Оскільки ситуація проторено йде в напрямку ще глибшого дна й погіршення впритул до телепортації в незламне середньовіччя, вкотре нагадаю прописну істину: Страждання як самоціль не має ніякого сенсу. Від того, що народ тяжко страждає, терплячи нужди війни окремо від благоустроєного бункера, – НІЧОГО НЕ ЗМІНИТЬСЯ. Якщо це не мазохізм, то всяке страждання має сенс лише тоді, коли воно веде до кращої дійсності й фіналізується значною сатисфакцією й істотною винагородою, яка дасть змогу вкінці ствердити: це було того варте. В умовах, коли наша війна не передбачає нічого з цього, а її фінал усе одно буде неприйнятним чи плачевним – зникає резон у самодурних мантрах «ото зараз відтерпимо – зате потім буде перемога, відвоювання територій, капітуляція ворога». А отже: якщо страждання не призведуть до чогось відчутного, чим можна буде все перекрити, й вони не матимуть потужного компенсатора у вигляді чогось дуже цінного (цінного, бо відстражданого) – то страждання, гризоти, муки й митарства перетворені в просто-напросто самоціль. 👉https://www.youtube.com/watch?v=PvBYVvLREs8