🤔 Ми хотіли жити як у «Віваріумі», але опинились у «Грі в Кальмара».Хотіли просто жити. Працювати, подорожувати, планувати відпустки, будувати кар’єру, закохуватися, народжувати дітей й думати про майбутнє.А натомість уже роками живемо в реальності, де війна визначає наші рішення, повітряні тривоги - наш розклад, а новини - наш емоційний стан.Страшніше - наскільки швидко людина адаптується до ненормального.Ми навчилися працювати під час тривог.Навчилися спати під звуки вибухів (хоча я завжди закликаю Вас думати про своє життя, і за необхідності знаходити безпечні місця, хоча розумію, що для 80 відсотків населення це майже нереально). Навчилися відрізняти «гучно» від «дуже гучно».І водночас продовжуємо жити.Бо Україна - це не лише війна. Це люди, які попри війну створюють бізнеси, навчають дітей, вступають до університетів, будують будинки, одружуються, народжують дітей. Ми не обирали цю «Гру в кальмара».Але ми обираємо не втрачати себе в ній.І, можливо, саме в цьому сьогодні полягає наша найбільша форма спротиву - продовжувати жити не так, як від нас очікує війна, а так, як ми хочемо жити після неї.Хто дивився ці 2 шедеври, погоджуєтесь?