердя і правду. Дай їм спокій душевний і надію на виконання святої волі Твоєї.Бо Ти єси Бог милості, любові й утіхи, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині, і повсякчас, і на віки віків.Амінь.

Усе «по закону», але проти здорового глузду. Деякі нотатки навпроти ночі🌗Три дні назад стало відомо про маленьку чергову перемогу на полі відстоювання православними адвокатами законності. Але написати про це рука не піднімалася. 27 січня 2025 року адвокат Києво-Печерської Лаври протоієрей Микита Чекман повідомив, що Північний апеляційний господарський суд у м.Києві зупинив розгляд справи про виселення монахів з Києво-Печерської Лаври, поки не буде винесено остаточний вирок щодо незаконності розірвання договору оренди Заповідника з Монастирем. Тобто, поки Заповідник у суді не доведе законність розірвання договору оренди, виселяти монахів із Лаври точно не можна, і навіть розглядати щодо цього справу в суді. Була думка написати, що це чергова перемога невтомних адвокатів у їхньому намаганні відстояти законність. Але наступного ж дня, 28 січня 2025 року, через технічні негаразди знову не відбулося засідання суду у справі митрополита Арсенія. Відтак уже 9 місяців людина перебуває в СІЗО, перенісши влітку тортури щоденних перевезень із СІЗО в Дніпропетровській області в прифронтову Донецьку. І, начебто, усе «по закону». Дійсно, тримання під вартою застосовується, в тому числі, до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років. Владику Арсенія звинувачують у поширенні інформації про переміщення, рух або розташування Збройних Сил України, за можливості їхньої ідентифікації на місцевості (ч. 2 ст. 114-2 Кримінального кодексу України), за що передбачено покарання до 8 років позбавлення волі.Знову ж таки, за законом, у СІЗО можна тримати до 6 місяців (у кримінальному провадженні щодо нетяжких злочинів) чи 12 місяців (у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів). Виходить, проповідь, розміщена на ютубі, тепер в Україні вважається особливо тяжким злочином?Ми стільки боремося, намагаємося відстояти законність. Але приймаються нові закони, застосовуються нові норми, і законність залишається «дотриманою» — попри всі уявлення про справедливість і здоровий глузд. ***Отже, висновків на сьогодні три:1. Байка «Ведмежий суд» і досі актуальна🐻2. Для адвокатів треба просити в Священного Синоду призначити окремого небесного покровителя😇3. Митрополиту Арсенію доземний уклін за його смиренне слідування Хресною дорогою, яка для нього розпочалася акурат перед Страсним тижнем і триває ось уже 9 місяців і 5 днів🙏Бережіть себе😔

Коментар архієпископа Іони (Черепанова) про не раз уже згадану сьогодні «Службу всім святим Церкви Київської» та текст-пояснення до неї о.Юрія Петролюка:«Цікава та пізнавальна стаття.Про літургійну творчість, яка, як мені здається, є свідченням того, що Церква вічно молода і вічно жива. Про згадану службу, складену о. Юрієм Petroliuk, я зустрічав різні відгуки. Десь вона "пішла", а десь не зустріла співчуття. На мій погляд, це прекрасний привід, щоб висловити свої побажання та пропозиції автору в його телеграм-каналі. А не заганяти живе служіння прославлення угодників Божих у примітивні рамки затверджено/не затверджено. Улюблений багатьма акафіст "Слава Богу за все" теж не був офіційно схвалений. Так що працюємо разом!І додам як член Синодальної Богослужбової комісії УПЦ — не бійтеся! Прославляйте Бога і Його святих!Помиляйтеся і виправляйте помилки.З любов'ю допомагайте однодумцям.І подавайте в Комісію на розгляд. Ми теж допоможемо.Так, владико Євлогій Гутченко і колеги по Богослужбовій комісії?»Facebook-сторінка архієпископа Іони

«— Саме за небажання проявляти свій патріотизм у храмі, нам часто і дорікають. Наприклад, доводилося чути: чому ви не повісите на храмі український прапор.— Цікаво, як з’явилися американські та канадські прапори в православних храмах у діаспорі.У Канаді часто з одного боку на солеї в церквах встановлено канадський прапор, з іншого — український. Раніше в православних храмах у США (тепер це майже не зустрічається) міг бути просто всередині американський прапор. Так повелося від перших поколінь емігрантів, які наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття переїхали до Америки. І особливо після революції 1917 року.Це був дуже складний момент. В Америці всіх, хто так чи інакше пов’язаний із Росією, підозрювали у зв’язках із комуністами, і тоді вихідці з російської імперії вирішили вивішувати в храмах американські прапори, щоб наголосити, що вони справжні американці й ніякі не комуністи.У Зарубіжній Церкві цього немає. Особисто мене завжди бентежило, коли в інших юрисдикціях із цим стикалася. Повторюся, не всі хочуть, щоб богослужіння було дзеркальним відображенням злободенної тематики. У будь-якій церковній службі — чи то панахида, чи то молебень, чи тим більше Божественна літургія — відчувається певна динамічна напруга між нами тут зараз і вічністю. І якщо перекіс у сучасність занадто великий, є ризик втратити зв’язок із тим, що було раніше, і що важливіше — з вічністю. Але, звісно, взагалі не звертати увагу на якесь народне лихо — це інша крайність».***А ви «за» чи «проти» прапорів на чи у храмах?Ставте 💯, якщо «за».Ставте 🤔, якщо вважаєте це трохи зайвим.У коментарях, якщо маєте бажання, поділіться своїми думками.А цитата з нашого сьогоднішнього тексту. Це дуже великий та глибокий лонгрід. Читайте-діліться: https://t.me/dialogtut/1783

🕯104 роковини вбивства батька «Щедрика» 🎶2️⃣3️⃣ січня 1️⃣9️⃣2️⃣1️⃣ року в с. Марківка Гайсинського району на Вінниччині підступно був вбитий український композитор, хоровий диригент, піаніст, педагог, збирач музичного фольклору, громадський діяч, автор широковідомих хорових обробок українських народних пісень, серед яких славнозвісний і всесвітньовідомий «Щедрик» — Микола Дмитрович Леонтович. В ніч вбивства до композитора напросився заночувати агент Всеросійської надзвичайної комісії з боротьби із контрреволюцією Афанасій Грищенко. Певна річ, що добродушний мелодист не залишив на морозі подорожуючого чоловіка і дав йому прихисток. Вранці Грищенко «подякував» Миколі Дмитровичу — після пограбування будинку маестро був застрелений, про що пізніше в рапорті на ім’я начальника міліції Подільської губернії буде написано: «В ночь на 23-е января агент уездчека Грищенко выстрелом из винтовки убил сына священника с. Марковки, Кубличской волости Николая Леонтовича 43-х лет, у которого Грищенко ночевал…».За радянського режиму правда щодо смерті сина подільського священника Димитрія Феофановича Леонтовича, певна річ, не просто була прихована, але і спотворена. Зокрема вказували, нібито вбивство мало побутовий характер, а вбивцями в різних «ізвєстно-правдивих» джерелах виступали то білогвардійці, то петлюрівці. Лише із падінням тоталітарного режиму СРСР були віднайдені й оприлюднені факти зумисного вбивства органами ВЧК славетного Миколи Леонтовича — автора «Щедрика», який, до речі, був написаний на Донеччині у пристанційному селищі Гришине (нині — м. Покровськ, на гербі і прапорі якого зокрема зображена та сама ластівочка). Упокóй, Гóсподu, дýшу рабà Свогò Мuколáя на мíсці свíтлім і прохолóднім, на лóні без бóлю і печáлі, алé де рáдість Твоя невuчéрпна ✨