Позивачка наполягала, що правочин має ознаки позики, які закріплені у статті 1046 ЦК України, і саме таким чином він був відображений чоловіком у декларації. Водночас у спірному рішенні ВККС відсутні будь-які посилання на обставини, які дають підстави для твердження або навіть обґрунтованого припущення, що вказаний правочин було вчинено без наміру створення правових наслідків, які випливають з договору позики. Не висловила Комісія і зауважень щодо походження коштів, за рахунок яких чоловік міг надати відповідну позику. Недостатньо чітким у контексті з`ясованих щодо цього питання обставин є і змістовне навантаження висновку про створення певних юридично значимих дій з метою вчинення фіктивного правочину у майбутньому. З рішення незрозуміло, про які саме дії йдеться. З огляду на викладене ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/130409881 від 04.09.2025 у справі № 990/221/24 зауважила, що висновок ВККС щодо сумнівних особистих цінностей позивачки як кандидата на посаду судді не можна вважати обґрунтованим. Посилання у спірному рішенні на те, що позивачка не вжила всіх можливих заходів для підтримання належного фахового рівня, є необґрунтованим, оскільки незрозуміло, які саме заходи та з якою періодичністю, на переконання Комісії, позивачка зобов`язана була вживати. Не наведено й обґрунтування сумніву Комісії у професійних здібностях позивачки, її знаннях і навичках. Отже, ВККС не довела, що зазначені нею у Спірному рішенні обставини впливають на здатність позивачки здійснювати правосуддя чесно та неупереджено, а її висновки ґрунтуються виключно на припущеннях.