Вже 4 роки борюся з агресією, яка виникає, коли хто небудь скаже щось погане про Маріуполь, маріупольців. Той, хто не жив там, і не був навесні 2022. Коли звинувачують, роздають поради, настанови та просто ображають. Я можу за кілька секунд перейту у фазу "готуюсь бити в лице". Поки ще такого не було, але срачі та розрив спілкування був.Мені не подобається відчувати таку агресію, хоча логічно я себе розумію. Працюю над цим. Поки вдалося прибрати свою участь з онлайну. Це вже перемога.Буквально на днях мала розмову з чоловіком з Тернополя, який розпитував про Маріуполь. І після моєї розповіді, що в нас не було зв'язку, світла, води, газу, опалення під час боїв. І він з посмішкою сказав:- Треба було будувати енергонезалежні будинки з роздільним водопостачанням.І я за 3 секундм перешла у стан агресії з бажанням вдарити його в лице. Він щось таке побачив, що аж помарнів. Але я взяла себе в руки і спокійно сказала:- Який сенс в енергонезалежності, якщо твій будинок зник після авіаудару?І пішла. Зі сторони це виглядало з мого боку максимально некрасиво. Але той факт, що я таки його не вдарила - вважаю перемогою.Я намагаюся взагалі менше говорити про Маріуполь. Хоча здається, що про нього треба говорити завжди. Ну і агресувати теж намагаюся менше.