Статистика telegram channel - @OstapDrozdovOfficial

Юля Тимошенко – це не просто феномен країни, багатої на політичних аферистів, а й символічний аксакал, старожил, мастадонт, динозавр традиційної олігархополітики ще лазаренківських часів. Це одна з небагатьох уцілілих засновників системи топ-корупції й так званої «цинік-політики». Тимошенко – позачасове й позаситуативне явище в укр.політикумі. Там ніде проби ставити, але в неї всі вчилися навикам живучості й пронирливості навіть у час, коли, здавалось би, старичкам із минулого століття вже не місце.Це тому, що Юля – явище зі сфери політичної релігії, де віра заперечує аналіз. Структурно БЮТ будувався за принципом релігійної спільноти, об’єднаної пастором-авторитетом. Виборець Юлі – не раціоналізатор, а адепт, парафіянин, член бульбашки, який незважаючи на шторми й тектонічні зміни дійсності, досі перебуває в емоційно-емпатійному єднанні з Іконою. В цій парадигмі вороги Юлі – антихристи, а критикани – циніки й одержимі нелюбов’ю до Неї. На цій одержимості базується вся кар’єра Тимошенко, яка будучи типовим ліваком, умудрялася в кращі свої роки оберемками збирати націонал-патріотичний електорат Західної України, а також будучи неприхованим автократом, умудрялася подавати себе в іпостасі лідера демократичних сил.У динаміці стався вбивчий коктейль: кумир Помаранчевого Майдану наймала демона Медведчука, аби разом із гаспидом Януковичем скроїти Конституцію на двох. Навіть ролик «Всьо пропало» нікому не відкрив очі.Теперішня халепа «Батьківщини» свідчить про дуже просту річ: уся ця стара гвардія невиправна. За вікном може шелестіти інша ера й епоха – а вони все одно будуть рухатися звичнею лижнею, протореною ще в доісторичні часи бартерно-платного кучмізму. І це не лише Її стосується. Тимошенко неабияк вписалася в моно-парламент саме тому, що зелені слугенята є гідними продовжувачами старої доларо-науки.

Президентка незалежної країни Молдова Майя Санду преспокійненько каже, що якби завтра був референдум про «уніре» (возз’єднання) з Румунією, вона без вагань проголосувала б за.Ось вона – адекватна державницька позиція. Бо коли ти прекрасно розумієш, що скільки Молдові судилося існувати на мапі світу – стільки вона зазнаватиме зазіхань, поглинань і деструкції від устократ крупнішої росії, і все життя доведеться протистояти триколірному спруту з його придністровями, гагаузіями й пʼятою колоною – то чи не краще вернутися до історичного лона, тим паче якщо воно – член НАТО і Євросоюзу з кількакратно вищим рівнем життя.І ніхто не б’ється в істериці, і ніхто не розкупив в аптеках седативні засоби через те, що президентка держави готова втратити державність, увійшовши до складу Румунії на правах автономії чи чогось там іще. Ясна річ, що питання радше теоретичне, адже прибічників уніре ніколи не було більшість у суспільстві. Але дуже значимою є відвертість Санду, бо вона озвучила мудрий парадокс: із міркувань збереження свого народу, безумовно, приєднання до НАТО та ЄС (в особі Румунії) є найсильнішим кроком Молдови. Це був би шах і мат росії за один хід.Уніре з історичною праматір’ю є сильною ідеєю особливо на тлі намірів москви розширювати географію війни, а також у контексті світового геополітичного буревію, який все одно призведе до ревізії державних кордонів в усіх проблемно-спірних закутках планети. Сраний нейтралітет – це вирок для такої мацьопкої й кволої держави, як Молдова. Тому в загашнику розумна Санду тримає варіянт з’єднання з Румунією – адже світова кон’юнктура все одно вимагає пристанища до сильного патрона, опікуна, папіка, дедіка, центру сили. Даремно про молдаван складали кпинні анекдоти. З усього пост-совєтського бараку молдавани виявилися наймудріші.

Військові прийдуть – порядок наведуть. У рамках цього наївного очікування цікаво буде ознайомитися зі соціологією Socis стосовно майбутнього походу ветеранів війни в політику.Чи мають військові й ветерани йти в політику:74% так23% ніВони повинні мати свою окрему партію – чи долучитися до вже наявних:38% свою окрему 28% можуть мати кілька, але своїх20% хай ідуть у вже існуючі Хто мав би сформувати виборчий список військових і ветеранів:40% Залужний 15% Буданов11% ніхто9% Білецький5% Денис ПрокопенкоСупутні нотатки:1. Суспільство очікує на появу нової партії суто військових, ветеранів і учасників війни. Без розуміння, що єдиною їхньою спільністю буде військове минуле – тоді як у політиці має бути спільне бачення майбутнього. 2. Лідером «партії ЗСУ» бачать Залужного, який зі ЗСУ остаточно пішов узамін за дипломатичний імутінітет і еміграцію за кордон.3. Відкритим лишається питання: яку виборчу програму запропонує умовна партія військових, враховуючи строкатість і різну соціяльну, регіональну, ідейну репрезентацію цього середовища.4. Головна загроза: аби влада на гроші общака не склепала технологічну партію з придворних і медійно розпіярених військових, які привласнять собі лейбл героїв війни.

Оказується, на борту російського танкера, на який висадилися американці, перебувало 17 громадян України – членів екіпажу. Це наші хвальоні «українські моряки», які спокійно розвозять по всій планеті російську нафту, поки їхня країна загибається в війні, фінансованій із виручки за цю саму нафту, яку вони возять.Цікаво, якими будуть наступні дії держави після звернення нашого Посольства до Держдепу "надати консульський доступ до громадян України, які перебувають на судні". Здалося би їх кваліфікувати як зрадників, які пішли працювати на підсанкційні судна російської федерації, щоб доставляти нафту, з якої пізніше відливаються ракети й кулі. Зі самого початку війни моряки вибили собі статус «критичної інфраструктури», аби могти вільно виїжджати за кордон, бо, бачте, «їм надо корміть сім’ю». Іншим українцям годувати сім’ї не треба, їх можна тримати під колодкою. А от моряки – привілейована каста. Яка підпрацьовує на тіньовому флоті свого ворога.Як цікаво: заблокований танкер Marinera належить компанії, зареєстрованій у Рязані. Очолює її «бізнесмен» із Криму.Пересічний америкос прочитає це все і кріпко замислиться: значить, росія не такий уже ворог для України, якщо українці помагають возити російську нафту.

Президент з обіду попереджає про заплановані нищівні обстріли, тому що попереджений – значить озброєний. Зусиллями Лідера нація озброєна попередженням. Мер столиці радить киянам звалювати в село. Там і повітря свіжіше, й екологія чистіша, й краєвиди набагато миліші за урбаністику, та й фізична праця зменшує рівень шкідливого холестерину в крові, а січневий рум’янець на щічках – то романтика. А тим часом: на росію вже полетіло мільйон дронів, сталіца москва занурилася в пречорний блекаут, як і обіцяв Верховний Обіцятор, і над усім цим мороком із веселим свистом углиб росії пролетіли 3000 ракет, половина з яких – далекобійні фламінги, які, цитуючи прес-релізи, є «стратегічним проривом у війні технологій» (ще з весни минулого року).І поки кияни планують сільський туризм – міндіч-фірма, яка освоює третину всіх оборонних бюджетів країни, збирається продати 30% своїх акцій Об'єднаним Арабським Еміратам. За 760 млн доларів. Людям, які потерпають від війни, в терапевтичних цілях варто повторювати цю суму вголос - неабияк надихає й віщує скору перемогу. «Війна не припиняється тому, що бариги на ній заробляють», - Хтось казав це на стадіоні в 2019 році за 3 дні до свого обрання.Нічого не клеїться. Слова з ділами не синхронізуються. Заявлене з утіленим не корелюється. Обіцяне зі зробленим не співпадає навіть на половину. Бо якби навіть на половину зреалізувалося все сказане - не було б так чорно навколо.

Мерц і Мелоні цілком праві. Українські чоловіки мають закінчити свій земний шлях в окопі, оповиті ворожим оптоволокном, а не їздити за кордон. На те вони й назвалися «щитом Європи», безсмертними кіборгами, довічними рабами війни. Зрозуміти можна, чому європейці так неохоче й стримано вписуються в багатонаціональні сили стримування. Треба тричі подумати, перш ніж послати своїх дітей за тридев'ять земель у чужу, корумповану, розкрадену, країну, ще й екзотичну в частині некрофільного менталітету, що суперечить канонам самозбереження. Європейці подбали про неучасть своїх пересічних громадян у війні. А хто не подбав – той герой (посмертно). Тому нате гроші, нате зброю, нате репараційний кредит, нате боєприпаси, нате літачки, нате електрогенератори – пиняйте орду своїми тілами, герої не вмирають, рабів до раю не пускають, дамо ядерній державі п*зди, козацькому роду нема переводу, перемога ось-ось близенько. Це не німці, італійці, чехи, словаки й португальці голосували пів життя за комуністів, не вони повсякчасно балакали мовою російської імперії, не вони обирали в парламент проросійські партії, не вони запоєм слухали російську попсу, не вони робили рейтинги мураєвським і шаріївським телеканалам, не вони цілодобово сиділи на російському контенті, не вони своїх дітей виховували на російських мультяшках. Хто пасивно кликав путіна, забезпечивши йому пречудові передумови війни – той хай і виконує план панахид і погребень.А турист буде щотижня за кошт платників податків влаштовувати покатушечки Європами з нульовим ККД цього туризму. Зате готелі хороші. І тихо. І спокійно. І влада довічна.

Цвинтар – те єдине, що об’єднує українців. Прекрасно сказано. І дуже щиро. Насправді Кулебі треба подякувати за те, що він уголос проговорив глибоко-ментальні установки геноцидників. З уст міністра ВІДНОВЛЕННЯ тема масового ПОМИРАННЯ звучить особливо витончено й по-оруеллівськи. А все ж набагато глибше й фундаментальніше. Кулеба правий на 500%.Тривалі війни завжди вбивають Свободу Особистості. Бо битися зграєю завжди легше. Війна – час зграй, колективів, стад, табунів, бригад, батальйонів, рот, полків, отар, шайок, угрупувань, банд, роїв, скупчень, ешелонів, редутів, армад, ватаг, черед, юрмищ, збіговиськ, армій, орав, стовпотворінь, натовпів. Зграйно-колективне заохочується, бо воно виручає. Персонально-індивідуальне розчавлюється, бо воно змушує думати й поважати кожного, а не жбурляти в домну за компанію з іншими безмовними. Зграйно-колективне додає сміливості, бо лише так працює масовий психоз героїзму: інтелектуальний індивідум не полізе голіруч на амбразуру, допоки його знизу не підсадить ліс рук із вимкненим раціо. Зграйно-колективне швидко заміняє принцип стримувань/противаг на принцип єдиноначальства, бажано тупого. Тому зграйне мислення рятівне в умовах, коли війна вимагає вбити людину в людині. Концентрація зграйно-колективного – результат множення Нікого на Бездумне. Все масове має майже нульову цінність. Масова смертність не має навіть і того. Тому - так, наша національна ідея – Цвинтар, пані й панове, Цвинтар.

Люди, які ейфорійно радіють «сильним\потужним» призначенням в офіс президента (Буданов, Кислиця, імовірно, Кулеба), придурашено радіють посиленню антиконституційної моделі. Офісопрезидентська республіка замість того, аби канути в Лету з її творцем Єрмаком, навпаки: бетонується серйозними дядьками, які не посоромилися зі своїми репутаціями й достоїнствами прийти на готову потвору, ще й використовувати аномально роздуті повноваження офісу президенти задля зміцнення одноосібного й незвітного правління з закосом під націонал-патріотизм, шкурно обгрунтований.Замість зламати хребет офісопрезидентській почварі – її посилюють армопоясами і корсетами. А значить: ця влада не мислить свого політичного буття без антиправової онкології в вигляді органу-наросту, який на себе перебрав функції й уряду, й парламенту, й усіх галузевих відомств, докупи взятих. 2026 рік стане роком остаточної інституціоналізації токсичної офісопрезидентської моделі, яка не має жодного стосунку до західних демократій. Далі сильна рука, далі голограма суперлідера, далі «держава – це я», далі обнулений парламентаризм, далі кишенькове кривосуддя, далі ліквідовані медія, далі підім'ятий держменеджмент, далі концентрація влади, далі відсутність бодай мінімальної системи противаг, далі делегування рулити всіма процесами не інституціям, створеним для цього Основним Законом, а ручним виконавцям з органу, в якого народ не зможе спитати, бо не народу ручні пуделі підзвітні.

Кожна війна, яка зростає на феноменології романтизованого героїзму, неодмінно призводить до Хтонічного Некрокульту.Краса могил, оздоба гробівців, декорування трун, м’яке палахкотіння поминальних лямпадок, геометрія кладовищних полів, розчульна ритуалістика зі вставанням на коліна, символічні залпи в повітря, смакування розпачем, вуаєризм за материнським чи вдовиним риданням, припіднесений траур, сакралізація поховальної теми - Хтонічний Некрокульт має багато ознак своєї естетики, і вся вона спрямована на прославу смерті як нову соціяльну норму. Хтонічний Некрокульт – це поклоніння мерцям, глорифікація загибелі й цвинтарно-панахидний епос\пафос. Він стає притаманний колективістським спільнотам, які ціною висміювання й розтоптання індивідуалізму й Я-орієнтації насаджують мілітарно-маскулінний апломб зі заохочувальною погибеллю на фініші «без вдавання до деталей». Чим він масовіший і естетичніший, тим Хтонічний Некрокульт дієвіший. Смерть і самопожертва проголошуються абсолютними чеснотами на рівні античного терміну арете – у противагу до раціональних вимог шукати вихід зі заклятої мертвої петлі. Бажаним патерном поведінки стає понадлюдська відчайдушність, почасти марна й ні-на-що-не-впливальна.Розпанаханий жах війни полягає не лише в тому, що її адепти хочуть убивати – а в тому, що її адепти готові помирати. І щоразу шукати нові місця для цвинтарів, бо на старих уже нема куди.

А це ідея!Треба кинути Америку на крупні активи, бажано максимально жорстко й брутально, бажано на рідкісноземельні й унікально-цінні. Затим проголосити державною політикою осатанілий антиамериканізм, підсилити його зневажливою й образливою для янкі риторикою (спічрайтери й сценаристи в нас талановиті). Затим зі слуг народу, які й так усі поголовно нюхають і курять, склепати наркокартель і почати возити кокс, гашиш, марихуану й фентаніл у трюмах зі збіжжям напряму в Карибський басейн. Затим організувати канал нелегальної міграції до Америки й наситити його зеками, психами та іншими ненадійними персонами з криміногенними нахилами.Затим активно побудувати корупційну диктатуру (тут владі навіть старатися не потрібно – цей пункт плану уже готовий). І тоді, якщо пощастить, якщо небо змилостивиться над нами, якщо Господь почує наші молитви, якщо Пречистая Діва відгукнеться на наші акафісти – то, дай Боже, американські винищувачі прилетять одного прекрасного дня й ліквідують автократичне мракобісся й поставлять тут свій маріонетковий уряд, і нарешті в щасті й спокої заживе збідолашений народ, який, як і венесуелці, не в стані самотужки дати собі раду з корумпованою диктатурою, яка окупувала всі ресурси.Файно би було.