Клайв Стейплз Льюїс🇺🇦

Передпасхальна СуботаМіркування про Зішестя Христа в пеклоБо й Христос один раз постраждав був за наші гріхи, щоб привести нас до Бога, Праведний за неправедних, хоч умертвлений тілом, але Духом оживлений, Яким Він і духам, що в в'язниці були, зійшовши, звіщав.(1 Петра 3:18-19)- Загибла душа є нескінченно малою, її майже немає. Вона зовсім всохлася, замкнулась у собі. Бог 6'ється об неї, як звукова хвиля до вуха глухого. Вона стиснула зуби, стиснула кулаки, зіщулилась. Вона не хоче, а зрештою - не може відкрити уста для їжі, руки - для дарунків, очі - щоб споглядати.- Значить, ніхто до неї не достукається?- Tільки Всевишній зі всіх може так змаліти, щоб увійти в Пекло. Чим вищим ти є, то нижче здатен опуститися: людина може прихилитися до коня, але кінь не прихилиться до миші. Один Христос спустився туди, до них.- Чи спуститься Bін знову?- Час тут не такий, як на землі. Tі дні, коли Bін перебував у Пеклі, обіймали всі хвилини тут, котрі є, були і будуть. У темниці немає жодного, кому б Bін не проповідував. Велике Розлучення#reflectionsforEaster

Передпасхальна П'ятницяМіркування про Страждання ХристовіБоже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?(Матвія 27:46)Xіба не кожне з Христових страждань розділяє наші страждання? Спочатку молитва в муках, вона не виконана. Пoтiм Bін звертається до друзів. Вони сплять як наші, як ми самі часто зайняті або відсутні. Потім Він стоїть перед Церквою, тією ж Церквою, яку Сам cтворив. Вона осуджує Його. Це теж характерно. В кожній церкві, в кожній інституції є те, що рано чи пізно стає працювати супроти самого сенсу їхнього існування. Але здається, що ще є шанс. Є держава; тут йдеться про римське правління. Вона не має таких претензій, як в юдаїзму; тому є вільною від місцевого фанатизму. Вона стверджує, що основоположна на звичайному, світському рівні. І це так, але лише доти це не суперечить політичній доцільності. Людина стає пішаком в заплутаній грі. Але навіть тепер не все втрачено. Залишається прикликати народ, який Він благословляв, який Він зцілював, годував і навчав, до якого і Сам належить. Але через одну ніч (нічого незвичайного) ці люди перетворилися у вбивчий натовп, що вимагає Його крові. Не залишається нікого, крім Бога. І останні Cлова Бога, звернені до Бога «Нащо Мене Ти покинув?»Бачиш, як це показово? Ось це і означає "бути людиною". Всі нитки рвуться, лише ти за них хапаєшся. Всі двері захлопуються, тільки ти до них добігаєш. Тебе, як загнаного звіра, б'ють звідусіль.І нарешті (як це нам осягнути та знести?), виходить, що Сам Господь може статися Людиною лише тоді, коли Його найбільша надія не збудеться. Якщо так, то чому? Я думаю, ми навіть і не наблизилися до розуміння того, що ховається в самій суті творення. Коли Бог творить, Він кличе до буття те, що одночасно і буде, і не буде Ним Самим. Бути творінням - означає бути відділеним. Невже чим досконаліше творіння, тим глибше може коли-небудь статися розділення? "Темну ніч" переживають не звичайні люди, а святі. Бунтують не тварини, а люди та ангели. Неодушевлена природа починає на лоні Отця. "Прихованість" Бога, можливо, найболючіша для тих, хто найближче до Нього. Тому Сам Бог, що став Людиною, більше від всіх людей був Богозалишеним. Один теолог в XVII столітті сказав: «Явивши себе зримо, Бог лише обманув би світ». Можливо, Він частково робить це - для щирих душ, яким необхідна частка "відчутного потішення". Він не обманює їх, а лиш полегшує їхню долю. Звичайно, я не можу, як Нібур, сказати, що зло невід'ємне до кінця. Тоді Творіння світу було б падінням, а Бог був причетним до зла. Але можливо, що страждання, самотність, розп'яття входять в дію творіння. І Єдиний Суддя бачить, що далекий кінець того вартує.Листи до Малькольма#reflectionsforEaster

Передпасхальна СередаМіркування про зраду ЮдиСатана ж увійшов у Юду, званого Іскаріот, одного з Дванадцятьох. І він пішов, і почав умовлятися з первосвящениками та начальниками, як він видасть Його. Ті ж зраділи, і погодилися дати йому срібняків. І він обіцяв, і шукав відповідного часу, щоб їм видати Його без народу...(Луки 22:3-6)Бог може створити складне благо з примітивного зла, та це не вибачає - хоча з милосердя і може спасти - тих, хто творить безпосереднє зло. І ця відмінність є визначальною. Злочини будуть чинитися, але горе тим, через кого вони трапляються. Гріхи і справді провадять нас до подостатку благодаті, але ми не маємо це за привід, щоб продовжувати грішити. Розп'яття у своїй сутності - це найкраща, як і найгірша, з усіх історичних подій, але Юда залишається діячем банального зла. Ми можемо першочергово застосувати це до проблеми страждання інших людей. Милосердна людина хоче добра для свого ближнього, і таким чином робить «Божу волю», свідомо працюючи для «простого блага». Зла людина пригнічує свого ближнього, і робить таким чином просте зло. Але здійснюючи це зло, вона, несвідомо та не погоджуючись, використовується Богом для звершення складнішого добра, так що перша служить Богу, як син, а друга - як знаряддя. Бо, як би ви не чинили, ви безсумнівно будете звершувати Божі задуми, але для вас не байдуже, слугуєте ви Йому як Юда або ж як Іван.Проблема страждання#reflectionsforEaster

Небо на сході зблідло, зірки поволі згасали - всі, крім однієї, завислої низько на сході, над самим обрієм. Опісля ночі відчутно похолодніло. Закінчивши свою роботу, миші збігли зі Столу.Сьюзан і Люсі прибрали залишки пут з Асланового тіла: без них він був більше схожий на себе. Світло жвавішало, дівчатка могли краще бачити Левове обличчя, і, здавалося, воно дедалі більше набувало шляхетності й величі.Внизу, в лісі, цвірінькнула перша пташка; звук був таким несподіваним після нічної тиші, що діти аж підстрибнули. Інша птаха відповіла своїй сестричці, й невдовзі весь ліс зайшовся вранішнім співом.Ніч спливла. Світало.- Я так замерзла, - тихо мовила Люсі.- I я, - зітхнула Сьюзан. - Давай хоч трохи походимо.Вони пройшлися до східного боку пагорба і глянули вниз. Самотня велика зірка майже розчинилася у світанні. Все довкруж темнаво сіріло, але далеко попереду, десь аж на краю землі, блякло мерехтіло море. Небо наливалося червоним. Вони крокували туди-сюди від мертвого тіла Аслана до східного краю пагорба і назад, сподіваючись хоч так трохи зігрітися, стільки разів, що збилися з ліку, і, Господи, як же втомилися їхні бідні ніжки! Нарешті, коли вони знов зупинилися, дивлячись на море та на Кер-Паравел (який тепер уже можна було розрізнити), межа між небом та морем з червоної перемінилася на золоту, і з-за обрію визирнув краєчок сонця. Тієї ж самої миті в них поза спинами пролунав гучний скрегіт - ніби незграбний велетень розбив свою велетенську тарілку.- Що це? - видихнула Люсі, вчепившись за руку Сьюзан.- Я... я боюся озирнутися, - прошепотіла Сьюзан у відповідь. - Здається, сталося щось жахливе.- Вони роблять із ним щось погане, - скрикнула Люсі. - Нумо ж!І вона крутнулася, розвертаючи Сьюзан за собою.Схід сонця так змінив усе довкола, всі кольори та тіні, що спочатку сестри навіть не помітили найважливішого. Але тоді побачили: Кам'яний Стіл розколовся надвоє, і глибочезна тріщина зміїлася по ньому з краю до краю; а ще зникло Асланове тіло.- Ох, ні, ні! - заголосили дівчатка, чимдуж кидаючись до Столу.- О, Боже, це вже занадто, - ридала Люсі, - чому вони хоча б не залишили в спокої тіло!- Хто це зробив? - кричала Сьюзан. - Та що це все означає? Може, це магія?- Саме так! - пролунав громовий голос за їхніми спинами. - Це знову магія!Вони озирнулися. За ними, весь залитий сонячним сяйвом, більший і величніший, ніж будь-коли раніше, коливаючи невідь-як відрослою наново гривою, стояв Аслан у власній подобі.- О, Аслане! - вигукнули дівчатка в один голос, однаково сильно злякані та захоплені. - То виходить, ти не мертвий, дорогий Аслане? - спитала Люсі.- Зараз ні, - відповів Аслан.- А ти... ти не... - почала Сьюзан; голос її тремтів. Вона ніяк не могла змусити себе вимовити слово "привид".Аслан нахилив голову та лизнув її у чоло. На Сьюзан війнуло теплом його дихання й дивним потужним ароматом, який, здавалося, кужелився у повітрі довкола його гриви.- Ну що, схоже на це? - запитав він.- О ні, ти справжній, справжній! О, Аслане, - закричала Люсі, й обидві дівчинки накинулися на нього з обіймами та цілунками.- Але що це все означає? - запитала Сьюзан, коли вони трохи вгамувалися.- Це означає, - пояснив Аслан, - що хоч Відьма і знає Таємну Магію, та на світі існує магія ще потаємніша, яка їй невідома. Її знання сягають лише Початку Часів. Але якби вона зазирнула трохи далі, в непорушність і темряву, що панували до того, як час розпочався, вона побачила б там зовсім інші чари та закляття. Вона б знала, що коли добровільна та невинна жертва загине замість зрадника, то Стіл трісне і Смерть сама піде геть. І тепер...- О, дійсно. Що тепер? - перервала його Люсі, підстрибуючи та плескаючи в долоньки.- І тепер, дітки, - сказав Аслан, - я відчуваю, що до мене повертаються сили. Ану, хто дожене?Лев, Біла Відьма та шафа#lewisdaily#tltwatw

Між рядками, які пропонує св. Августин, нема жодної підказки. Ані між будь-якими іншими рядками. Немає безпечних інвестицій. Любити – означає бути вразливим взагалі. Полюбіть щось – і ваше серце обов’язково буде стискатися, а може, й розбиватися. Якщо ви хочете застрахуватися від ударів, то не повинні нікому давати свого серця, навіть тварині. Закутайте його дбайливо в хобі й маленькі предмети розкоші; уникайте будь-яких труднощів; надійно зачиніть його в скриньку чи труну свого егоїзму. Але в цій скриньці – безпечній, темній, незворушній, задушливій – воно зміниться. Воно не розіб’ється; його неможливо буде розбити, зворушити, відкупити. Альтернативою трагедії чи, принаймні, загрозі трагедії є загибіль. Єдине місце поза межами неба, де ви будете цілковито захищеним від небезпек і перетурбацій любови, – це Пекло.Я переконаний, що найнезаконніша і найнадмірніша любов менше противиться Божій волі, ніж самонавіяне і здатне до самооборони почуття без любови. Це так само, як закопувати талант з тієї ж причини: «знав Я тебе, що ти жорстокий чоловік». Христос навчав і страждав не для того, щоб ми могли стати, навіть у природній любові, обережнішими стосовно нашого щастя. Якщо чоловік не може не керуватися розрахунком у стосунках із земними коханими, яких він бачив, то він тим більше не обійдеться без нього в стосунках з Богом, Якого не бачив. Ми наблизимося до Бога, не намагаючись уникнути страждань, притаманних усім типам любови, але приймаючи їх та жертвуючи їх Йому, скидаючи з себе все захисне обмундирування. Якщо наші серця мають розбитися, і якщо Він вибирає це як спосіб, в який вони мають розбитися, нехай так буде.Чотири Любові#thefourloves #lewisdaily

Дурень звинувачує все і всіх навколо. Ціле життя його не полишає думка, що от якби він одружився з іншою жінкою, чи вклав у відпустку більше грошей, чи хай що там ще, то цього разу вже точно зумів би спіймати те таємниче щось, те, до чого змагає кожен із нас. Більшість знуджених, невдоволених заможних людей належить власне до цього різновиду. Всеньке життя вони знай змінюють жінок (розлучення стає звичною справою), континенти і захоплення, повсякчас сподіваючись, що нарешті таки здобудуть те, справжнє, і повсякчас стикаючись із розчаруванням.Люди розсудливі незабаром доходять висновку, що все це просто фантазії та й годі. "Звісно, - кажуть вони, - замолоду саме так і буває. Нічого, доживете до моїх літ, то вже за сонячними зайчиками не ганятиметесь". А тоді заспокоюються і вгамовуються, вчаться не очікувати від життя надто багато і притлумлюють ту частину свого єства, яка колись, за їхніми ж словами, "хотіла дістати зірку з неба". Цей спосіб, звичайно, набагато кращий за перший, адже завдяки йому такі люди і самі почуваються щасливішими, і своєму оточенню завдають менше прикрощів. Частенько вони стають дещо зарозумілими педантами і схильні дивитися на "молодняк" трохи зверхньо, та взагалі крокують з року в рік доволі непогано. То була б для нас найкраща лінія поведінки, аби тільки люди не народжувалися для вічного життя. Та якщо припустити, що безмежне щастя справді існує? І "дістати зірку з неба" - справа не така вже й безнадійна? Було б шкода, дуже шкода надто пізно (буквально через хвилину після смерти) дізнатися, що своєю розсудливістю, "здоровим глуздом" ми самі позбавили себе можливости насолоджуватися такою перспективою.Християнин каже: "Жодна істота не народжується з бажаннями, які неможливо задовольнити. Немовля відчуває голод - на те існує їжа. Каченя хоче плавати - на те існує вода. Люди відчувають статевий потяг - на те існують статеві стосунки. Тож якщо я відчуваю в собі бажання, яке не спроможний задовольнити жоден сьогосвітній досвід, то це, найімовірніше, можна пояснити тим, що мене було створено для якогось іншого світу. Якщо цього бажання не тамує по-справжньому жодна із земних насолод, то це ще не означає, що всесвіт навколо - суцільна омана. Можливо, земні насолоди й розраховані на те, щоб це бажання не тамувати, а власне розпалювати, вказуючи на справжню мету. Якщо це так, то треба, з одного боку, дбати про те, щоб не ставитися до згаданих земних благословень з погордою, виявляючи таким чином невдячність, а з іншого - ніколи не сприймати їх за щось інше, за те, копією, відлунням чи недосконалим відображенням чого вони, по суті, є. Отже, я мушу живити в собі тугу за своєю справжньою батьківщиною, яку спізнаю лише після смерти; не можна допустити, щоб ця туга припала порохом або опинилася десь на узбіччі. Прагнення дістатися до того краю самому і допомогти в цьому іншим має стати головною метою мого життя".Просто християнство #merechristianity#простохристиянство#lewisdaily

Шукати просту релігію немає сенсу. Зрештою, дійсність – річ аж ніяк не проста. Вона може бути простою на позір, але насправді зовсім не така. Стіл, за яким я сиджу, – з вигляду простий; але попросіть якогось науковця розповісти, з чого він насправді зроблений, розповісти все про атоми і про те, як від них відбиваються і потрапляють нам до ока світлові хви­лі, і як вони діють на оптичний нерв, і як це впливає на мозок. Тоді самі переконаєтеся: те, що ми називаємо “бачити стіл”, насправді заводить у такі таємничі й заплутані нетрі, що їм не видно кінця-­краю. Дитина, яка промовляє свою дитячу молит­ву, виглядає дуже просто. Якщо вас це задовольнить і ви схочете на цьому й зупинитися – чудово, нема питань. Та якщо ні – а сучасний світ здебільшого таким не задовольнити, – якщо вам заманеться піти далі і подивитися, що ж відбувається на­справді, то треба бути готовим до труднощів. Якщо хочемо ді­знатися щось більше, ніж гранично прості речі, то скаржитися, що те “більше”, мовляв, недостатньо просте, – дурна справа. Дуже часто, однак, такий-­от дурненький підхід викорис­товують аж ніяк не дурні люди, які прагнуть завдати шкоди християнству – свідомо або й ні. Як правило, вони беруть вер­сію християнства, розраховану на шестилітню дитину, і заходяться нападати на неї. Коли ж ви пробуєте розтлумачити хрис­тиянське вчення у вигляді, більш придатному для спілкування дорослих освічених людей, вони починають нарікати, що їм уже голова йде від вас обертом, і що все це занадто складно, і що Бог, якби Він і справді існував, вже напевне створив би просту “релігію”, адже простота – це чудово, і т.д. З такими людьми треба бути насторожі, бо вони щохвилини змінюва­тимуть позицію, і ви лише марнуватимете на них час. Звер­ніть увагу і на їхню ідею про те, що Бог “створив би просту релігію”; так, наче “релігія” – то один із Божих винаходів, а не адресоване людям об’явлення певних цілковито незмін­них фактів про Його природу. Отже, дійсність – складна, а на додачу, судячи з мого до­свіду, ще й зазвичай доволі дивна. Вона ані не доладна, ані не очевидна, ані не така, як ми сподіваємося. Наприклад, коли ви вже осягнули ідею про те, що Земля й усі інші планети обер­таються навколо сонця, то, природно, розраховуєте на те, що всі планети створені за одним, так би мовити, взірцем: примі­ром, усі – на однаковій відстані одна від одної чи на відстані, яка регулярно зростає, або всі одного розміру, або збільшують­ся чи зменшуються в міру віддалення від сонця. Насправді ж ні в їхньому розмірі, ні у відстанях поміж ними не помітно ні ритму, ні сенсу (принаймні, зрозумілих нам); якісь з них мають по одному супутнику, одна – чотири, інша – два, ще якісь – жодного, а навколо одної взагалі розташоване кільце. Дійсність – це насправді щось таке, чого зазвичай про­сто не передбачиш. Тут, власне, й криється одна з причин, че­рез які я прийшов до християнства. Це релігія, яку годі перед­бачити. Якби вона пропонувала нам таку картину всесвіту, яку ми завжди сподівалися побачити, я підозрював би, що ми її, цю релігію, самі й вигадали. Християнству притаманний той самий присмак дивности, що й усій дійсності загалом. Тож від усієї тієї школярської філософії варто відмовитися, як і від схильности до спрощених відповідей. Проблема перед нами аж ніяк не проста, то й відповідь на неї простою не буде.Просто християнство#lewisdaily#merechristianity

У дитинстві у мене часто боліли зуби, і я знав: якщо піти до мами, вона дасть мені щось знеболювальне, до вечора біль стихне, і можна буде заснути. Та до мами я не йшов - принаймні, доки біль не ставав нестерпним. Не йшов, адже добре розумів: так, безперечно, аспірин вона мені дасть, тільки-от цим не обмежиться, а зранку поведе мене до стоматолога. Отримати те, чого мені хотілося, я міг лише за умови, що отримаю при цьому ще щось значно більше, чого мені аж ніяк не хотілося. Усі мої бажання зводилися до того, щоб негайно позбутися болю, проте тоді вже від походу до стоматолога було не відкараскатися. А їх, тих стоматологів, я вже добре знав: варто тільки потрапити їм до рук, і вони почнуть копирсатися в усіх до одного твоїх зубах, які боліти ще й гадки не мали. Ті люди полюбляли будити лихо, доки воно тихо; даєш їм палець, а вони хапають руку.Так от, якщо дозволите мені таке порівняння, наш Господь подібний на стоматолога. Якщо ви простягнете Йому палець, Він неодмінно вхопить цілу руку. Десятки людей приходять до Нього, щоб зцілитися від того чи іншого гріха, якого соромляться (наприклад, від схильности до мастурбації чи боягузтва), або ж від чогось такого, що неминуче псує їм повсякденне життя (як-от надмірна запальність чи п'янство). Що ж, Він вам допоможе, але на цьому не зупиниться. Цілком можливо, що нічого більше ви й не просили, та якщо вже ви до Нього звернулися, Він, будьте певні, наполягатиме, щоб ви пройшли, так би мовити, повний курс лікування.Просто християнство#merechristianity#простохристиянство#lewisdaily

У певному сенсі жоден лікар ніколи не зцілює. Першими, хто це визнає, будуть самі лікарі. Магія не в ліках, а в тілі пацієнта — у vis medicatrix naturae, відновлюючій чи самокоригуючій енергії Природи. Лікування лише стимулює природні функції або усуває те, що їм заважає. Нам звичніше говорити про лікаря чи перев’язку, що зцілюють поріз. Але в іншому сенсі кожен поріз зцілюється самостійно: жоден поріз не може загоїтися в трупі. Та ж сама таємнича сила, яку ми називаємо гравітаційною, коли вона керує планетами, і біохімічною, коли вона зцілює живе тіло, є ефективною причиною всіх одужань. І ця енергія в першу чергу походить від Бога. Всі, хто одужує, зцілюються Ним, не лише в тому сенсі, що Його провидіння забезпечує їх медичною допомогою та здоровими умовами, але також і в тому сенсі, що їхні тканини відновлюються завдяки далекосяжній енергії, яка, походячи від Нього, наповнює всю систему Природи. Але одного разу Він зробив це явно для хворих у Палестині, Людина зустрічалася з людьми. Те, що в загальному ми називаємо законами Природи чи колись називали Аполлоном або Асклепієм, таким чином відкриває себе. Сила, яка завжди стояла за всіма зціленнями, набуває обличчя і руки. Звідси, звичайно, очевидна випадковість чудес. Марно скаржитися, що Він зцілює тих, кого випадково зустрічає, а не тих, кого не зустрічає. Бути людиною означає бути в одному місці, а не в іншому. Світ, який не знав Його як присутнього всюди, був спасенний завдяки Його втіленню в конкретному місці.Чудеса#lewisdaily #miracles

Що людей бентежить - принаймні, бентежило колись мене, - то це те, що християни вважають віру в цьому сенсі чеснотою. Я запитував: як, скажіть на милість, віра може бути чеснотою? Що морального чи аморального в тому факті, що хтось вірить або не вірить у низку певних тверджень? Адже очевидно, казав я, що людина розважлива приймає або відкидає те чи інше твердження не тому, що хоче чи не хоче його прийняти, а тому, що вважає доводи на його користь переконливими або непереконливими. І якщо, оцінюючи вагомість цих доводів, людина помилилася, то це свідчить не про те, що вона погана, а хіба що про те, що їй трохи бракує ерудиції. Якщо ж, вважаючи ці доводи непереконливими, хтось усе одно силкувався би повірити, незважаючи ні на що, то це було б просто безглуздо.Що ж, я своєї думки так і не змінив. Але відтоді я збагнув одну річ, якої багато хто не бачить ще й досі. Отже, я припускав, що, раз визнавши щось правдою, людський розум автоматично вважатиме так надалі, аж доки не з'явиться якась вагома причина цю думку змінити. Вважав, інакше кажучи, що людський розум керується виключно логікою. Та це не так. Наприклад, мій розум на підставі беззаперечних свідчень абсолютно переконаний, що від наркозу я не задихнуся, а кваліфікований хірург ніколи не почне мене оперувати, доки я при свідомости.Утім усе це жодним чином не впливає на той факт, що, опинившись на операційному столі з тою огидною маскою на обличчі, я відчуваю приступ якоїсь суто дитячої паніки. Мені починає здаватися, що я таки зараз задихнуся, й охоплює страх: ану ж вони візьмуться різати мене ще до того, як я знепритомнію? Іншими словами, я втрачаю віру в наркоз. Ту віру в мене відбирає не розум; навпаки, якраз на розумі вона й заснована. Відбирають її емоції та уява. Це битва між вірою та розумом, з одного боку, й емоціями та уявою - з іншого.Коли ви про це замислитеся, то вам на думку прийде чимало відповідних прикладів. Приміром, одному чоловіку на підставі цілковито вірогідних фактів відомо, що знайома гарненька дівчина - ще та скоробреха, не здатна втримати язика за зубами, а тому довіряти їй не можна. Одначе, коли він опиняється у її товаристві, віру у ці відомості про неї його розум втрачає, а на думку спадає: "Може, цього разу все буде інакше". Як наслідок, він каже їй щось, чого казати було не слід, і знову ставить себе в дурне становище. Так його почуття й емоції руйнують віру в те, що відповідало дійсності - і йому про це було добре відомо. Або візьмімо хлопця, який учиться плавати. Розумом він чудово розуміє, що у воді людське тіло, залишившись без підтримки, не обов'язково відразу ж тоне, бо ж бачив десятки людей, які плавали чи просто трималися на воді. Усе питання тут, однак, у тому, чи й далі він у це віритиме, коли інструктор забере руку і залишить самого у воді власне його? А чи раптово втратить віру, перелякається і почне тонути?Те самісіньке відбувається і з християнством.Просто християнство #merechristianity#простохристиянство#lewisdaily