Ad impossibilia nemo tenetur – Ніхто не зобов’язаний робити неможливе.А відтак не варто очікувати надможливого від пересічних. Війна застала на найвищих посадах найгірших. Свої апогеї вони вже давно пережили, потягнувшись від безвиході за висотою власного народу. А тепер, коли народ після рекордно-неймовірного стрибка прогнозовано приземлюється, найгірші теж вертаються до своїх тіл і діл.Кожен із них – ще не Каїн, але вже Кай. Від Кая до Каїна – навіть не крок, а пів.А люди… Люди під пресом інформаційного скафандру досі не можуть виплигнути з наративу Перемоги. Цей наратив досі є важливим актом самонавіювання й самопрограмування, хоч із дійсністю він іде в перпендикуляр. Плюс: горизонтальні успіхи пасіонарного народу штопоряться вертикальними клинами влади. Маючи в анамнезі лише гру як професію і формотворчість як філософію, ці персонажі пішли своїм протореним шляхом, який вони найкраще розуміють: ЗОБРАЖАТИ. Воєнний кіч дуже рятує їх. Примірка неприродних ролей пройшла на відмінно. В силу своєї органіки й походження вони можуть потужно вживатися. А отже, вони війну розцінюють як зйомки байопіка про себе.Кай розчаклувався, коли заплакав, і з його ока випав осколочок зачарованого дзеркала.