Ще один мінусовий рік укріпив ті самі 2 екстремуми, об які постійно б’ється вкраїнське буття. Патріотична частина украЇнців уже не перший і не надцятий рік діє на 2 фронти одразу. Бо чомусь не маліє, а навпаки – нарощується какаразнічна частина укрАинцев, загублених десь посередині між прірвою й безоднею.Це дедалі помітніше стає: паралельно з пасіонарним українством розростається саркома тих, кому нічого українського не треба було тоді, не треба зараз і не треба буде після війни. З ними стає несила боротися, беззмістовно достукуватися, огидно співіснувати. Рабам далі сняться щасливі дні, коли все було простіше й по-ру. Їм, корифеям мовчання, сниться сусальне золото, дароване взамін за німоту. Німота надто довго була єдиним їхнім засобом комунікації. Подвійна мораль надто довго була єдиною. Безсердечні не вмирають від інфарктів. А ці ніяк не здохнуть.І тому Україна Майбутнього вимальовується не стільки суцільним українським материком, скільки островами-півостровами посеред трясовиння вот-етого-всего. Жижа тому і є жижою, що відступає під дією твердішої матерії, даючи їй місце. Вирішальну роль грає не кількість, а твердість матерії. Як тільки українське твердне – жижа відступає. Як тільки українське загинається – жижа займає всі фізичні простори. Це і є головне завдання в країні незаслужено забутих і незаслужено роздутих - щохвилинно витісняти жижу.