NME в резензії на новий альбом Muse написали, що це найкраща їхня робота за останні 20 років. Якщо під цим розуміється «альбом, який нарешті можна від початку до кінця майже без відчуття крінжі», то так, The Wow! Signal тоді можна оцінити позитивно.The Wow! Signal сенсово — суміш i want to believe і особистої смути Белламі, оскільки їм із жінкою раптово довелося розʼїхатися. Можливо, саме останній фактор зробив альбом не настільки делулу, наскільки були попередні чотири. Більш приземленим, хоч і обкладинка релізу навпаки — рветься в незвіданий космічний простір.Музично — це дійсно найцікавіша робота Muse за останні пару десятиліть. Багато несподіваних референсів вжито — Ганс Циммер, Turnstile, Justice, Daft Punk, Journey, якийсь мітол і навіть на самих себе. А фіт із Еллі Голдінг взагалі найтоповіша пісня тут. Звісно, не обійшлося без хоралів, оперного страждання чи фальцету Белламі, який цього разу максимально виводить із себе, бо здебільшого він недоречний. Але «альбом, який нарешті можна від початку до кінця майже без відчуття крінжі», на жаль, не означає, що це хороший альбом. Попри прозріння (хоч і з довгим тормозом) і намагання урізноманітнити і наситити свою музику, The Wow! Signal зі мною на емоційному рівні не спрацював абсолютно. Типу пісні і пісні, що тут ще сказати? Як новинка закінчила грати, то Spotify мені підкинув їхній Stockholm Syndrome, який я не чув дуже-дуже давно. Зрозуміло, що дивно порівнювати прайм гурту та сьогодення, бо багато чого змінилося за цей час. Втім закрадається думка наскільки живими Muse були тоді. Й наскільки вдало працювали всі фірмові прийоми, на які зараз їм ледве вистачає сил. https://www.youtube.com/watch?v=WUlJMCqy9-M