Сталеві воїни «Сталевої Сотки»Лучанка Діана Коваль 2015-го року закінчила Луцький базовий медичний коледж (нині – Волинський медичний інститут) і за розподілом потрапила на роботу в село Семки тоді ще Маневицького району Волинської області.Протягом 10-ти місяців 18-літня дівчина обіймала посаду фельдшера / завідувача ФАП (фельдшерсько-акушерського пункту).А влітку 2016-го Діану викликали у тодішній військкомат… і запропонували стати до лав ЗСУ.– Напередодні мені якраз виповнилося 19 років. Я трохи подумала – і погодилася, – з усмішкою згадує Діана, – Рідні були в шоці. Вони знали, що я дівчинка бойова – серйозно займалася боксом, волейболом. Але що наважуся піти на контракт до війська – такого точно не чекали…Дівчина потрапила служити до 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, де одержала позивний «Вітамінка». Починала з посади операційної медсестри, потім стала санітарним інструктором, згодом – старшою медсестрою евакуаційного відділення медичної роти. Брала участь в АТО і ООС.Після закінчення контракту та кількамісячної перерви, Діана Коваль продовжила службу в травматологічному відділенні Луцького військового гарнізонного госпіталю. Спочатку була постовою медсестрою, згодом – старшою медсестрою відділення.– Травматологічне відділення – найскладніше. Воно працює на війну, а війна – на нього. Постійно мали справу з травматичними ампутаціями, політравмами, – розповідає «Вітамінка», – Особливо, коли приїжджав черговий евакуаційний потяг. Доводилося усім колективом надавати пораненим першу психологічну допомогу. Бо спочатку хлопці були агресивними. А потім: помилися, добре поїли, поспілкувалися з дівчатами – і відтанули… Це дуже сприяло подальшому лікуванню.Згодом Діана повернулася на передову, служила в 503 окремому батальйоні морської піхоти. А в червні 2025-го перевелася в танковий батальйон нашої 100 омбр, оскільки вже чула і знала про «Сталеву Сотку» багато хорошого. Нині «Вітамінка» є ТВО начальника батальйонного медичного пункту.За майже десять років служби медикині сотні і сотні (якщо не тисячі!) разів доводилося евакуйовувати поранених. Ситуації, коли не вдавалося доставити пораненого на стабілізаційний пункт живим у її практиці також, на жаль, траплялися. Як розповідає Діана, таких випадків менше, ніж пальців на одній руці – проте кожен із них вона дуже добре пам’ятає…Водночас, багато разів траплялися ситуації, коли побратима вдавалося буквально видерти з лап смерті. Як от на Покровському напрямку, коли з околиць Мирнограда довелося вивозити «важкого» з кульовим пораненням у ліву скроню:– У таких випадках зоровий контакт – це основне. Якщо він бачить страх у твоїх очах – ти його не довезеш. А якщо він бачить впевненість, ти з ним спілкуєшся – все буде добре, – пояснює «Вітамінка», – Той чувак з простреленою скронею вижив, одужав і повернувся до строю…На жаль, війна принесла Діані багато особистого горя. Вона забрала у дівчини двоюрідного брата Віталія, який воював з 2014-го року. А ще – нареченого Богдана, який загинув 2023-го під Куп’янськом……До речі, з батьками Богдана – Ольгою Андріївною та Олександром Марковичем – дівчина продовжує підтримувати дуже теплі відносини. А сестра загиблого нареченого, Катерина, служить з нею разом у танковому батальйоні 100 омбр.Маючи величезний бойовий досвід, «Вітамінка» не втрачає віри в переможне для нашої держави завершення війни. Адже вона, її побратими та посестри борються за святе – за майбутнє України.Тим часом у рідному Луцьку на Діану чекають мама Катерина Львівна, тато Сергій Іванович та молодший брат Павло.#сталева_сотка #хоробрим_бог_допомагає #100_омбр #танковий_батальйон #19_ак #сухопутні_війська #зсу #позивний_вітамінка #медицина
Бійці та бійчині «Сталевої Сотки», чотири роки тому розпочалося повномасштабне вторгнення військ рф на територію України.Ворог сподівався швидко зламати волю українців і стерти нашу державу з політичної карти світу.24 лютого 2022 року окупанти справді вірили у «Кієв за трі дня». Проте із самісінького початку все пішло не за кремлівським сценарієм. Наша боротьба в умовах повномасштабного вторгнення триває вже чотири роки – це довше, ніж німецько-радянська війна 1941-1945 років……Це чотири роки української стійкості, чотири роки українського героїзму. І увесь цей час на вістрі боротьби за Україну перебуває наша, вже без жодного перебільшення легендарна, 100-та бригада.Ми билися і б’ємося на найгарячіших напрямках фронту – Київському, Бахмутському, Лиманському, Куп’янському, Покровському, Торецькому, Костянтинівському.Виконуючи бойові завдання ми, на жаль, втрачаємо наших найкращих побратимів і посестер. Згадуючи сьогодні, у Національний день молитви, усіх загиблих та зниклих безвісти – чітко усвідомлюємо: завдяки їхньому подвигу стоїть Україна.Чотири роки на війні – це дуже важко і дуже драматично. Хочу подякувати кожному і кожній, хто щодня та щохвилини робить неможливе можливим.За сотні кілометрів від рідного дому та своїх родин, під постійними обстрілами – ви виявляєте неймовірну мужність і продовжуєте виконувати поставлені завдання. Саме завдяки вам 100 омбр вже давно називають не інакше як «Сталевою Соткою».Дорогі побратими та посестри, дякую за чотири роки сталевої стійкості, дякую за чотири роки справжнього героїзму! – Тримаємо стрій!Командир 100 омбр, полковник Руслан Ткачук.
Гармашів «Сталевої Сотки» нагородили відзнаками Міністра оборони України Тривалий час артилерійські підрозділи нашої бригади стримують навалу ворога на Костянтинівському напрямку. Так, лише у січні «Боги війни» виконали понад 300 успішних бойових завдань, що дозволило їм посісти почесне восьме місце в рейтингу найкращих артилерійських підрозділів загальновійськових бригад.У п’ятницю, 20 лютого, за успішне виконання бойових завдань, начальник артилерії 100 омбр полковник Володимир Ратнюк вручив особовому складу самохідного артилерійського дивізіону почесні відзнаки Міністра оборони України: «Захиснику України», «Воєнний хрест», «Хрест ракетних військ та артилерії», а також «20 років сумлінної служби». «Ми працюємо для піхоти, працюємо 24/7 – в погоду та негоду, вдень та вночі. Ці відзнаки – символ нашої боротьби. Панове, вітаю із заслуженими нагородами та дякую кожному з вас за сумлінну працю на благо нашої держави. Разом до Перемоги», – звернувся до присутніх полковник Володимир Ратнюк.
Понад 70 новачків завершили проходження курсу БЗВП у навчальному центрі 100 омбр.Впродовж 51-го дня хлопці вивчали основи військової справи під керівництвом досвідчених інструкторів «Сталевої Сотки», за плечима кожного з яких – роки бойового досвіду на найгарячіших напрямках фронту.Особливим моментом «випуску» стало вручення кожному новобранцю нарукавного знака («шеврона») легендарної 100 омбр.Вже в статусі повноправних бійців «Сталевої Сотки» вчорашні рекрути дружно та завзято проскандували «Слава Україні! – Героям Слава!», «Слава нації! – Смерть ворогам!», «Україна! – Понад усе!».А насамкінець ще дружніше і ще завзятіше скрутили велику дулю кремлівському покидьку, тричі «зарядивши» вікопомне «тін – йло!».Попереду у наших побратимів дорога на схід України, розподілення в підрозділи, обов'язковий адаптаційний період (з «дошліфовуванням» здобутих знань і навичок), і тільки після цього – перші бойові завдання.Козаки, щиро вітаємо у родині «Сталевої Сотки»! – Відтепер разом триматимемо стрій!
Сталеві воїни «Сталевої Сотки» На позиціях зенітного ракетного взводу майже завжди тихо. Тиша тут – не про спокій, а про концентрацію. Кожен звук у небі може означати загрозу. Саме тут службу несе 34-річний Ігор із позивним «Циба» – командир зенітного ракетного взводу зенітного ракетного дивізіону 100 окремої механізованої бригади.Свій позивний чоловік отримав ще зі студентських років. У війську – з 25 лютого 2022 року. Починав службу у складі 72 окремої механізованої бригади, де пройшов бої за Бучу та Ірпінь.«Тоді всі просто робили те, що мусили. Ніхто не думав, що це надовго, але кожен розумів – відступати нікуди», – згадує Ігор.Влітку 2022 року «Циба» перевівся до 5 штурмової бригади на посаду командира штурмового взводу. А в червні 2024 року став бійцем 100 омбр, де нині командує підрозділом ППО.Сьогодні взвод під командуванням «Циби» прикриває українське небо від ворожих безпілотників – зокрема розвідувальних «Zala» та ударних «Ланцетів»...Докладніше за посиланням: https://surl.li/oiuarr
Сталеві воїни «Сталевої Сотки»Роман із позивним «Перець» – командир відділення управління мінометної батареї 3 механізованого батальйону 100 омбр. Серед фронтових буднів у нього є особлива опора – чотирилапий друг, про якого він мріяв багато років.«Я давно хотів собаку. У 2024 році побратими зробили мені подарунок, який змінив усе», – розповідає військовий.Так у його житті з’явився Баєр – кавказька вівчарка з розплідника у Слов’янську.Баєру зараз півтора року, і він уже важить близько 60 кілограмів. Великий, пухнастий і надзвичайно тактильний, пес швидко став улюбленцем підрозділу.«Це справжній ведмедик-антистрес. Без нього мені було б набагато важче морально та психологічно», – зізнається Роман......Докладніше за посиланням: https://www.facebook.com/100TrVolyn/posts/pfbid028vpmdfY7TVU9tQrM5kbWcQ3S3kPxYt5dVJsyWFkv9PkFaRxiTRCVFNUYkRZvzZGpl?locale=uk_UA#сталева_сотка #хоробрим_бог_допомагає #100_омбр #3_мб #19_ак #сухопутні_війська #зсу #позивний_перець #прості_люди_непроста_робота #захищаємо_своє
Сталеві воїни «Сталевої Сотки»Андрій Євдокімов народився в Туркменістані, у сім’ї кубанського козака та українки.Коли хлопчику було 11 років помер тато – Анатолій Іванович, інвалід війни І групи. Разом з мамою, Анастасією Федорівною, Андрійко переїхав до бабусі – в село Яблунівка під Прилуками, що на Чернігівщині.Там виріс, створив власну сім’ю. До речі, від батька Андрій Анатолійович успадкував популярне в Туркменістані захоплення виноградарством. Тож уже невдовзі Яблунівка славилася не лише своїми яблуками, а й виноградом…На початку ж повномасштабного вторгнення пан Андрій добровольцем став до лав ЗСУ. Спочатку служив у зенітному ракетному підрозділі в Прилуках. Опанував переносні зенітно-ракетні комплекси «Стріла», «Stinger», «Mistral» тощо.А в травні 2025-го боєць перевівся до 100 омбр, де служить у зенітному ракетному взводі 3 мехбату... ...Докладніше за посиланням: https://www.facebook.com/100TrVolyn/posts/pfbid02Ksf6ex8ozYbXurZF5ZztPgwvdWPQCftXYDJMAu8tevHaYiNytBgb5p3BC2E6iTddl?locale=uk_UA
Сталеві воїни «Сталевої Сотки»Початок «повномасштабки» Антон Воронов зустрів у рідному Сіверськодонецьку.– З перших днів намагався потрапити до тероборони. Але сказали, що людей багато – відправили до волонтерів, – згадує Антон, – Там запропонували або ховати людей, або прибирати сміття в місті. Я вибрав ховати людей. Впродовж кількох місяців допомагав здійснювати погребіння померлих та загиблих жителів рідного міста…Розуміючи, що місту не уникнути окупації, Антон встиг виїхати з нього.А в липні 2024 року – мобілізувався до лав ЗСУ. У навчальному центрі чоловік одержав свій перший позивний:– Коли проходили БЗВП, то з харчами трошки було не дуже. А я сам кухар за професією. Пропрацював на кухні 13 років. Відверто кажучи, на полігоні не всі пропоновані «делікатеси» міг їсти, – усміхаючись, розповідає боєць, – Тож хлопці і прозвали «Графом»…...Докладніше за посиланням: https://www.facebook.com/100TrVolyn/posts/pfbid02Pcf3ywsh9XYyxNHbYSoYbYrSmSv47hMu4d5Q7RHk3aEedhsuy6nLhuiM6pShStAMl?locale=uk_UA
Щиро вітаю командування та особовий склад об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють» з третьою річницею створення!Вже упродовж півтора року підрозділи наших бригад пліч-о-пліч гідно виконували і виконують бойові завдання на одному із найгарячіших напрямків фронту: Торецькому, а згодом – Костянтинівському.Ми бачили, як бригада «Лють» зростала і мужніла у боях. Її бійці набиралися досвіду й дедалі впевненіше почувалися в умовах сучасної війни.Згадаймо воїнів, які повернулися додому на щиті. А також тих, хто безвісти зник на полі бою, виконуючи свої обов’язки. Завдяки їхньому подвигу Україна продовжує стояти.Дякую бойовим побратимам і посестрам з «Люті» за мужність, стійкість та відповідальність.Бажаю, аби ваші серця завжди горіли жагою боротьби, зброя міцно трималася у руках, а кожен новий день наближав Україну до Перемоги!Хай ваша лють до ворогів буде безмежною, а щирі молитви ваших рідних додають сил впевнено крокувати вперед!Командир 100 омбр – полковник Руслан ТКАЧУК.
Різдвяне диво завітало і у підрозділи 100 омбр, які виконують бойові завдання на Донеччині!У нас побував справжнісінький вертеп – мандрівний гурт колядників, який є частиною проєкту «Сад вертепів»…Костюмоване дійство з біблійними та народними персонажами подарувало бійцям силу-силенну позитивних емоцій і додало снаги давати лупня клятим окупантам!Докладніше про проєкт «Сад вертепів» розповіла Маргарита Васильєва, яка є керівником колективу колядників, що побував саме у «Сталевій Сотці»:«Зараз по деокупованих та прифронтових територіях вертепує 12 вертепів, які є частиною цього проєкту.Власне, як проєкт ми постали тільки цього сезону, але ще з 2023 року їздили прифронтовими громадами, аби нести вертепну традицію, фактично вкрадену і винищену на цих територіях.Наша мета: принести людям трошечки цього рідзвяного дива.Однією з особливостей є те, що ми вчимо колядки, притаманні саме цим регіонам. Наприклад, ми вертепуємо на Харківщині і Донеччині. Тому співаємо колядки, які походять саме звідси».
TGLIST.COM.UA
