Статистика telegram каналу - @antidaybook

Логотип телеграм спільноти - Антищоденник ✨ 2021-11-07

Антищоденник ✨

Кількість підписників:
63
Фото:
318 
Відео:
18 
Посилання:
328 
Категорія:
Блоги
Опис:
Твоє вечірнє чтиво Ламповий чатик каналу: https://t.me/joinchat/Vm_AXS99Q7GoXG9T Автора та адмін: @dimsvan

Кількість підписників

Середній перегляд на повідомлення

Історія змін лого

Поки що змін не зафіксовано

Історія змін назви

Антищоденник ✨
2022-08-17
Антищоденник ✨
2022-08-06
Антищоденник ✨
2022-08-04
Антищоденник ✨
2022-07-03
Антищоденник ✨
2022-05-24

Історія зміни типу аккаунта

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни статуса

Офіційно не підтверджена
2022-05-25

Стіна канала Антищоденник ✨ - @antidaybook

(вибачте за спойлери)

27
23-06-27 18:29

Гм, пограти ввечері в майнкрафт чи подивитися серію брейкін бед.
А може краще написати вірш за півтори години??? Так і зроблю

19
23-06-26 20:37
Всі присутні відступили на від жару, розтягнувши це химерне язичницьке коло. Вони постерігали за полум’ям із різними виразами обличь — хтось із побутовою флегматичністю, хтось з цікавістю, а одна людина, Андрій міг побитися об заклад, якусь мить дивилась з непідробною прикрістю.
— Все добре, що добре закінчується, — пробурмотів дільничний
— І не кажи, Степановичу, — промовив батько Женька, споглядаючи багаття так, наче це горіло особливо велика і гидка купа зі сміттям. — Ану, дітвора, відійдіть звідси, не дихайте цим димом.
Хлопці відступили ще трохи назад, та попри зусилля Женькового батька, стовп диму валив неабиякий — крізь нього навіть не видно було поліцейських, що стояли по той бік від вогнища. Якусь хвилю Корнієнко-старший ще намагався відганяти дим, як недоладний вітряк, а потім махнув на це рукою і вони з поліцейськими відійшли до машини, про щось розмовляючи.
— Ну що, пацани, — промовив Женьок і якось замовк, так і не придумавши ніякого підсумку. Пацани мовчали, спостерігаючи за снопами іскор, що вирували у сутінковому небі.
Андрій підступив до Дашки, взявши в руку її теплу долоню.
— Майже, як на Івана Купала, скажи? — тихо промовив він.
— Майже, — прошепотіла Дашка, мрійливо всміхаючись. На тлі жару від багаття її плечі здавалися прохолодними.
Постаті ще довго стояли біля вогню, який заливав околиці гіркуватим димом. Навіть коли старші попрощалися, поліцейська машина вирулила з городів на дорогу і зникла за рогом, а все довкола стало поволі занурюватися в темряву, кілька постатей ще залишалося біля купи із жаринами. Вони всміхалися, перезиралися і спостерігали у мовчазній спокійній задумі — як у цій купі стебел догорає їхній день.
Догорає на краю пшеничного поля.
#на_хвилях_пшеничного_поля
19
23-06-25 16:48

Трикутнику Карпмана, доброго вечора. Давно з вами не бачилися.
Як же я люблю цю блядську геометрію

20
23-06-24 20:02

Вулиці пахнуть свіжим асфальтом
Двірник вимітає машини з кутків
Сонячний птах промайнув контральтом
Кожен узяв що хотів
Кожного шлях — той, що пахне асфальтом
Мнеться колесами днів
Кожен зелений листочок на небі
Там, куди недолетів
Наших бордюрів заціплені пащі
Кепки гарячих дахів
Розійдуться в морі асфальтогуаші
Кожен — у свій вітровій
Чи стрінемось знову, хороше питання
На це захід сонця мовчить
Асфальтове море, розмітка зітхання
Кросівки навчаються жить

39
23-06-17 19:40

Я вам скажу так: вірші з доброго дива не пишуться. Нє, ну буває, звісно, але то радше виняток із правил.
Вірші зазвичай пишуться з такої хуйні, в яку і радий би не залазити, але так воно не виходить. Тому, якщо чогось не можна уникнути (та і, врешті, скільки уникати — якщо це все одно тебе десь, на вечірніх прохолодних, обвітрених вулицях та й дожене), значить — в це треба зануритися сповна. І вірші, як форма вираження, бувають з біса доречні.
Вибираючи між віршами і достатньо щасливим життям, гаразд, давайте навіть так — достатньо некепським на душі станом, — я б вибрав друге.
Власне, я і вибираю, от тільки шлях цей тернистий і плутаний. І по дорозі можна добряче заїбатися.
Тому поки пишуться вірші. Може, навіть в збірочку яку їх зберу, щоб лежали при купі.
Читнули б таке?..

34
23-06-14 19:07

— Скажіть будь ласка, що вам допомогло не їбанутися в цьому році?
— Нічого не допомогло, я їбанувся
оріджинал мем я не знайшов, ну та ви зроз

30
23-06-10 20:36

Макс подивився на свої кросівки скетчерс, з яких шнурівка звішувалась у повітрі. Отам, під підовшою, було цілісіньке місто. Крізь петлю у шнурівках проходила якась парочка за руки. З дерева за ними спостерігав кіт.
Крізь арку, пустельний вітер гнав нових і нових людей. Вони підходять все ближче і ближче, здається, можна простягнути руку і вхопити їх за рюкзак, ну ось, просто у тебе в долоні — і зникають в арку. Максу уявилося, що вони зникають там назавжди. Це дурниці, звісно. Але на мить йому закортіло перевірити, чи дійсно там, на іншому краю, вони виходять — чи, може, залишаються у цій арці як у чорній дірі часопростору. Зникаючи з його поля зору, вони розчинялися, як з часом розчиняється каміння в пустелі. Вітер перетирає все на порохно, хоч би скільки йому на це не знадобилося часу. Арка ж поглинає людей миттєво — раз, і нема. Наче ніколи й не було.
Сутінки густішали, розпускаючись з кожного темно кутка, наче перші квіти ночі. Чому досі не вмикається світло? За що платять гроші тому, хто слідкує за вуличними ліхтарями? Як люди можуть сподіватися знайти щастя в місті, в якому, бляха, навіть ліхтарів не можуть вчасно увімкнути? Не кажучи вже про гарячу воду. Ще трохи, і він вирішить, що її просто не існує. Гаряча вода це міф, це фейк, це вороже ІПСО, яке розповсюджується даркнетом від одного анонімного акаунта до іншого. Її ніколи не існувало, чуваки, розслабтеся. Звідки, взагалі, в пустелі вода, та ще й, гаряча? Таке придумали, ну їй-богу. Краще ідіть, корисними справами займіться!..
По бульвару з натужним гудінням нісся тролейбус. Він точно кудись не встигав. В тролейбусах завжди їздять нещасливі люди. Скільки Макс не сідав у тролейбус, він ще ні разу не бачив когось усміхеного чи життєрадісного. Може, це металеві нутрощі цього електрозвіра так впливають на людей? Ну, знаєте, електромагнітні поля, вся фігня. Ідеш такий веселий, а потім заходиш в тролейбус, сідаєш біля заляпаного вікна, дивишся, як у гармоніці балансує кондуктор чи кондитер, один хрін, короче, тітка, що збирає гроші, як вона йде до тебе цією звивистою на поворотах залізною кишкою, і думаєш, еге, в який момент я звернув кудись не туди?
Славіку, до речі, подобаються тролейбуси. Йому узагалі майже все подобається.
Чим більше загускала темрява, тим менше відчувалась висота. Раптом Макс зрозумів, що її, як і гарячої води, теж не існує. Що таке висота у пустелі? А глибина? А витрата бензину на сотню кілометрів? Порожня вигадка спраглого до систематизації мозку, от і все. Без цього він не може існувати. Отам, під ногами, лишень велике-велике, м’яке ліжко, заслане чорною ковдою. Коли настає час спати, невидимі руки просто застилають нею те, що довкола, і все — стає темно. Наче ніч, тільки дуже-дуже довга. До якої тільки один крок.
Для чого взагалі потрібна ніч, якщо не для відпочинку після нескінченного виснажливого дня?
Макс позіхнув. Підпершись руками, він розвернувся і став на шорстку поверхню даху. Нахилився за рюкзаком, підняв його за лямки, наче пробуючи, чи не став той важчий, напхавшись пустельного пилу, і закинув через одне плече. Треба ще якось звідси злізти.
Присвічуючи тьмяним ліхтариком від телефону, Макс ступав горищем, стараючись не шуміти й не вступити у голуб’яче гівно. Десь тут були ґратчасті двері із двома виламаними прутами. Здається, праворуч.
У спину, крізь розчинений прямокутник дверей, що вели до зіркового неба, йому дихав пустельний вітер. Сухий і невблаганний.
А там, внизу, місто нарешті спалахнуло вогнями. Літня ніч заступала на чати.

26
23-06-08 20:13

Отака хуйня, малята

24
23-06-07 20:03

В Рея Бредбері була така фішка: щоранку він записував свої сни.
Бредбері вірив, що найкраще, про що ми можемо й хочемо написати нам вже нашіптує підсвідомість. А оскільки сни — це ворота в підсвідомість, навіть, я б сказав, ціле шосе, — то їхні сюжети уже є відправними точками для фантазії.
Збираючи ранок за ранком такі записи, Бредбері давав їм настоятися, як кульбабовому вину. Дні, тижні чи місяці записи лежали собі осторонь, аж поки, сідаючи писати нове оповідання, він не заглядав до них.
Нотатки із снами задавали атмосферу, сетинг та дух історії, яка далі сміливо розмотувалась на сторінках під друкарською машинкою.
Я б не сказав, що усі сни придатні для такого, бо часом може снитися таке, що й записати важко. Або ж, буває, сниться щось хороше, просто офігенне, і ти такий прокидаєшся... і бачиш, що це був тільки сон. І такий блять, ну дякую, підсвідомість.
Та загалом спосіб хороший. Письменництво — це все про історії, які живуть всередині нас і про які неможливо мовчати. Якщо ми не зважаємо на них вдень, то ці історії, оминаючи соціальні й психологічні пороги, будуть з'являтися вночі.
Це хороший спосіб добути найщиріші і найглибші історії, а ще, як бонус — пізнати краще свої психологічні приколи.
А там може бути стільки всякого цікавого))))

28
23-05-31 06:05