Післямова паблішерки✍️

📆 Сьогодні пройшов заключний у 2025-му році клуб "Читаємо з Дафою" і він же став першим в зимовому сезоні. Клуб був трішки незвичний — ми обговорювали відразу 6 книг, об'єднаних однією темою "Пацаваті мами". Це були (зразу й рейтинг відмічу):1️⃣ "Скляний замок" — 4,6 з 52️⃣ "Я рада, що моя мама померла" — 3,75 з 53️⃣ "За маму, за тата" — 3,0 з 54️⃣ місце ділять зразу дві книги із однаковим рейтингом по 2,9 з 5, це "Освічена" та "Помаранчі не єдині фрукти"5️⃣ "Якщо ви розкажете" — 2,75 з 5 (але тут було дуже мало тих, хто прочитав). ❤️ Як це завжди буває, попри неймовірно тяжкі питанням, травматичні досвіди, описані в книгах, та в цілому далеко не веселу тему, ми знайшли і про що трішки посміятися, і про жахнутися, і чим поділитися з власного досвіду і поміркувати над в цілому байдужістю (а чи байдужістю дійсно?) суспільства, над тим, як міняються люди та підходи до виховання, згадати, що було нормою 30 років тому і не є навіть близько нормальним сьогодні. 🐈‍⬛ А ще пограли трішки в "вірю-невірю" авторкам, поділилися особистими історіями та вчергове пожалкували, що час піджимав (лунали пропозиції шукати на наступні клуби місця з ночівлею, наприклад 👀). 🐈‍⬛ З фото смішно вийшло. Вкратце: знімав чоловік. А ще йому довелося трішки посовати меблі, аби ми всі влізли в кадр, то під меблями знайшлося трішки пилу 💀

✅ Вчора Ліндквіст записав звернення до своїх українських читачів. Привітав із тим, що ми маємо нагоду прочитати аж два його романи і, такий, "іф ю, каже, нід мор хорор"... Охохонюшкі, май світ самер чайлд, обійняти й ридати. Бо для українців його жах проходять десь в проміжку між "казочка на ніч" і "розслабитися й відволіктися". ❎ Дочитала я вчора "Ні живі, ні мертві" і загальне враження теж впало кудись у проміжок між "ну такоє" і "можна було й не читати загалом"."НІ ЖИВІ, НІ МЕРТВІ" Йон Айвіде ЛіндквістНК Богдан, 2025, 320 стор. ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️✏️ Загальна фабула: у Швеції на одній обмеженій місцевості після тривалого напруження в повітрі (як перед грозою) раптом встали й пішли всі свіжі (не старше 2-х місяців) мертві. Оповідь ведеться з 3-х точок: журналіст, в якого нещодавно розбився 5-річний онук і який викопав його після "ожиття"; бабуся та онука із підвищеною чутливістю до вгадування емоцій інших людей; та чоловік, в якого дружина вмерла буквально за півгодини до часу Х після того, як в'їхала в лося на трасі. 🖇 Таким чином нам автор наче хоче показати різні моделі поведінки із раптово ні живими, ні мертвими родичами:1️⃣ абсолютне заперечення, що ось ця істота — вже не ваш онук (брат, чоловік, син), це тіло, яке розкладається, а не просто "він хворий, я його вилікую"2️⃣ месіанство на ґрунті розладів та галюцінацій, що виливається в бажання всіх врятувати, без жодного розуміння, кого саме і як3️⃣ прийняття та намагання жити далі в світі живих (хоч один адекватний персонаж)🔥 Шикарна задумка! По факту же текст схожий на кошик із нитками, з яким пограли котики: все переплутане, обірване і в павутинні.💫 Купа епізодів, які висять у повітрі: в них є зачин і немає продовження. Науковці щось там пояснюють, політики щось там вирішують, ліваки (традиційно йобнуті на всю голову) вимагають "інклюзівності для людей із невизначеним життєстаном", друг онуки, однієї з оптик-оповідачок — був, був і теж завис десь між сторінками.💫 Епізод із "батьківським днем" — коли родичам дозволили відвідати всіх "зомбі", яких зібрали до цього в одному місці, але раптом щось трапилося, всі побігли і... і шо? Чому потім все знову стало на місця? 💫 Епізод із появою зомбі-потопельника — чому він один? чому раптом агресивний? чому не зразу, а через проміжок? Мертвий Еліас (онук журналіста) — чому всі трупи ходять, а його носять? Чому всі люди так легко перемкнулися на світ, в якому є ходячі трупи і всі можуть читати думки? 📌 Безліч питань і до розв'язки: якщо образ смерті в кожного індивідуальний, чому раптом різні люди бачили її однаково? Нащо було робити послання через хворі голови бабусі та онуки аби всіх зібрати в одне місце, якщо все одно потім оте гачкувате приходило до кожного, де б він не був? 💡 Коротше кажучи, привід подумати "а як би ви себе повели, якби оце раптом ваш свіжопредставлений дідусь прийшов назад додому" звісно є, але це треба було оце городити сім мішків вовни, аби в підсумку навіть на півшкарпеточки не назбиралося? 🐈‍⬛ Мені сумно, я щиро сподівалася, що шведський горор буде не згірший за шведські детективи. 👻 З плюсів: швидко читається, проста мова, з редакторських недоглядів побачила тільки три випадки (про два з них казала в тікток, випуск Club Weekend Mood). Але це ближче до #Дафа_не_радить, аніж до рекомендацій.

🔥 Тег #маман повертається! Я знаю, ви чекали (а дехто й питав!), ну коли ж будуть новини від мами. Але мама не читала з квітня (лінтяйка), а це довготривалі відключення світла повернули її до книжок (але русня все одно має вся виздихнути). ✅ Шість книг і одна недочитана (це була "Елізабет зникла", у головної героїні Альцгеймер, мамі стало "грусно і упше", тому книгу вона не дочитала). 1️⃣ "Місяцеве дитя" — не зрозуміла назву, каже, але дуже сподобалося. 2️⃣ "Мотель "Присмерк" — книга зі спецефектами, особливо ввечері під лед-лампочками з банки: там щось шурхнуло, в книзі привиди шастають, кіт на когось невидимого в коридорі пяліццо. Коротше, несподіваний інтерактив вийшов. 3️⃣ "Як розкрити власне вбивство" — дуже шкода тітку Френсіс, каже мама, але жити все життя, збираючи на всіх компромат - ну такоє. 4️⃣ "Убивчий вплив" — це, каже, я давно прочитала, не пам'ятаю вже нічого 😂5️⃣ "Не вір у це" — дуже ок, хоча й зрозуміла, хто вбивця при першій же його появі (Д - досвід). 6️⃣ "12 вбивчих днів" — атмосфера, каже мама, шикарна, природа красива, Різдво знову ж таки, але в цілому - дурдом "веселка". Наступними сказала нести щось тоненьке, аби його можна було однією рукою тримати легко 💀

✅ Хороша новина: сім удостовєряється, що в нас є авторка, яка не боїться працювати із дійсно науковою фантастикою в її майже класичному вигляді, починаючи із питання "а що було б, якби?".❎ Погана новина: варто ще попрацювати над стилем 😑"СІМ ДНІВ ДО КІНЦЯ СВІТУ" Віолетта ПавлійВіхола, 2025, 352 стор. ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️А що було б, якби вченим, які вирішили, що знають точну дату кінця світу, вдалося замкнути планету в часове кільце тривалістю тиждень, так, що весь фізичний світ повертається у висхідну точку без змін, а ось пам'ять людей зберігатиме спогади про цей тиждень? Один цикл, два, три, сорок... Можна робити все, що завгодно, включно із смертю, а в понеділок все одно прокидатися і розбивати той клятий будильник. Як в такому світі виховувати дітей, тримати стосунки, чогось прагнути? Як визначати злочинців, виносити вироки та здійснювати покарання? Що вважати за результат? Як його утримати? Прекрасні умозорні питання, прокручування декількох сценаріїв, якби воно було. Чудове завдання для дійсно наукової фантастики. Шикарна задумка. Втілення — на жаль. 1️⃣ По-перше, я не повірила в безліч ситуацій, починаючи із супер-швидкої адаптації всього світу до нових умов і закінчуючи в чисто технічні сторони щопонеділкового відновлення всього-всього методом "а давайте попросимо кількох савантів запам'ятати набір кодів?". 2️⃣ По-друге, сама стилістика хиталася що той Арго в бурю між трьома скелями: сухим репортажним нонфіком, бойовиком класу С та притчево-повчальними нарисами про важливість родини та діточок. На 54% там ще й раптом любовним романом вдарило поміж строчок, що я аж малодушно збиралася ліняти ще й з цього корабля, але перетерпіла та дочитала.📚 Зрештою, такого в сучасній українській літературі я ще дійсно не читала — чітка сайфай, без драконячих фрікцій. І це великий плюс. ✏️ Чи можу радити? Так, можу, особливо любителям жанру. Ну і на клубах було б цікаво обговорити, мабуть. Ні, на свій не плануватиму, а ось на чийсь сходила б 💀

❎ Друга свідомо закинута книга грудня (хто дивився мій напіввлог вчора, знає, яка стала першою) — мені ця тенденція дуже не подобається. 💫 Зрештою, на 99-й сторінці я здалася. Книга й самого початку надто солодкою, але коли втратилася взагалі будь-яка логіка, я зрозуміла, що нам не по путі. "КНИГОХОДЕЦЬ" Карстен ГеннКСД, 2025, 224 стор. без рейтингу, бо DNF🔸 Карлу 72 роки і працює він книгоносцем — відносить замовлені в книгарні книги особливим покупцям (нє, все-таки в маленьких містах є свій особливий триб життя, щоб не казали). Але таких особливих покупців стає все менше, а років Карлу все більше, аж тут прям на маршруті до нього прилипає — що той банний лист самі-розумієте-куди! — 10-річна мала із своїм власним баченням того, які книги треба носити особливим покупцям. 🔸 Коротше, це було максимально солодко й приторно, але можна було терпіти хоча б за книжну атмосферу (якби Карл носив пундики чи масочки для волосся, то я й десятка сторінок не протрималася б). 🔸 Але на 99-й сторінці десятирічка почала поводити себе наче психотерапевт із 25-річним стажем і я вирішила, що не готова терпіти далі навіть з-за книжної атмосфери.❄️ Але розумію, що багатьом навпаки книжка зайде і стане улюбленою, і це нормально. Якщо ви любите Бакмана, з задоволенням читаєте Колган із її нескінченим книгареньками та кав'яреньками то на суші, то на морі — ця теж вам сподобається. Просто не мій графінчик узвару виявилася ця книжка.☃️ Виставлю на барахолці в січні.

🐈‍⬛🐈‍⬛ Показали обкладинку до роману "Світ для фрау Еверс", бачили вже? 🐈‍⬛ Шо по жанру? Горор, містичний реалізм, міфологія, Потойбіччя та одвічна боротьба добра зі злом, інколи просто посеред власної душі.🐈‍⬛ Шо по оформленню? Серія "ЖАСНЕ" — збільшений формат, розворотні повносторінкові ілюстрації Сергій Мірчук і його же обкладинка, темно-сірий зріз.🐈‍⬛ Шо по строках?До кінця місяця маємо відкрити передзамовлення і до кінця зими (ну а коли ще читати такі хтонічні речі, як не в кінці зими?) отримати вже й наклад.☠️ Анотація:Франц Еверс — ветеран Першої світової, колишній військовий лікар і безнадійний морфініст, що живе на маргінесі суспільства. Він здає в ломбард рештки свого минулого життя й потопає у химерних сновидіннях, поки за стінами щодня змінюється курс марки та вирують політичні чвари. Зустріч із таємничим вороном, хранителем пам'яті людства, відкриває йому очі: атмосфера відчаю та божевілля, яка пожирає місто, — прояв набагато зловісніших сил, здатних розірвати тонку межу самого буття. Міфи й казки оживають, час і простір перетворюються на поле бою з первісною пітьмою, проте щоб вийти на нього, Франц мусить подолати темряву в собі та знищити власних демонів.

✏️ Залізла глянути ДОВГИЙ СПИСОК прози на Шевченківську премію: 🔸Белянський «Битись не можна відступити» — треба нарешті прочитати, півроку на столі лежить🔸Вальчук-Остряниця «Остання відьма» — вперше чую🔸Васильчук «Шалена Богдана» — вперше чую🔸Воробйова «Голоси пам’яті. Буча – місто-герой» — вперше чую🔸Гордієнко, Мєняйлов «Метаромантика. Кров, степ і вічність» — вперше чую🔸Данильчук (Соф’є Хрумтьє) Трилогія «Пригоди кумбреків та гом’ячків» — вперше чую🔸Любко Дереш «Погляд медузи. Маленька книга пітьми» — треба нарешті прочитати, вже навіть відкривала в читалці!🔸Доляк «Як її не любити» — бачила, щось не зацікавило🔸Жарук «Коли третій… не зайвий» — вперше чую🔸Зубковська, Огарьов «Філософія воїна» — вперше чую🔸Іванина «Поціловані Богом» — про автора десь щось чула, нічого не читала🔸Ілюха «Мої жінки» — оце й оберуть, скріньте™🔸Киселюк «Світ потребує радости. Гуцульські приповідки, прислів’я, коломийки» — маю дві інші його книги, ще не читала🔸Нагірняк «Орфей Собору Нації» — вперше чую🔸Петровський «Переддень вічності» — вперше чую🔸Процюк «ПАН» — треба нарешті почитати🔸Розуменко «Вільні Полонянки» — вперше чую🔸Саварина «За маму, за тата» — читаю на свій грудневий клуб на тему "пацаваті мами"разом із іншими книгами🔸Тома «Мандри Небесного чоловіка» — вперше чую🔸Щербак «Мертва пам’ять. Голоси і крики» — маю його книги, звісно не читала.🌸🌸🌸🌸🌸А у вас шо як із цим списком? Щось впізнали? 😅

🍁 Відновлюю тег #плани, який я прогуляла у вересні та жовтні 😅 — складене на листопад (і грудень дещо).🔸"НАЦИСТ І ПСИХІАТР" — зненацька запросили на преспоказ фільму по цій книзі, і тому вона з дальних планів різко посунулася на передні. 🔸"ДОВІРА" — клубний вибір одного закритого книжкового клубу. 🔸"РОЗА МЕДДЕР" — клубний вибір мого клубу.🔸"ТЕ, ЩО ВИДНО ЗВІДСИ" — а це на клуб Readeat, який веду я. Колись починала, але недочитала з-за неспівдання ритму книги із літом навколо 😅. Листопад — найкращий час для неї. 🔸"AURORA BOREALIS" — ще один клуб і буде він на початку грудня вже, але починати читати явно треба в листопаді 💀🍂 Три нижні книги я буду читати в рамках бути найпідготовленішою до власного грудневого клубу, де ми обговорюватимемо не одну, а зразу шість книг. Три, як ви розумієте, я вже читала, хочу і ці три прочитати також. 🎃 Спеціально поставила в плани тільки те, що вважається, ну припустимо, обов'язковою програмою, бо те, до чого в імпульсі потягнеться рука, краще обирати в моменті. Просто в кінці місяця гляну, що там ще було між цими.

🍂 Перша прочитана в листопаді 😅 "ШПИГУНСЬКЕ УЗБЕРЕЖЖЯ" Тесс ҐеррітсенКСД, 2024, 400 стор. ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️🍄‍🟫 Перша книга в серії, як це любить Тессочка. Бувша агентка ЦРУ Меггі Вілл хоче спокійного життя в холодних, але затишних єбенях штату Мен (і ні, це не омаж до Кінга, авторка сама там живе вже більше 30 рочків). Але як це зазвичай буває — минуле не відпускає, тим більше, якщо це минуле із трупами, зрадами і дуже, дуже великими грошима. Тому, коли це минуле приходить до неї навіть у ці холодні, але затишні єбеня, Меггі разом із друзями доводиться тряхнути стариною. 🍄‍🟫 Це дуже не та Тесс, до якої ви раптом звикли за кільконадцять романів про Ріццолі та Айлз. По-перше, це шпигунський детектив, а значить всі оці заговори урядів, торгівля зброєю, політичні ігріща — в наявності. По-друге, тут, як і в "Саді кісток" (окремішний детектив авторки) дві історичні лінії і зроблено це досить добре. 🐈‍⬛ Трішки заважав наліт мерісьюшності головної героїні — і там вона вислизнула, і те змогла, і ховатися не дихаючи в шафі може — ну але нехай. Все ж таки секретна агентка, досвід!🐈‍⬛ Є згадки русні, але в аспекті агентури, яка всюди сре й гадить, вмішується в роботу спецслужб інших держав і взагалі ворог — ну тобто перебуває в своєму природному стані, тож норм, хуйня і є хуйня, што уш тут.❤️ Що дуже сподобалося? Герої, яких зазвичай дуже мало в масовій літературі, а саме — ті, кому вже за 60, але вони активні, а не об'єкти турботи чи жалості. ✅ В цілому дуже ок-норм читання, швидке як і завжди в Ґеррітсен, не для перечиту, звісно, але достатньо приємні кілька годин з книгою вам забезпечені. #Дафа_радить любителям жанру

📚 У затишно-тісному майже домашньому колі обговорили сьогодні "Атлас хмар". Загальний рейтинг — 7,3, але це заслуга виключно трьох панянок із "десятками", бо так-то оцінки коливалися від 5 до 7 за десятибальною системою 💀. "Я вигадувала собі будь-які заняття аби тільки не брати книгу до рук" "І радити нікому не можу, і викинути шкода — все-таки красива, перечитати — ніколи в житті!" "Це якась помиральна яма" "Катарсису не сталося" 🐈‍⬛🐈‍⬛ Це все звучало на клубі. Моя основна претензія (ну окрім того, що переклад зробив все для того, аби і так не просте читання читати було абсолютно неможливо) — з другої половини книги текст розчаровує. Відчуття "а от і штоби што?" в цілому від книги не сталося. 🐈‍⬛ Розглядати всі історії окремо — так, цікаво. Єдності в них, цільності, того, що їх зробить не просто вервечкою людей, поєднаних танцями Джимі-Джимі ачя-ачя родимими плямами — нема. 🧡 Але я неймовірно рада, що на клубі була пані Вікторія, яка таки знайшла сенс, поділилася і я навіть підняла оціночку на півбала 💀 За це й люблю клубні обговорення і дуже вдячна за інтерпретацію кожного.