Від пінг-понгу до піклболу: неофіційний підхід Китаю до дипломатичної комунікації

Пекін дедалі більше покладається на неофіційні канали комунікації з Вашингтоном, оскільки стратегічне суперництво ускладнило прямі контакти між урядами, використовуючи таких впливових посередників, як Генрі Кіссінджер і, останнім часом, науковець Гарвардського університету Грем Аллісон.

Китай також розвиває зв’язки з американськими бізнес-лідерами та організаціями, зокрема Американо-китайською діловою радою та Американською торговельною палатою в Китаї, як із потенційними каналами для сигналізування про свої наміри, а такі керівники компаній, як Дженсен Хуанг із Nvidia, підтримують широкі контакти з високопоставленими китайськими посадовцями.

Водночас Пекін відродив логіку «пінг-понгової дипломатії» 1970-х років через молодіжні ініціативи та міжлюдські обміни, включно з обмінами у сфері піклболу та новим запрошенням Сі для 100 000 молодих американців навчатися або брати участь у програмах обміну в Китаї протягом наступних п’яти років.

Інші канали навмисно апелюють до історичних зв’язків між двома країнами, включно з вшануванням «Летючих тигрів», контактами Сі з його давніми знайомими в Айові та ініціативою «Зв’язок із Куляном», яка пов’язує американські родини з провінцією Фуцзянь, — усе це Пекін використовує для посилення свого меседжу про мирне співіснування та двосторонню співпрацю.