Другий день у Львові намагаємося, щоб моя сестра з пожиттєвою інвалідністю з дитинства пройшла ідентифікацію і отримала довідку про отримання/не отримання виплат (нам це треба для литовських соцслужб). Поки нічого не виходить, кожна держ установа відправляє до іншої. То не вистачає якихось документів, то пропонують знову пройти медкомісію (замість ліквідованої МСЕК), то потрібні якісь довідки, то нема інформації в якихось базах.Ми морально були до такого готові. Проте не були готові, що такі проблеми будуть ще в купи людей, які не є ВПО, біженцями, а знаходяться за місцем реєстрації. Вже наслухалися страшних і смішних історії. Ніде ти так не відчуваєш Україну, як в коридорі в живій черзі в держ установу.Поки моя улюблена наша історія: соцзахист вимагає довідку, йдемо в ЦНАП. ЦНАП дивується нахєра нам треба ця довідка і куди вона нам треба. Обидві інституції в одній будівлі. ЦНАП відправляє нас назад в соцзахист, де нам видають довідку для соцзахисту. Тобто соцзахист сам для себе🤣В перерві пішла в аптеку за ліками. А там випадково поклали мені чужий препарат. Вже після дивлюся, а це рецептурний сильнодіючий антидепресант. Всесвіт відчуває, що мені потрібно, він говорить зі мною і посилає знаки. Я знаю і чую!!!!!! Дякую!