Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/129023037 від 17.07.2025 у справі № 990/173/25 зазначила, що законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Однією із цілей таких обмежень є недопущення розгляду в судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів. У цій справі голова ліквідаційної комісії Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся до суду з вимогами про визнання протиправним та скасування акта індивідуальної дії, а саме рішення ВРП про звільнення третьої особи з посади судді цього суду у відставку. Оскаржуване рішення у цій справі є актом індивідуальної дії, бо встановлює індивідуалізовані юридичні наслідки щодо звільнення судді у відставку, а отже, право на його оскарження надано виключно особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Отже у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для відкриття провадження у цій справі.
Оскарження дій чи бездіяльності Дорадчої групи щодо надання / ненадання копій повного тексту рішення з мотивуванням щодо кандидатів, які отримали оцінку «не відповідає» за критеріями високих моральних якостей або визнаного рівня компетентності у сфері права, перебуває у площині оцінювання Дорадчою групою таких кандидатів у процесі конкурсного відбору. Отже, враховуючи, що згідно із ч. 7 ст. 108 Закону № 2136-VIII повний текст рішення щодо кандидата, який отримав оцінку «не відповідає» за критеріями високих моральних якостей, оприлюднюється Дорадчою групою виключно на письмову вимогу такого кандидата, надання зазначеної інформації позивачу фактично позбавило б Дорадчу групу можливості виконати вимоги зазначеної норми закону. Зважаючи на це ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/128876519 від 26.06.2025 у справі № 990/131/24 не погодилась з висновками суду першої інстанції про те, що ст. 108 Закону № 2136-VIII регламентує процедуру оприлюднення рішень Дорадчої групи на офіційному вебсайті та не містить заборон щодо надання її рішень як публічної інформації, оскільки чинні законодавчі обмеження поширюються на всі випадки оприлюднення негативних рішень щодо кандидатів на посаду судді КСУ за відсутності їх згоди. Такі обмеження стосуються будь-якого доведення змісту негативних рішень Дорадчої групи до відома третіх осіб, у тому числі шляхом надання їх повних текстів із мотивуванням на запити, подані в передбаченому законом порядку. Відповідно Дорадча група, відмовляючи позивачу у наданні запитуваної ним інформації, діяла відповідно до встановлених законодавчих обмежень.
ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/129054270 від 10.07.2025 у справі № 990/312/23 вважає правильним установлення судом першої інстанції факту, що позивач з 26.12.1996 є громадянином України, оскільки виданий 26.12.1996 позивачу паспорт громадянина України підтверджує його громадянство. Довід позивача, що він набув громадянство України в 1991 році [оскільки у поданні ДМС про втрату ним громадянства України в графі «Дата набуття громадянства України» зазначено 24.08.1991], ВПВС відхилила, зважаючи на відсутність жодних посилань на документи, які б це підтверджували, зокрема що позивач на 24.08.1991 постійно проживав на території України. За обставинами цієї справи 28.12.2022 Президент України видав Указ, яким постановив вважати позивача таким, що втратив громадянство України, на підставі подання та пропозицій відповідних компетентних органів про добровільне набуття ним громадянства російської федерації 15.08.2016, тобто у повнолітньому віці. СБУ наділена необхідним обсягом повноважень, які дозволяють їй виявити факт набуття громадянином України громадянства іншої держави і повідомити про це компетентні органи. ВПВС не встановила підстав для обґрунтованого сумніву стосовно достовірності встановлених СБУ обставин щодо набуття позивачем громадянства російської федерації. Не можуть визнаватися допустимими доказами у справі паспорт громадянина СРСР та листи МВД росії від 25.10.2023, від 31.10.2023, з якою Україна припинила дипломатичні відносини, оскільки вони одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Позивач не вчиняв дій, спрямованих на позбавлення позивача громадянства України, тоді як позивач вчинив дії, спрямовані на втрату громадянства України, оскільки в повнолітньому віці добровільно набув громадянство іншої держави. Отже, Президент України, реалізуючи надані йому повноваження щодо прийняття рішення про припинення громадянства України та постановляючи Указ, діяв у межах наданих йому повноважень.
ВРП виходила з того, що посилання судді на те, що зерно кукурудзи може мати значення речового доказу у кримінальному провадженні, не є достатнім обґрунтуванням необхідності застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт. Ухвала також не містить посилання на будь-які матеріали або документи, на підставі яких суддя ухвалив таке рішення. Тому ВРП вважала наявним у діях судді при постановленні ухвали склад дисциплінарного проступку, передбаченого п.п. «б» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону № 1402-VIII. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/128876522 від 26.06.2025 у справі № 990SCGC/28/24 зазначила, що обґрунтованість ухвали слідчого судді про арешт тимчасово вилученого майна повинна бути в межах, які не розкривають таємницю досудового розслідування, проте в ній повинні бути наведені аргументи, що переконали суддю у задоволенні чи відхиленні такого клопотання. Водночас ВРП не наділена повноваженнями оцінювати законність судового рішення, перевіряти його правовий зміст. Оцінка обґрунтованості процесуальних звернень належить до виключної компетенції суду як органу, який здійснює правосуддя, такі висновки виходять за межі повноважень дисциплінарного органу при здійсненні дисциплінарного провадження щодо судді, оскільки є власною оцінкою ВРП та її дисциплінарною палатою процесуального клопотання слідчого. Зважаючи на це оскаржуване рішення, прийняте ВРП не може вважатися вмотивованим, а тому підлягає скасуванню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 52 Закону № 1798-VIII.
ВККС обґрунтувала свої сумніви щодо відповідності позивача критерію доброчесності тим, що він пояснив незазначення у Декларації за 2022 рік нежитлових приміщень, які його дружина отримала у користування на праві оренди, тим, що право користування передано за договором суборенди, а отже, на його думку, дружина не мала права користування цими об`єктами ані станом на останній день звітного періоду, ані протягом не менше половини днів звітного періоду. Водночас кандидат не надав копій договорів або інших документів на підтвердження передання дружиною приміщень у суборенду іншій особі. ВПВС у постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/128876518 від 26.06.2025 у справі № 990/151/24 дійшла висновку, що у спірному рішенні ВККС не навела конкретних фактів, які б зі всією очевидністю породжували обґрунтований сумнів у відповідності позивача складовим критерію доброчесності (незалежність; чесність; неупередженість; непідкупність; сумлінність; дотримання етичних норм; бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті; законність джерел походження майна; відповідність рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім`ї задекларованим доходам; відповідність способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу). Пояснення, надані позивачем під час співбесіди, підтверджують, що він не приховував від суспільства чи ВККС інформацію про оренду приміщень його дружиною, а також про подальшу передачу їх у суборенду, а навпаки, прагнув пояснити суть своєї поведінки та позиції щодо обов`язку відображення даних у Декларації. ВПВС погодилась з необхідністю повторного проведення ВККС співбесіди з позивачем в порядку, передбаченому ст. 79-5 Закону № 1402-VIII.
Процедура кваліфікаційного оцінювання щодо позивача завершилася реалізацією рішення ВККС, яким його (суддю районного суду) визнано таким, що відповідає займаній посаді. Відтак він цілком правомірно очікував, що його гарантоване ст. 8 Конвенції право на повагу до особистого життя в аспекті доступу до обраної професії судді не зазнаватиме втручання, зокрема у спосіб призначення ВККС у пленарному складі його кваліфікаційного оцінювання після прийняття ВРП рішення про внесення Президентові України подання про призначення його на посаду судді. З огляду на наведене ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/128812950 від 03.07.2025 у справі № 990/383/24 дійшла висновку, що ВККС, вчиняючи дії щодо призначення і проведення у пленарному складі повторного (додаткового) кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді, діяла поза межами процедури кваліфікаційного оцінювання, визначеної Законом № 1402-VIII, що є самостійною та достатньою підставою для визнання цих дій протиправними. Що ж до позовних вимог про зобов`язання ВККС утриматися від проведення повторного (додаткового) кваліфікаційного оцінювання позивача та визнання його таким, що пройшов кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді, то ці вимоги охоплюються попередньою вимогою, заявленою у цьому позові (про визнання протиправними дій ВККС), а отже, підстав для їх задоволення немає.
ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/128876523 від 25.06.2025 у справі № 761/382/21 (п.п. 161 – 187) зауважила, що сама лише наявність певного порушення під час вчинення реєстраційної дії не може слугувати безумовною підставою для скасування такої дії, оскільки визначальним є саме порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює цю дію. Тобто особа має довести порушення її прав і законних інтересів оспорюваним рішенням державного реєстратора. Оскарження рішення державного реєстратора з такої підстави, як здійснення реєстраційної дії з урахуванням оцінки майна, проведеної без огляду предмета іпотеки, має супроводжуватися одночасно доведенням порушення прав чи законних інтересів позивача. Таким порушенням суб`єктивних прав позивача може бути, для прикладу, відчуження спірної квартири за заниженою ціною. Водночас позивачка не надала належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі звіту про оцінку, який складено без доступу до спірної квартири та її огляду, порушує її права та законні інтереси, зокрема з тієї підстави, що майно відчужили за заниженою ціною.
Згідно з практикою ЄСПЛ не є порушенням ст. 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися в контексті правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою. У дисциплінарному провадженні діє принцип автономності, відповідно до якого дисциплінарне провадження розглядається незалежно від розгляду кримінального провадження. Встановлення дисциплінарним органом у діяннях судді складу дисциплінарного проступку не порушує презумпцію невинуватості, оскільки правові наслідки такого висновку обмежуються дисциплінарними відносинами та не впливають на хід і результати інших проваджень. Водночас факт вчинення суддею дій, за які її притягнуто до дисциплінарної відповідальності, мав місце, оскільки підтверджується вироком суду, що набрав законної сили, а тому висновок Дисциплінарної палати ВРП щодо встановлення такого факту було визнано правильним. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/128812951 від 03.07.2025 у справі № 990SCGC/14/25 зазначила, що висловлювання судді стосовно виправдовування збройної агресії російської федерації не відповідає суспільним ідеалам миру, справедливості та є дестабілізуючим фактором, набули особливого негативного значення в контексті дотримання суддею норм суддівської етики та стандартів поведінки.
З точки зору звичайної розсудливої людини, набуття суддею громадянства російської федерації чи просто перебування судді в громадянстві російської федерації - країни, яка вчиняє воєнні злочини проти Українського народу, а також дії, спрямовані на набуття громадянства російської федерації, та відсутність проактивної поведінки щодо відмови від такого громадянства суперечать присязі судді, складаючи яку, суддя присягає Українському народові. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/128812952 від 03.07.2025 у справі № 990SCGC/29/24 погодилась з висновками ВРП, що суддя вчинила дисциплінарний проступок умисно, оскільки було встановлено відсутність проактивної поведінки щодо відмови від такого громадянства. Суддя не могла не усвідомлювати загрози для конституційного ладу України, яку несуть її активні дії з набуття громадянства держави-агресора, а також не могла не передбачити, що наслідком її поведінки буде підрив авторитету правосуддя, зниження довіри громадян до судової влади, особливо в умовах тривалої збройної агресії проти України.
Не отримавши дозволу Другої Дисциплінарної палати ВРП на оскарження рішення у дисциплінарній справі, скаржник в силу закону перестав бути учасником провадження щодо притягнення судді до відповідальності, що виключає для нього можливість після цього мати права (охоронюваний законом інтерес) у відповідних правовідносинах, а відтак виключає й порушення його права (інтересу) як підставу звернення до суду за захистом. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/128812946 від 03.07.2025 у справі № 990/66/25 погодилась з висновком суду першої інстанції, що спір, за вирішенням якого скаржник звернувся до адміністративного суду, не підлягає судовому розгляду взагалі, адже його звернення до суду фактично полягає в намаганні оскаржити рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП, тоді як права на це у нього немає в силу закону. У цьому зв'язку ВПВС відхилила довід скаржника, що суд першої інстанції позбавив його доступу до правосуддя. Установлене нормою п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС (у системному зв`язку з нормою ч. 1 ст. 51 Закону № 1798-VIII) обмеження щодо оскарження до суду ухвали ВРП не завдає шкоди самій суті права звернення до суду за захистом порушеного права і переслідує легітимну мету - підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за дисциплінарною скаргою підлягають установленню в межах дисциплінарного провадження.
TGLIST.COM.UA
