В одній з останніх постанов ВПВС наголошувала, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість [п. 220 постанови від 03.04.2024 року у справі № 917/1212/21). Зважаючи на це об`єднана палата КЦС вказувала на необхідність захисту інтересів добросовісного іпотекодержателя, який покладався на дані реєстру прав на нерухомість, оскільки на момент вчинення оспорюваного правочину банк не знав і не міг знати, що договір іпотеки укладено нібито з порушенням прав та інтересів позивача. На думку ВС, підхід ВПВС, який викладено у постанові від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18, жодним чином не враховує конструкцію «добросовісний іпотекодержатель» та не враховує позовної давності. У цій справі ВПВС дійшла висновку, що позовна вимога про визнання недійсним договору іпотеки є неефективною та є перекваліфікацією вимоги про скасування державної реєстрації обтяження як негаторного позову. Відмовляючи у прийняті справи № 466/3398/21 до свого розгляду ВПВС в ухвалі https://reyestr.court.gov.ua/Review/120805524 від 10.07.2024 зауважила, що у справі № 496/1059/18, від висновку у якій об`єднана палата просила відступити, відповідач, передаючи майно в іпотеку, усвідомлював протиправність своїх дій, оскільки був достеменно обізнаний з тим, що його правовстановлюючі документи на чуже майно підроблені, видані незаконно. Тобто висновки ВПВС у справах № 466/3398/21 та № 496/1059/18 сформульовані за різних фактичних обставин, тому правове регулювання правовідносин у цих справах не є подібним