Це Діма. Йому 28.Він з Одеси, приїхав в Україну з робочого відрядження 23 лютого 2022 року, за день до початку вторгнення. Через 3 місяці після початку повномасштабного вторгнення - пішов добровольцем служити. Служив на кількох напрямках. Служить вже 3й рік. багато втрат і болю.Ми працюємо.Він каже, що його мотивує, щоб звичайні люди не бачили війну. “Я коли приїжджав в Одесу — мені гріло душу, що люди не знають військовий сленг.” Вирішив чимось займатись і бути корисним в армії. Він отримав книгу. Читав потроху. Але читати важко, важко фокусуватись то книгу повернув.Ми працювали майже місяць.Зараз він виписується. В кінці нашої роботи він подарував мені патч.І це чесно, кажучи, найбільша подяка, яку я міг отримати. Бо патч - це про довіру. Яку не можна купити. Я так хочу, щоб якомога більше людей розуміли військових і допомагали їм відновлюватись. Або як мінімум не травмували своїми недоречними словами, діями і зневагою.Тому і пишу про це. І веду цю рубрику «Військові у шпиталі»Я продовжую збирати на книги і ліки для військових.Якщо хочете підтримати - це можна зробити на банку.Скоро книги закінчуються, планую закупити нові.🔗Посилання на банкуhttps://send.monobank.ua/jar/6ScUbedaAPКожна історія і фото розміщується з дозволу. P.S. Він дозволив написати про нього. Якщо це корисно — поставте ❤️І дякую всім за підтримку, донати, репости, коментарі.#ВійськовіуШпиталі@BagnenkoPsy
Думки військових. Я не знаю, що зі мною. Внутрі шось поламалось.15 суток в оточенні сиділи. Виходили дуже тяжко.Був ситуативгий страх. Арти. Русні.Страх смерті. Плаксивість зʼявиласьНе можу досі відійти від цього. Щось поламалось внутрі. В один момент.По ночам не сплю. Просинаюсь мокрий. Дуже все раздражає.Пацанюре голову одірвало на очах.Виходили дуже тяжко. 2 ротних залишилось.Ми вже людей вивели всіх.Самі пішли зранку. Фпв заходила ззаду на мене. Покійний хлопець врятував мене. Включив реб і це мене врятувало. А він загинув. Після цього. Як щось надломилось внутрі. Як в грі Мортал Комбат.Є певна кількість життів. І є тоненька красна полоска. От відчуття, що вже тоненька полоска. Це моє життя. Там ти на адреналіні. Там тобі все одно.Там навіть всі балаболи круті. Там ти не можеш дать слабину. В один момент зʼявилось ось це відчуття. Красна точка. Всьо. Плаксивість зʼявилась. Добило те, що втрат багато. Такі втрати пішли — шо капець. Постійно калейдоскопи в снах.не можу відпочити. Коротиши такіНа нулі — адреналін. Там просто працюєш.Коли виходиш з нуля — просто розсипаєшся.Починаючи від срачки до спазмів.Шлунок болить.Ноги крутить. Саме важко це зайти і вийти. Поки не включиться адреналін — дуже важко. А він включається, поки не почуєш перший приход або стрелкотню.В потім набагато легше — просто робиш роботу. На мене велися. Знаючи, що я бойовий. Цей авторитет працював. Але я почав уникати знайомства з новими бійЦями. Але це тяжко. Коли ти не знаєш бійця і втрачаєш — це трохи легше. Але коли знаєш — це просто жесть. Я почав уникати — одіть, обуть. ВсеЗараз постійно поганий настрій. Я не помню, коли я сміявся.З грудня місяця одні втрати. Живеш в постійному стресі. Родичі назвонюють. Раніше були поранення були і контузії. Але я тоді відновився.І ще помітив, що став дуже лякливим. Коли граната взривається - я не реагую. Зенітка працює - теж. А коли хтось зошит впаде в кімнаті — смикаюсь. Підкидає аж.Я просто не можу вже зайти і виконать завдання. Я вже навоювався.Коментар В.Б.Після участі в бойових діях, коли загроза життю місяцями реальна психіка не справляється. І симптоми ПТСР дуже довго з людиною. Нав’язливі спогади, Уникнення, знижений настрій, втрата інтересу до життя, агресивність. Найбільш бойові хлопці відчувають слабкість і плаксивість, «щось всередині зламалось».Ми продовжуємо працювати. Але це важкий і довгий процес. Думки військових - це рубрика, де я розміщую шматочки бесід без імен і деталей, щоб просто показати про що живуть і думають військові. Моя мета - щоб прірва між військовими і цивільними зменшувалась і ми, цивільні могли краще розуміти військових. Інформація почищена, прибрана обсценна лексика, локації і дати, залишаються тільки думки.Також важливо відмітити, що кожна історія розміщається з дозволу. Якщо хочете підтримати роботу для хлопців - закупку ліків, книг, необхідного - то ось постійна банка:🔗Посилання на банкуhttps://send.monobank.ua/jar/6ScUbedaAPЯкщо це корисно — поставте ❤️І дякую всім за підтримку, донати, репости, коментарі.#ДумкиВійськових@BagnenkoPsy
Думки військових. Мене попаяло.Я зрозумів, що мені важко.Коли заринувся в ситуацію в нашій розмові.Мене попаяло.Ти зациклений на виживанні і тебе не турбує те, що ти бачиш. Багато трупів і не було можливості їх прибрати. Довгий час. А ти виконуєш свою роботу далі. Йдеш і дивишся, як тіла чорніють.Міняються. Зуби починають виглядати. Як тварини обʼїдають. Тоді я сприймав це просто як роботу. І це було як частина світу, в якому я жив.По ходу психіка це все одно по-своєму сприйняла.Я думав, що це не беру до душі. Але зараз розумію - це все дуже травмувалоЗгадав ситуацію. Хотів вийти з бліндажа, шоб мене вже знищили.Туалет під себе там — це норм. Я прийшов і мене в перший же день затрьохсотило. Відмовився від евакуації. Бо моїх хлопців тільки 3 залишилось. І я не міг їх покинути. Нас і газом травили. І гранати закидували.Чим довше, тим більше крутилось — вийди звідси, хай вбʼють. І не будеш мучитись. -10 морозу. Це дуже важко. Я не їв ці всі дні. Бо потім в туалет іти, а вийти неможливо. Кусок галети пожував чуть-чуть. І все. І потім це все сниться. Уривками. Кров. Каски. Мертві. Я не можу це розказати нікому з близьких.Білшості кажу, що я в тилу. На позиції не ходжу. Не хочу близьким це розказувати. Бо їх реакція тільки гірше зробить. Вони не зрозуміють. Добре, що можу тут говорити.*** А ще дуже важко проживати втрату. Ми стали як брати. Перед його смертю розмовляв по телефону. Він каже: «Хочу на вихід.»Я йому «Ти там акуратно.» Він пішов. Вог прилетів.Моментальна смерть була. Півтора роки тому. Липень місяць. Досі важко. Я з ним іноді розмовляю.Ми як брати стали. Дуже багато про військову справу. Саме він мене навчив.Завдяки йому я до сих пір живий. Я впевнений. Постійно ці моменти в голові прокручую.Як ми разом. Він мене вчив. Розтяжки ставити. І просто жити. Брав за щоки отак і казав: «Який ти молодець»Зараз з його батьками общаюсь. Він був єдиним сином. Мамка у нього через це раком заболіла. Дуже важко. Дуже. Батьки не мають ховати дітей.У нас було багато планів після війни. І зараз його немає. І це важко. Я боюсь забути. Коментар В.Б.Ми продовжуємо працювати і опрацьовувати його втрати. Це непросто, бо треба занурюватись у важкі спогади. Але горювання - це природній процес опрацювання втрати і завдяки цій роботі загалом йому стає краще. Важливо дозволяти собі горювати і проживати всі емоції, які виникають в процесі усвідомлення втрати. Думки військових - це рубрика, де я розміщую шматочки бесід без імен і деталей, щоб просто показати про що живуть і думають військові. Моя мета - щоб прірва між військовими і цивільними зменшувалась і ми, цивільні могли краще розуміти військових.Інформація почищена, прибрана обсценна лексика, локації і дати, залишаються тільки думки:А якщо хочете підтримати роботу для хлопців - закупку ліків, книг, необхідного - то ось постійна банка:🔗Посилання на банкуhttps://send.monobank.ua/jar/3YvCpzVLBVЯкщо це корисно — поставте ❤️P.S. Інформація розміщена з дозволу.@BagnenkoPsy
Незважаючи на жахливі молитви Йова (а багато його молитв справді були такими – він часто говорив Богові страшні речі), наприкінці Бог каже, що Йов вшанував Його.Більше того, Він звертається до друзів Йова і каже: "Просіть Йова помолитися за вас, інакше я покараю вас. Йов вшанував мене, а ви – ні".Чому ж після всіх цих страшних молитов Бог каже, що Йов вшанував Його? Відповідь проста: бо це були молитви.Йов гнівався, скаржився, обурювався, але все це він робив, звертаючись до Бога. Він ніколи не відвертався від Нього.Він говорив: "Я не розумію Тебе, Боже, я злюся на Тебе" - але ніколи не йшов. Він залишався з Богом навіть тоді, коли не отримував нічого натомість. І це означає, що зрештою диявол був переможений.Навіть коли ця людина молилася зовсім не так, як слід, він все одно продовжував молитися. Він говорив: "Темрява - мій найближчий друг", але говорив це Богові. Отже, сатана програв.І коли ви проходите через темряву, коли ви не відчуваєте присутності Бога, але все одно тримаєтеся за Нього і визнаєте Його Богом – це і є перемога.Тімоті Келлер@obodrenie
Чому важливо підтримувати бібліотеки на Херсонщині? Я поділюсь своїм болем.Херсон — місто, де я виріс.І зараз його знищують. Люди отримують багато серйозного стресу і травматичних спогадів. Бізнес в місті майже стоїть, працюють тільки великі супермаркети. Після 3-4 години дня в місті життя немає. Трохи ходять маршрутки, люди дест переміщуються, але загалом всі питання вирішуються зранку. Ходити по вулицях іноді дуже небезпечно. Востаннє я був в Херсоні 2 місяці тому, коли відвідав бібліотеки. Це дивне і дуже незрозуміле відчуття гіркого щастя і небезпеки. Ти розумієш, що прямо сьогодні може прилетіти в будь-який район. Але конкретно зараз тихо. Я носив бронік — і був як абсолютний дивак. Всі, кого я бачив, постійно живуть в такій небезпеці, але давно вже ніхто не носить тих бронежилетів. Не стільки тому, що їх просто немає на всіх, а просто до небезпеки звикаєш. Одна з невеликих розрад — це книги.Книга занурює в прекрасний світ і дає відпочити. І я хочу підтримувати херсонські бібліотеки, відправляючи книги. Прошу вас про допомогу. Ми зібрали всього 4000. Я хочу купити якісні книги, потрібно хоча б 10, краще 12 тисяч. Відправляти буду вже 16 січня.Я планую відправляти книги регулярно. Ви можете долучитись 2 способами 1. Відправити книги з вашої бібліотеки і ми обережно доставимо їх. Критерії для книг: • Україномовні.• Якісні. Такі, що не шкода на подарунок.• Теми - художні, психологічні, корисні, цікаві, історичні.• Для дітей і для дорослих. Якщо ви хочете відправити книги для бібліотек - напишіть в особисті моїй помічниці @marimoiseieva, вона надасть адресу для відправки. 2. Задонатити. Є налагоджені зв’язки з 4 видавництвами, які дають гарні знижки. 🎯Ціль: 12 000.00 ₴ Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/7ffeV1DctS 💳Номер картки банки5375 4112 1864 0162 Кожні 50 грн надзвичайно важливі! Дякую всім за підтримку! Дякую всім, хто вже задонатив і хто надіслав книги!Ми разом робимо неймовірну справу! Також прошу про репост, якщо у вас є канал або люди, які можуть долучитись до цієї ініціативи.На фото я в бібліотеці в Херсоні, коли привіз туди першу партію книг.@bagnenkoText
TGLIST.COM.UA
