Після війни перед Україною стоятиме одне-єдине найосновніше завдання №1 – приборкати внутрішню автократію, яка буйним цвітом розцвіла під прикриттям війни. Відбудова руйнувань, полагодження інфраструктури, поволеньке повернення до звичного життя – все це має мало сенсу, якщо це буде в державі узурпаторській, поліцейській, одноосібній, царській, авторитарній, антидемократичній, путіноподібній.Якщо після зупинки війни Україна примкне до притону східних пост-радянських авторитаризмів замість поповнити клуб західних інституційних демократій – то мир буде не менш нестерпний, ніж війна. Торік Європарламент кваліфікував орбанівський режим-покруч в Угорщині як «гібридна виборча автократія». Це коли сильна рука є органічною, суперлідер є легітимним, а політична монополія схвалена електоратом. Такий собі лайт-путінізм із закосом під націонал-патріотизм.Ця ювелірна дефініція претендує стати другим іменем України, її таким собі middle name. Діягностика зеленської квазідемократії – ідентична до діягностик усіх схожих гібридних одноосібних режимів. І це – найжахливіше, що може чекати на Україну в повоєнні.За рівнем одноосібності правління, обнуленого парламентаризму, кишенькового правосуддя, ліквідованих медій, зачищеної опозиції, концентрації влади й відсутності бодай мінімальної системи противаг ми – типова гібридна автократія з тим самим закосом у патріотизм. У 2025 рік уходимо з пишним букетом авторитарних болячок.Борючись із безоднею, самими би не стати нею.