Що більше ми віримо в те, що Бог завдає болю лише задля зцілення, то менше здатні вірити, що є сенс благати про ласку. Жорстоку людину можливо підкупити — вона може втомитися від своєї мерзенної забави — у неї може статися тимчасовий напад милосердя, як в алкоголіків бувають напади тверезості. Але припустимо, що ви маєте справу з хірургом, чиї наміри цілком добрі. Що добріший він і що сумлінніший, то невблаганніше різатиме. Якби він піддався на благання, якби зупинився до завершення операції, увесь біль до цього моменту був би марним. Та чи може так статися, що ці крайнощі в тортурах потрібні нам? Що ж, обирайте. Муки трапляються. Якщо вони непотрібні, то Бога немає, або Він поганий. Якщо ж Бог є і Він добрий, то ці муки потрібні. Бо жодне, навіть помірковано добре Єство не могло б заподіяти або дозволити їх, якби ті були зайвими.

У будь-якому разі нам страждати.

Що люди мають на увазі, коли кажуть: «Я не боюся Бога, бо знаю, що Він добрий»? Невже вони ніколи не бували хоча б у стоматолога?

Усе ж це нестерпно. А потім хтось лепече: «Краще б мені зазнати цього / найгіршого з цього / будь-чого із цього замість неї». Але ніхто не може сказати, наскільки серйозною є така заявка, оскільки вона нічим не підкріплена. Якби раптом таке стало можливим, тоді б ми й дізналися, наскільки серйозними були наші наміри. Та чи можна таке дозволити?

Це було вільно Єдиному, як нам кажуть, і я зрозумів, що тепер знову можу повірити, що Він опосередковано зробив усе, що можна було таким способом зробити. На наш лепет Він відповідає: «Ви не можете й не наважитеся. Я міг і наважився».

Переживаючи Горе

#lewisdaily
#aGriefObserved