Сталеві воїни «Сталевої Сотки»Війна набуває особливого значення коли у родині військовими стають одразу двоє чоловіків – батько і син. Для Володимира та Андрія Мостепанюків це не просто служба, а спільна справа захисту України.Володимир Петрович – досвідчений військовий, ветеран АТО, а нині – заступник командира 1 механізованого батальйону 100 омбр. 22 лютого 2022 року чоловік гостював у Львові на весіллі доньки, але святковий настрій тривав недовго.«Приїхав з весілля і 24 лютого посеред ночі пролунав телефонний дзвінок зі служби», – згадує пан Володимир.Відтоді його життя, як і життя мільйонів українців, остаточно розділилося на до та після…Син Андрій спочатку не планував будувати військову кар’єру. Хлопець навчався на ветеринара, працював за кордоном, а у 2021 році повернувся в Україну. Він зробив свій вибір і вирішив за прикладом батька долучитися до лав ЗСУ.Володимир Петрович не приховує – спочатку не був у захваті від таких планів сина.«Спершу я відмовляв сина від ідеї йти до війська, але з плином часу зрозумів, що Андрій налаштований рішуче. Він остаточно вирішив стати на захист Батьківщини, і я його в цьому підтримав», – розповідає військовослужбовець.Сьогодні вони обоє виконують бойові завдання у складі «Сталевої Сотки» та добре розуміють ціну відповідальності. Попри відстань і службові завдання, батько залишається для сина надійною опорою.«Підтримка та поради батька дуже часто допомагають у вирішенні життєвих та службових питань», – говорить Андрій.Родом захисники із села Велимче, що на Волині. У тилу на них чекають найрідніші: мама та бабуся Марія Пилипівна, батько та дідусь Петро Савович, дружина та мама Раїса Пилипівна, а також донька та сестра Ольга. «Рідні раніше переживали за одного, а тепер за обох», – усміхається пан Володимир.Попри всі труднощі військової служби, чоловіки не втрачають оптимізму.«Будь-яку справу потрібно робити добре й на совість, а погано – воно й саме вийде», – з гумором говорять хлопці.Для батька і сина головна мета залишається незмінною – перемога України та безпека рідних людей.«Мотивація одна – захистити своїх рідних та близьких, зберегти державу і не допустити, аби вихор війни руйнував і спопеляв українську землю», – наголошує Андрій.І батько, і син переконані: попри всі виклики, Україна вистоїть.«Ми однозначно їх здолаємо й усе буде Україна!», – впевнено говорить Володимир.#сталева_сотка #хоробрим_бог_допомагає #100_омбр #19_ак #сухопутні_війська #зсу #день_батька
Сталеві воїни «Сталевої Сотки»На початку осені 2024 року під Торецьком Сергій Медвідь пережив те, що багатьом здалося б неможливим. Поранений, контужений, без води, їжі та зв’язку, він п’ять діб самотужки вибирався з лісу, де кожен крок міг стати останнім.Родом Сергій з Одещини. До війни чоловік працював на кладовищі. До лав 100 омбр потрапив у 2024 році. Нині служить такелажником взводу матеріального забезпечення розвідувального батальйону. Його історія, немов оповідання «Жага до життя» американського письменника Джека Лондона. Під час одного з перших бойових виходів Сергій разом із побратимом потрапив у неабияку халепу:«У момент підходу до «точки» нас засік ворожий дрон. Згодом почав працювати ворожий міномет», – згадує боєць.Один із вибухів ледь не став для Сергія фатальним. Він отримав сильну контузію та осколкове поранення ноги. Попереду були п’ять діб боротьби за життя. Без зброї, без води, без їжі чоловік блукав лісом, намагаючись знайти шлях до своїх.Згодом доля підкинула несподіваний шанс.«Через деякий час я натрапив у лісі на двох мертвих орків та забрав їхню зброю», – розповідає Сергій.Поранення дедалі більше давалися взнаки. Рухатися було важко. Тоді автомат став для розвідника не лише зброєю, а й опорою.«Для пересування використовував автомат як костиль. Нам під час БЗВП розповідали, що автомат можна так використовувати, але я не вірив аж до тих пір, поки не довелося це перевірити на собі», – пригадує боєць.Фізичне виснаження супроводжувалося важкими думками. В якийсь момент Сергій опинився на межі відчаю.«Але Бог допоміг, дав мені сили рухатися далі», – каже він.Врятували наполегливість і віра:«Я рухався вздовж газової труби і натрапив на траншеї суміжників», – згадує Сергій.Для його побратимів це стало справжнім дивом. Адже весь цей час вони вважали, що боєць загинув або потрапив у полон.«Спершу вони просто не могли повірити, що я вижив», – розповідає він.Наступної ночі Сергія евакуювали. Спочатку доставили на стабілізаційний пункт, а згодом відправили на лікування до Дніпра.У найважчі моменти його підтримувала думка про родину: дружину Тетяну та дітей – Олександра, Віталіну, Настю і Крістіну. Саме вони стали однією з причин, чому він продовжував боротися.Пройшовши курс лікування та реабілітацію Сергій Медвідь повернувся на фронт, де у складі підрозділу продовжує боротьбу за свою країну та сім’ю.#сталева_сотка #хоробрим_бог_допомагає #100_омбр #розвідбат #19_ак #сухопутні_війська #зсу
Сталеві воїни «Сталевої Сотки»Олег Нюшко на псевдо «Док» – старший бойовий медик мінометної батареї 3 механізованого батальйону 100 омбр.Станом на початок повномасштабного вторгнення чоловік працював у Польщі. Контракт з міжнародною компанією саме закінчувався, тож пан Олег планував перебратися до Великої Британії.Та дізнавшись про початок «великої війни» й окупацію рідного Херсона, він ухвалив рішення негайно повертатися на Батьківщину і ставати до лав ЗСУ...До речі, у Херсоні Олег не тільки народився і виріс, а й закінчив медичне училище. Згодом здобув вищу освіту (диплом з відзнакою!) у Вінницькому національному медичному університеті імені Миколи Пирогова.– Свого часу працював лікарем-кардіологом. Також викладав у рідній Alma mater дисципліни англійською мовою студентам-іноземцям, – розповідає «Док», – Але за духом я завжди був авантюристом у хорошому розумінні цього слова. Зокрема, страшенно любив подорожувати…На початку березня 2022 року Олег вже був у лавах нашої бригади. Відразу потрапивши до «мінометки» 3 мехбату, він уже п’ятий рік служить у цьому підрозділі!«Док» зізнається, що в перші місяці «повномасштабки» найбільший акцент робив на навчанні побратимів азів не лише тактичної медицини, а й медицини загалом. Аби хлопці навіть на найвіддаленішій позиції не розгубилися у будь-якій позаштатній ситуації і могли надати бійцю першу – доевакуаційну – допомогу.Це неабияк стало у пригоді під час виконання підрозділом бойових завдань на Лиманському, Покровському, Торецькому, Костянтинівському напрямках… До речі, ще донедавна (допоки дозволяв стан здоров’я) пан Олег регулярно заступав на бойове чергування номером обслуги міномета.– Ніколи й думки не було апелювати до посадових обов’язків і казати, що то не справа старшого бойового медика батареї. Адже розумів, не піду на чергування я – доведеться йти комусь із наших хлопців, – пояснює чоловік, – А через хронічну нестачу особового складу в кожного із них уже ой як «накопичилося» тієї втоми…Тим часом у рідному Херсоні за Олега (а також за його молодшого брата Сергія, який теж боронить Україну!) вболіває 75-річна мама Катерина Семенівна. А ще справжньою гордістю нашого героя є 12-літній син Роман, який нині проживає в Данії.На запитання ж, чи не доводилося за понад чотири роки на фронті шкодувати про рішення повернутися в Україну, «Док» відповідає без жодних вагань:– Звісно, можна було лишитися в Польщі. Або ж, як попередньо і планувалося, переїхати до Великої Британії. Але я тоді відразу сказав сам собі: «Друже, ти будеш жити ще може 10, а може 50 років. Щодня шукатимеш виправдання своєму вчинку – і кожне із цих виправдань не вартуватиме й ламаного шеляга…».Телефони рекрутингового центру 100 омбр:📞 0678048100📞 0931933673#сталева_сотка #хоробрим_бог_допомагає #100_омбр #3_мб #мінометна_батарея #19_ак #сухопутні_війська #зсу #рекрутинг #позивний_док
Сталеві воїни «Сталевої Сотки»Віктор на псевдо «Віктор» до вибору позивного поставився просто та без зайвих вигадок. Каже, вирішив не ускладнювати.«Я вирішив не заморочуватися над позивним, аби не було нюансів», – усміхається боєць.До лав Збройних сил України чоловік долучився у 2024 році. У цивільному житті працював столяром. Зізнається, навички з довоєнного життя неабияк знадобилися на фронті.«Коли виникає потреба, можу щось сконструювати або полагодити», – розповідає Віктор.Нині він – головний сержант взводу механізованої роти 3 механізованого батальйону 100 омбр. Разом із побратимами «Віктор» стримує навалу ворога на Костянтинівському напрямку.Військовий шлях для нього не став чимось абсолютно новим – ще у 1990-х роках чоловік проходив строкову службу в лавах Національної гвардії.Про нинішню службу говорить стримано та без зайвого пафосу. Каже, війна – це щоденна важка робота, яку потрібно виконувати.«Важко, але попри це, ми виконуємо поставлені перед нами завдання», – говорить військовий.За лаконічністю його слів – досвід, відповідальність і розуміння того, заради чого він тут. В рідному Києві на Віктора чекає велика родина. Саме думки про рідних додають сил триматися та продовжувати торувати шлях до Перемоги.Телефони рекрутингового центру 100 омбр:06780481000931933673#сталева_сотка #хоробрим_бог_допомагає #100_омбр #19_ак #сухопутні_війська #рекрутинг #зсу #піхота
Сталеві воїни «Сталевої Сотки»Юрію Панасюку лише 26 років, проте за його плечима вже величезний бойовий досвід.Почалося все ще 2019-го, коли хлопець – випускник фахового коледжу у Володимирі за спеціальністю «механік-автомобіліст» – добровольцем прийшов до тодішнього військкомату з проханням призвати його на строкову службу:– Там мене відразу завели до психолога – подумали, що зі мною щось не так. А після психолога викликали поліцію, бо вирішили, що я щось натворив, і пробую «спетляти» в армію. Кумедна історія була, – усміхаючись, розповідає Юрій, – Бо ж ніякого «хитромудрого» замислу в мене і близько не було – я просто щиро вважав, що кожен справжній чоловік має відслужити «строчку»…Хлопець потрапив служити до 4 бригади оперативного призначення Національної гвардії України. Прикметно, що навіть у цій – «оперативній» – бригаді Юрій вирізнявся швидкістю реакції та кмітливістю:– Тодішній мій командир часто казав: «Ото вже оперативний хлопчина!». Бо швидко справлявся з поставленими завданнями, – розповідає боєць, – До речі, я й зараз не шкодую про те, що свого часу пішов на «строчку». Мені пощастило побачити строкову службу такою, якою вона має бути. Скажімо, вдалося постріляти буквально з усього наявного в бригаді озброєння – а його там було чимало. А ще довелося взяти участь у спільних з країнами НАТО навчаннях на Яворівському полігоні – і це теж був неабиякий досвід.У грудні 2021-го Юрій демобілізувався з війська і повернувся до рідного села Бузаки, що у Камінь-Каширському районі Волинської області.Молодий чоловік планував трішки відпочити й почати вдосконалюватися у доармійському захопленні: до служби Юрій був доволі популярним на Волині ді-джеєм.Та початок повномасштабного вторгнення ці плани радикально підкоригував.З перших днів волинянин добровольцем став до лав тодішнього 51 батальйону тоді ще 100 обр ТрО. Згодом перевівся до мінометної батареї бригади, яка потім трансформувалася в реактивну артилерійську батарею.– У «Сталевій Сотці» до мене відразу «приклеївся» позивний «Опер». Зіграла свою роль і попередня служба в 4 бригаді ОПЕРативного призначення, і «ОПЕРативний хлопчина», і посада «ОПЕРатора», яку я обійняв, – розповідає Юрій, – Хоча й нині мені постійно доводиться пояснювати новим знайомим, що до оперативної роботи у правоохоронних органах ніколи жодного стосунку не мав. – Я «Опер» з іншої «опери»!Юрію довелося пройти запеклі бої на Лиманському, Покровському, Торецькому, а тепер – на Костянтинівському напрямках. «Опер» зізнається, що не раз, і не два просто дивом лишався живим…За словами чоловіка, після такого набагато більше починаєш цінувати життя. Адже жити є для кого. Юрій – єдиний син у своїх батьків, Сергія Степановича та Надії Василівни. А близько року тому боєць 100 омбр створив і власну сімю – побрався з коханою дівчиною Іриною (до речі, її батько та брат також служать у Силах оборони!).– Мої хобі – музика і швидкість. Дуже люблю мотоцикли. Колись у мене був Honda CBF500. А не так давно я нарешті втілив у життя свою юнацьку мрію – придбав Honda CBF600, – із захопленням розповідає Юрій, – Звісно, мотоцикл вдома – на Волині. Тож кортить якнайшвише здобути Перемогу, повернутися у рідні Бузаки – і вже без ніяких тобі думок про війну прокатати з вітерцем свою Іринку!Телефони рекрутингового центру 100 омбр:06780481000931933673#сталева_сотка #хоробрим_бог_допомагає #100_омбр #19_ак #сухопутні_війська #рекрутинг #зсу
Благодійне дійство «Вишиванка на броні» відвирувало у Волинському регіональному музеї українського війська та військової техніки!Організатором заходу виступив Волинський національний університет імені Лесі Українки. Метою ж його проведення став збір коштів на підтримку 100 омбр.Культурно-мистецьку програму потужно відкрив виступ відомого луцького барда і ветерана «Сталевої Сотки» Миколи Більшевича. Заданий старшим колегою емоційний настрій вправно підхопили юні таланти – студенти ВНУ імені Лесі Українки.Тим часом на інших локаціях заходу можна було пройти міні-курс із володіння стрілецькою зброєю, повчитися азів керування дроном, або ж відкрити для себе світ… різьблення на кавунах!А чого варта була каністерапевтична локація з відразу трьома чотирилапими «терапевтами»! – І дорослі, і малеча одержали неабияку психоемоційну підтримку, зарядившись лабрадорсько-вівчарсько-доберманським гав-гав-позитивом!До всього, численні гості заходу (серед яких було багато ветеранів 100 омбр, а також наших побратимів, які проходять реабілітацію після важких поранень) брали якнайактивнішу участь у показі вишиванок – адже вишиваний одяг цілком очікувано став негласним дрес-кодом «Вишиванки на броні»!Та найсмачніше організатори лишили на самісінький фінал дійства! – Адже у величезному казані неквапливо – але дуже впевнено і неймовірно ароматно – доходив до готовності справжнісінький козацький куліш…Тож «Вишиванка на броні» на підтримку 100 омбр вдалася на всі 100!#сталева_сотка #хоробрим_бог_допомагає #100_омбр #19_ак #сухопутні_війська #зсу #вишиванка_на_броні
Сталеві воїни «Сталевої Сотки»Юрій на псевдо «Мурзік» приєднався до лав 100 бригади на початку повномасштабного вторгнення. За його плечима – найгарячіші напрямки війни: Київщина, Лиман, Покровськ, Торецьк та Костянтинівка. За цей час наш герой пройшов шлях від водія до головного сержанта взводу. Та згодом сам попросився повернутися за кермо.«Кермування мені ближче до душі», – усміхається «Мурзік». У цивільному житті Юрій працював слюсарем-автомеханіком, тому техніка для нього – звична справа.Сьогодні його головне завдання – вчасно та безпечно доставити особовий склад і провізію на бойові позиції, а потім повернутися назад живим. «Кожен виїзд та заїзд –це ціла спецоперація. Ворог полює на наші «коробочки», тому ми намагаємося бути на кілька кроків попереду, аби зберегти людей та техніку», – розповідає Юрій.Війна, каже він, за останні роки змінилася дуже суттєво. Небо над позиціями постійно контролюють дрони, а поле бою дедалі більше наповнюється роботизованими комплексами. Але попри технології, головною силою залишаються люди.«Війна зараз кардинально змінилася. Але навіть в епоху дронів та роботизованих комплексів, без піхоти – нікуди», – переконаний «Мурзік».Попри шалену втому та постійні ризики, Юрій не втрачає оптимізму, адже на Волині з Перемогою на нього чекає велика та любляча родина. «Головне – повернутися живим до рідних та близьких», – з надією говорить боєць.Телефони рекрутингового центру 100 омбр:06780481000931933673#сталева_сотка #хоробрим_бог_допомагає #100_омбр #3мб #19_ак #сухопутні_війська #рекрутинг #зсу #піхота
Сталеві воїни «Сталевої Сотки»У цивільному житті лучанка Юлія закінчила факультет фізичної культури, спорту та здоров’я Волинського національного університету імені Лесі Українки.Дівчина працювала за здобутим у виші фахом: була фітнес-тренером, а за сумісництвом – ще й масажистом-реабілітологом.З початком повномасштабного вторгнення Юлія поринула у волонтерську діяльність. За два роки – влітку 2024-го – вирішила рухатися далі:– Зрозуміла, що потрібно щось змінювати. Волонтерства мені стало замало. Захотіла бути серед людей, які безпосередньо наближають таку бажану усіма нами Перемогу, – розповідає дівчина.Ставши до лав батальйону безпілотних систем 100 омбр, бійчиня освоїла фах оператора БпЛА.Щодо псевдо Юлія довго не вагалася: стала «Аказою» – це «топовий» персонаж з її улюбленого аніме.«Осідлавши» БпЛА, лучанка почала пильніше приглядатися до наземних роботизованих комплексів.– Якщо FPV-дрон може доставити 3 кг вантажу, то НРК – 150-300 кг! – з неабияким захопленням пояснює «Аказа».Хоча виконання поставлених командуванням завдань Юля воліє називати не «доставкою вантажу», а «виконанням місій». Адже наземний дрон везе на позиції життєво необхідні речі: боєприпаси, акумулятори, харчі, воду… У зворотньому ж напрямку не раз доводилося вивозити поранених. Траплялися й випадки евакуації тіл побратимів, які поклали життя за Україну. «Аказа» зізнається, що саме евакуаційні місії – найвідповідальніші. Бо добре усвідомлюєш ціну найменшої неточності…Водночас, дронарка «Сталевої Сотки» підкреслює, що її обов’язки не обмежуються керуванням наземним дроном:– Сьогодні ти за пультом. Завтра – механік. Позавтрому – помічник зварника. Також мусиш уміти паяти, «прошивати» тощо. Бо оператор НРК – це, насамперед, готовність до будь-якої робити, яка треба виконати тут і зараз…Тим часом на рідній Волині на відважну бійчиню 100 омбр чекає її родина: батьки Лариса Борисівна та Олександр Іванович, молодший брат Владислав, а також чотирилапий улюбленець – кіт Лунтік.#сталева_сотка #хоробрим_бог_допомагає #100_омбр #ббс #19_ак #сухопутні_війська #зсу #нрк #наземні_дрони #позивний_аказа
Сталеві воїни «Сталевої Сотки»Віктор на псевдо «Джавелін» – старший майстер ремонтної майстерні артилерійського озброєння взводу технічного забезпечення самохідного артилерійського дивізіону 100 омбр.Чоловік родом із Житомира. До війни працював меблярем, будував звичайне цивільне життя. Тепер його робота – повертати до строю техніку, без якої неможлива робота підрозділу.«У цивільному житті я робив меблі. Там теж треба точність і терпіння. Але тут ціна помилки зовсім інша», – говорить військовий.До ЗСУ Віктор долучився у березні 2022 року. Служив у десантно-штурмовій бригаді, пройшов бої на Київщині, Харківщині та Донеччині. Каже, найважчими були перші місяці повномасштабного вторгнення – постійна напруга, втрати й усвідомлення того, що війна прийшла у твій дім. «Тоді всі жили одним днем. Не було часу боятися чи думати про втому. Треба було просто робити свою роботу», – згадує «Джавелін».Свого часу військовий пішов у СЗЧ. Про це говорить без виправдань і без зайвих пояснень. «Був момент, коли морально стало дуже важко. Але я зрозумів: від себе не втечеш. Знайшов у собі сили повернутися до війська», – каже Віктор.До речі, про те, що наш герой пішов на війну, рідні свого часу дізналися не одразу.«Попервах вони навіть не знали, що я у війську. Не хотів хвилювати», – усміхається чоловік.Удома на нього чекають дружина Оксана та донька Анна. Саме вони, зізнається військовий, допомагають триматися навіть у найскладніші моменти.#сталева_сотка #хоробрим_бог_допомагає #100_омбр #садн #19_ак #сухопутні_війська #сзч #зсу #артилерія
Подейкують, що з околиць Нововолинська у хорошу погоду можна роздивитися Євросоюз, адже це волинське шахтарське місто стоїть на відстані лічених кілометрів від українсько-польського кордону……Натомість до лінії бойового зіткнення на Костянтинівському напрямку, де сумлінно виконують бойові завдання підрозділи 100 омбр, таки далеченько – понад 1200 км!Приємно, що фізично перебуваючи максимально далеко від фронту, жителі Нововолинської громади добре усвідомлюють справжню близькість війни і постійно підтримують нашу «Сталеву Сотку»!Ось і цього разу міський голова Нововолинська Борис Карпус та заступник міського голови Микола Пасевич привезли і передали у підрозділи нашої бригади вкрай потрібні на війні засоби. Йдеться про 20 далекобійних «15-дюймових» FPV-дронів на оптоволоконному керуванні (звісно, з котушкою оптоволокна до кожного!), наземну станцію керування та 40 акумуляторів.Щиро дякуємо землякам-волинянам за регулярну підтримку 100 омбр!Тримаємо стрій – і все буде Україна!#сталева_сотка #хоробрим_бог_допомагає #100_омбр #19_ак #сухопутні_війська #зсу #нововолинськ #нововолинська_громада
TGLIST.COM.UA
