"Так, він мудак. Але ж видає результат!"Уявіть, у компанії є керівник, який приносить гроші. При цьому домовленості виконує через раз. На колег може накричати. Спільні правила для нього — так, рекомендації для менш обдарованих. Але ж наче є результат. І кожного разу, коли ви намагаєтесь поскаржитися на нього, СЕО каже: "Ну що ви як маленькі? Хіба не можете домовитися самостійно? Знайдіть спільну мову". І наче все логічно. Не втрачати ж сильного працівника через його складний характер. Але тут виникають питання:Що саме ми вважаємо результатом? Гроші ми ± бачимо. А чи рахуємо ми час інших колег, який вони витрачають, поки намагаються отримати від нього інформацію? Чи час, який вони витрачають на переробку задач, які він зробив по-своєму? Або звільнення через токсичність та пошук нових людей? В яку колонку записати ці витрати? Можна уявити себе на місці СЕО або власника. Вони дійсно можуть захищати "курку, яка несе золоті яйця". Але такий захист означає, що одним можна все, а інші мають пристосовуватися. І неважливо, що на стіні в кожному кабінеті висять цінності: "Командність, відповідальність, ми сімʼя"... Команда пристосовується. Хтось мовчки буде доробляти за нього. Хтось перестане піднімати проблеми, бо сенсу немає. А хтось буде думати: «Якщо йому можна, то якого біса я маю дотримуватися цих правил?»А HR буде носитися по офісу і намагатися зібрати команду докупи. Ось питання до нас як до управлінців і тих, хто хоче ними стати:Що ми робимо такого, що дозволяємо "святій корові" приносити результат за рахунок інших? Чому ми готові вимагати від усіх пристосовуватися, але не готові вимагати від нього дотримуватися домовленостей? Поки ми це виправдовуємо, інші можуть зробити цілком логічний висновок: треба не правил дотримуватися, а самому ставати “святою коровою”. А у вашій команді є людина, заради якої вас просять «бути мудрішими»?