Коли ми переїхали на ферму, наші прибиральниці мили підлогу дерев’яною шваброю. У відро з водою наливали хлорку, мочили в ньому стару футболку, далі надягали її на дерев’яну швабру і, мотиляючи нею, розмазували пил, ніби збираючи сміття по ходу. Я дуже люблю прибирання і всілякі ноу-хау для нього. Сучасні екологічні засоби, зручні швабри, мікрофібру. Я вірю в те, що спочатку потрібно позбутися пилу пилососом, а тільки потім починати вологе прибирання. Тож ми купили легкий жовтий пилосос, щоб вони не саботували пилососіння (бо важкий пилосос означав, що тягати його ніхто не буде, але скажуть, що тягали), наклеїли стікери і написали на просунутій хімії, що воно і для чого, бо дівчата не володіють англійською, і шматок малярного скотчу та перманентний маркер стали перекладачами того, що в пляшці. Швабр ми перебрали купу: від прямокутних до волохатих із нитками. Найбільше я намагалася пояснити дівчатам, що система з хлоркою впливає на їхнє здоров’я і що дихання нею гарантовано приведе до раку сечового міхура. Вони думали, що я дурнувата, але якось я розказала їм, що в мого тата був саме такий рак і він мав багато тварин удома та дуже любив прибирати за ними хлоркою з гарячою водою. Цей страх спрацював. Татовий прах стоїть у мене вдома (хоча тато помер від іншого), але осад цієї історії допоміг назавжди попрощатися з хлоркою. Також я навчила їх користуватися ШІ, і вони почали фотографувати незрозумілі пляшки та отримувати відповідь, що це таке. Час минав, дівчата почали користуватися гумовими рукавичками, вдягати маски, коли використовують токсичні засоби… Вони навіть почали купувати собі додому всякі штучки, які є у мене. Я дуже раділа. А потім я якось несподівано приїхала на ферму і побачила, що вони прибирають по-старому. Я не могла зрозуміти, що сталося. Я попросила пояснень, і вони чесно посадили мене та сказали:— Віталіївно, ми не розуміємо, чому ви переживаєте за наше самопочуття. Бо хай ми і помремо потім, але стрес від усього того, що ви придумуєте для нас, набагато більший, ніж страх померти від раку. Бо коли ще той рак, і ще не точно, а вихід із зони комфорту — вже сьогодні. Плюс ми не розуміємо, навіщо ви витрачаєте стільки грошей на засоби захисту. Це ж ви навіть не собі — а нам. А нам незручно, ми не хочемо бути вам винні. Тож ми не заважали вам вчити нас прибирати. А ви, будь ласка, не заважайте нам прибирати. Тож. Розчарування, які ми проходимо. Усе, як ми бачимо світ, — це з висоти наших із вами досвідів. Але він не такий насправді. У Сирського інше бачення світу. Як би нам не хотілося, жінка народжує дитину за дев’ять місяців. І навіть найкраща команда Федорова, хоч і зі складу дев’яти людей, не зробить цього за місяць. Жодна картонка не змусить пришвидшити культуру вибору лідера. Кого обрали — той і керує. Робимо висновки. Але культура картонки починає себе гарно проявляти. І, можливо, ми не можемо обрати правильну людину, але, можливо, тільки можливо, ми спроможні писати їй наративи. Хоч і з підручних матеріалів. На все потрібен час. Культура формується. Потрібен час. Не варто переживати за те, що триватиме багато десятиліть, а можливо і століть. Логіка не переможе звичку. Тримаємось.