Згадуючи події цих днів 2014 року, малюю собі сценарії альтернативної історії. Що було б якби… Якби ми не повстали проти диктатури, що зароджувалась і швидко пускала корені в Україні, щедро підживлюючись «братскай помащью». Проявили більше терпіння та лояльності. Зняли з себе відповідальність за майбутнє. Перенесли її на когось іншого. Відмовились діяти. Що було б, якби проявили слабкість. Не вистояли три місяці зими у вогні і льоді. Втомились. Не дочекались весни. Що було б, якби дозволили страху опанувати нас. Якби у відповідь на демонстративні розстріли почали тікати з Майдану. Рятувати себе, а не свого ближнього. Що було б… Поразка. Окупація без бою. Обмеження свобод. Деградація економіки і суспільних інститутів. Репресії, втрата гідності й права вибору. Усе те, що було в нашій історії, коли ми не дотискали, втрачали шанс, втомлювались, допускали розбрат. Сценарій, який ми тоді зупинили, реалізовується росією в низці пострадянських (і не тільки) країн і територій — усюди залишаючи по собі занепад. Так працює держава-паразит, держава-вірус. Українці проявили міцний імунітет. Наш здоровий національний організм вистояв тоді і вистоїть зараз. Бо перемога твориться не встановленням прапора на шпилі Спаської вежі, а подоланням страху зробити перший крок до неї. І відмовою звернути зі шляху, коли стає найважче. Небесна Сотня — наш національний символ цієї рішучості зробити крок назустріч темряві. Цієї готовності йти вперед будь-якою ціною. Небесна Сотня, події Майдану — це про перемогу, яка тоді здавалося малоймовірною. І була б неможливою без рішучості нашого народу. Згадаймо ті події. Саме цей дух тримає нас зараз. Саме його треба зберігати і плекати в поколіннях, що зростають. Бо це і є дух переможців.