Трапилося дещо геть несподіване. Це з’явилося сьогодні рано-вранці. З різних причин, що самі по собі геть не загадкові, мені на серці стало легше, ніж було впродовж багатьох тижнів. По-перше, гадаю, я фізично відновлююся після банального виснаження. І я мав дуже втомливі, але дуже цілющі дванадцять годин напередодні, і міцний нічний сон. А після десяти днів низько повислого сірого неба й нерухомої теплої вогкості, засяяло сонце й повівав легкий вітерець. І раптом саме в ту мить, коли я — наразі — найменше тужив за Г., вона згадалася мені найкраще. Це було справді щось (майже) краще, аніж спогад; миттєве, безсумнівне враження. Було б перебільшенням сказати, що це було немов зустріч. Але тут крилося щось таке, що спокушає вжити саме ці слова.

Здавалося, ніби це відсунення смутку прибрало якийсь бар’єр.

Чому ніхто мені про це не розповідав? Як легко я міг неправильно оцінити іншого чоловіка в тій самій ситуації? Я міг би сказати: «Він перегорював. Він уже забув свою дружину», тоді як правда була б такою: «Він пам’ятає її краще, саме тому, що почасти перегорював».

Доконаний факт. І вважаю, що можу логічно це пояснити. Ви не здатні добре бачити, поки ваші очі затуманені сльозами. Зазвичай, ви не отримуєте того, чого хочете, якщо хочете цього надто відчайдушно: у будь-якому разі, ви не зможете скористатися ним, як годиться. «Ну ж бо! Поговоримо нормально» — змушує всіх поринути в мовчанку. «Я мушу добре виспатися сьогодні» — провокує години безсоння. Добірні напої марнуються на нічим невгамовну спрагу. Чи ж не інтенсивність нашої туги опускає ту залізну завісу, що змушує нас почуватися так, ніби ми втуплюємося в порожнечу, коли думаємо про наших померлих? «Хто просить (у всякому разі, «хто канючить надто наполегливо»), ті не отримають». Авжеж, не отримають.

І так само, можливо, з Богом. Поступово я приходив до відчуття, що ті двері більше не замкнені на засув. Чи це моя несамовита потреба затріснула їх перед моїм обличчям? Час, коли у вашій душі немає геть нічого, крім волання про поміч, може бути саме тим часом, коли Бог допомогти не може: ви схожі на потопельника, який учіплюється мертвою хваткою, і не дає себе витягти. Можливо, ваші знову і знову повторювані мольби заглушили для вас голос, що його ви сподівалися почути.

З іншого боку, «стукайте, і відчинять вам». Але чи стукати означає гамселити й товкти у двері ногами, мов навіжений? А ще є «кожному, хто має, додасться». Зрештою, мусите мати здатність отримувати, інакше навіть усемогутність не зможе дарувати. Можливо, ваш запал тимчасово й руйнує ту здатність.

Переживаючи Горе

#lewisdaily
#aGriefObserved