Хто був запеклим конкурентом Френка Заппа наприкінці ХХ ст.? Вірю, що ви це протистояння не забули. Звісно, тим суперником був не нижчий за рівнем техніки гітарний віртуоз родом з Південного Йоркширу, UK. Попри взаємну критику, шановні генії електрогітари спілкувалися і навіть змагалися в техніці гри в дуетному jam session. Ось як цей баттл звучав in nature.

Jazz Mezozoic 🎧

Викладати вікі-біографію гітарного Гуру Джона Маклафліна (1942 р.н.) вдруге не збираюся, одного разу я це вже вчинив. Про головний fusion-проект життя майстра – легендарий орієнтальний ансамбль “Machavishnu Orchestra” – теж була докладна «анатологічна» розповідь. Наступні проекти Маклафліна, починаючи з кінця 70-х і до початку ХХІ ст. набули дещо іншого напряму розвитку й здійснювалися в колаборації з різними музикантами вже з урахуванням елементів нової jazz language («ім. Майлса Девіса»), з яким в середині 80-х Гуру гітари записав останній в житті (після “Bitches Brew“ , “On the Corner” та деяких інших спільних проектів) альбом. Невеликий фрагмент з нього.

Katia Prelude 🎧

Втім, Джон Маклафлін розпочав «дрейфувати» в бік new language (не полишаючи, однак, свій напрацьований роками, «фірмовий» oriental style в будь-якій стильовій інтерпретації тієї чи іншої музичної теми) ще в 1979 році в партнерстві з драммером Тоні Уїльямсом та бас-легендою Жако Пасторіусом.

Тріо отримало назву “Trio of Doom”.

Trio of Doom, 1979 🎧

Тоді ж Маклафлін реалізував грандіозний студійний проект, кожен трек якого – партнерство з певним джазовим музикантом, лідером нового джазу. Це і Карлос Сантана, і Девід Сенборн, і Чік Коріа, і Стенлі Кларк та решта не менш іменитих виконавців. Альбом називався просто – “Electric Guitarist”. Наступний альбом, одну з композицій якого Маклафлін присвятив персонально Майлсу Девісу, отримав назву «Еlectric Dreams”.



Еlectric Guitarist: full album 🎧
Electric Dreams: playlist 🎧

Розгорнутий аналіз «гітарного Всесвіту» Джона Маклафліна як творця contemporary jazz music дуже важко здійснити, адже цей «батько гітарного fusion» (як його часто називають дослідники та критика) охопив усі аспекти мистецтва «третього пласту». Як виконавець він майже бездоганний – феноменальна технічна точність, глибока хроматичність і безмежний гармонічний словник і мелодійна плинність імпровізацій, їх пентатонічні концепти, доволі складні асиметричні метри та динамічні, щільні ритмічні структури….про все детально не скажеш. Так, Маклафлін піонер поєднання джазу й року з індійською класичною музикою, він і наприкінці минулого століття залишався лідером рага-року та world fusion на основі індійської традиції, однак цим його шкала виразних засобів не обмежувалася. Він здійснив свій внесок також в модерн-джазову лексику, зокрема, в колтрейнівський модальний джаз. Про це для допитливих стаття з відповідним аналізом, а як звукова ілюстрація до тексту статті – композиція у виконанні тріо у складі Джон Маклафлін з органістом Джоєм де Франческо та тим самим, колтрейнівським драммером Елвіном Джонсом; трек з альбому 1995 року “Take the Coltrane”.

John McLaughlin’s Pentatonics for Coltraine Changes 📚

Take the Coltrane 🎧

В 1993 році Маклафлін віддав данину поваги Біллу Евансу. Причому зробив це в компанії ще трьох виконавців на акустичних гітарах та одного басиста (теж acoustic). Настільки оригінальне трактування класичного репертуару видатного піаніста, легенди джазу викликало спочатку певне несприйняття, оцінили належно дану версію значно пізніше… (Як на мене, даний альбом справжній «смаколик»).

Time Remembered 🎧
Waltz for Debby 🎧