Відмовляючи у поновленні строку звернення до суду, суд першої інстанції зазначив, що позивачка дізналася про її звільнення з посади того ж дня, коли ВРУ ухвалила відповідну постанову, тобто 03.06.2010, проте до суду з позовом про визнання цього акта протиправним та нечинним звернулася лише у квітні 2025 року. В апеляційній скарзі позивачка доводила те, що вона не могла своєчасно звернутися до суду з позовною заявою, оскільки на час звільнення її з посади у 2010 році відносно неї тривало досудове розслідування, а постанову про закриття кримінального провадження вона отримала лише у листопаді 2024 року. Відповідно з цього моменту вона фактично дізналася про порушення своїх прав, свобод та інтересів, адже саме із цього часу стали очевидними протиправність та нечинність постанови ВРУ. З огляду на вимоги Закону № 266/94-ВР у суду були всі підстави поновити пропущений нею строк звернення до суду, зважаючи на триваючу невизначеність з боку прокуратури та територіального управління ДБР з її статусом у кримінальному провадженні з 2005 року до його закриття у 2022 році та отримання постанови у 2024 році. На думку позивачки ці причини були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від її волевиявлення та пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами та труднощами з вини держави. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/130409880 від 04.09.2025 у справі № 990/130/25 дійшла висновку, що обставини, на які посилається позивачка на обґрунтування недотримання нею строків звернення до суду, не дають достатніх і переконливих підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду та його поновлення.