Серед улюблених фільмів Тарантіно ХХІ століття виявилося багато дивних гостей: у списку, зокрема, опинився «Шалений Макс: Дорога люті» Джорджа Міллера. Гонитва наприкінці часів заради самої лише гонитви, яка водночас і завершує ці часи, і розпочинає їх заново, потребує, по суті, лише одного. Їй потрібна дорога, щоб мчати від себе до горизонту. І саме тією ж дорогою, здається, мчить фільм «Сірат», що зараз триває в українському прокаті.У Міллера гонитва дарувала можливість звільнитися, а у Олівера Лаше — це радше яскраве руйнування метеорита, що падає в земній атмосфері. І це «падіння з небес» супроводжується полум’ям, сутність якого ми й вирішили розглянути.◾️Повний текст про володаря Призу журі цьогорічних Канн — читайте за посиланням.«...Лаше навпаки розбиває своїх героїв на різнорідні вичавки досвіду тілесності. Кожен персонаж, кинутий у вир подій, являє собою концептуальне навантаження конкретної частини людського тіла. Мета подібної кінематографічної редукції полягає не так у марних спробах виявити прояви Душі в людському досвіді, як у бажанні відтворити (а може й демонтувати) єдиний і універсальний людський образ. Маргінальність рейверів «Сірата», таким чином, долає свою споконвічну важкість соціального контексту та перетворюється на метафізичну категорію. Ситуацію відщепенця тут можна порівняти з «живою мертвечиною», що вилазить з-під гранітної плити увічненою каліцтвами»