Муза&Селінджер

Сьогодні в рубриці #графікроботи Українська акторка театру та кіно Яна Моріс, яка нещодавно дебютувала у стрічці «Коли ти розлучишся», розповідає про свій творчий ритм, де немає класичного поняття рутини, та про те, як вибудовується її щоденна акторська практика — від внутрішнього налаштування до роботи в кадрі й поза ним. Саме через цей досвід дебюту особливо виразно проявляється її підхід до професії та джерел натхнення, які вона не шукає навмисно, а радше вміє впізнавати й проживати.Про робочу рутинуЯ свідомо обрала цю професію і цей творчий шлях для того, щоб у моєму житті майже було відсутнє слово «рутина». Тому що акторська професія — це не просто професія, це спосіб життя. Важливо розуміти: все твоє життя, навіть якщо воно напряму не стосується роботи, все одно з цим пов’язане. Починаючи з того, як ти виглядаєш, в якому ти сьогодні настрої, стані, чи наповнений ти ресурсом, натхненням — це все впливає на робочі моменти.І найголовніше, мій день завжди починається з налаштування. Це моя година спокою, як зранку, в момент, коли я прокидаюсь, так само і перед сном. Мені важливо мати цей час, щоб зібратися і перемикнутися.Далі вже йде робочий ритм — зйомки, кастинги, проби, підготовка. Якщо це не знімальний день, я все одно в процесі. У мене постійні акторські заняття, розбір персонажів, робота над голосом, тілом, напрацювання навичок. Паралельно є великий процес створення контенту, медійність. Це важлива частина нашої професії та окрема форма творчої комунікації.І ще одна важлива річ. Не малу частину мого робочого процесу займають зустрічі різного формату: заходи, прем’єри, зустрічі з людьми, волонтерство. Це теж велика частина мого життя повʼязана з професією.Про натхненняУ мене немає такого, щоб я навмисно шукала натхнення. Скоріше, навчилась  налаштовуватись, якщо потрібно, в той стан, в якому воно мене знаходить саме по собі.Мене наповнюють світлі, щирі люди, живе спілкування, енергія, навіть випадкові зустрічі. Інколи одна фраза може щось всередині відкрити. Дуже надихає кіно. Хороше кіно, після якого ти ще якийсь час мовчиш, осмислюєш, і всередині вже щось трансформується або з’являються нові ідеї. Те саме з музикою і книгами. Це завжди про відкриття нових відчуттів у собі. І, звичайно, фотографування — це особливий для мене процес.〰️   Муза&Селінджер

"Сині блокноти, два олівці і точилка (кишеньковий ніж занадто швидко з'їдає олівець), мармурові столики, запах раннього ранку, свіжий і всеочищаючий, та трохи удачі - ось і все, що потрібно." - "Свято, яке завжди з тобою", Ернест Гемінґвей.Письменник заповнював блокнот за блокнотом, записуючи нові історії у паризьких кафе. Він просиджував там більшу частину дня в очікуванні натхнення:"Я стояв біля вікна, дивився на дахи Парижа і думав: "Не хвилюйся. Ти писав раніше, напишеш і тепер. Тобі треба написати тільки одну справжню фразу. Справжнісіньку, яку ти знаєш". І, зрештою, я писав справжню фразу, а за нею вже йшло все інше. Тоді це було легко, бо завжди з побаченого, почутого, пережитого виринала одна справжня фраза.”Гемінґвей був тонким спостерігачем, намагався вхопити багатство та текстуру своїх переживань. Він “зберігав” місця, звуки та запахи на майбутнє, щоб вони знову з'явилися як щось живе та відчутне в його книгах.На фото одне з улюблених кафе письменника - Le Select〰️   Муза&Селінджер

У 1987 Анна Вінтур стала головною редакторкою журналу House & Garden, правда тільки на кілька місяців.Вона перейменовує його в H&G і розпоряджається урізноманітнити види інтер'єрів фотографіями знаменитостей і моделей в дизайнерському одязі. Нововведення викликають неоднозначні реакції авдиторії, для обурених дзвінків довелося навіть виділяти окрему телефонну лінію. Але керівництво високо оцінило реформаторські здібності Анни, що змогла вдихнути нове життя в старе видання і збільшити його тираж."Як і очікувалося, Анна докладала чимало зусиль, щоб переробити House & Garden на свій лад. Надане компанією авто щоранку підвозило її до офісу о 7:30, і коли в неї був час протягом дня, вона розчищала старі, неопубліковані портфоліо з шаф артвідділу. Вона, Доппельт і Теллі проглядали шухляду за шухлядою, оцінюючи зображення, які виглядали моторошно позбавленими людського дотику, як, наприклад, обідні столи, ідеально накриті, але без жодного натяку, що за ними хтось їстиме. Десь за три дні Анна викинула замовлених статтей і фото вартістю приблизно 2 мільйони доларів." Фрагмент з біографії "Анна", Емі Оделл.Фото | Анна Вінтур у своєму офісі, знімання для NYT, 1992〰️   Муза&Селінджер

Що новго в моїй бібліотеці:•  "Історії українських митців. Михайло Бойчук", Ірина МагдишЦе третя книга з серії, в якій йдеться про художника, монументаліста, викладача, засновника бойчукізму, національного мистецького стилю. Авторка розкриває Михайла Бойчука як особистість: лідера, митця, чоловіка, який бачив свою мету, і не зупинявся ні перед чим, аби її досягти.•  "Прихована мова символів", Метью ВілсонЦе видання — не лише про мистецтво, а й про спосіб мислення: про здатність бачити за образом ідею, за знаком — історію, а за знайомими символами — несподівано глибокі сенси. Книга стане провідником для всіх, хто хоче навчитися розпізнавати й розуміти приховану мову, якою світ говорить із нами вже тисячоліттями.•  "Метрополіс: Історія найвидатнішого винаходу людства", Бен ВілсонАвтор пише про міста різних епох саме з точки зору інновацій, породжених унікальною творчою енергією міських мешканців: громадянське суспільство на агорі в Афінах, світова торгівля в Багдаді IX століття, фінансові оборудки в лондонських кав’ярнях, домашній затишок у серці Амстердама, пишність Belle Époque у Парижі.•  "1913: Літо століття", Флоріан ІллієсІз блискучою іронією і ніжною меланхолією перед нами розгортається панорама останнього мирного року Європи – миті, коли культура сягнула апогею, а історія вже стояла зі зброєю напоготові.Книга дозволяє побачити, як одночасно дихали, творили й марили забороненим Пруст, Кафка, Малевич, Рільке, Фройд та ін.•  "Елегантність", Барбара ФінкенЗамальовки Фінкен є не лише екскурсом в історію моди та етикету, а й глибоким філософським дослідженням того, що робить людину істинно привабливою, життєрадісною та здатною знаходити щастя попри життєві негаразди. Фінкен переконливо доводить, що елегантність – зовсім не про показну розкіш, а про внутрішню гармонію, «елегантність серця», що дозволяє нам залишатися привітними та відкритими у світі, де панує прагматизм.〰️   Муза&Селінджер

Сьогодні в рубриці #графікроботи Катерина Вейпан - засновниця ресейл-платформи KIRA VINTAGE, колекціонерка, кураторка приватних колекцій, лекторка і людина, яка закохує у вінтаж та інтелектуальну моду.Про робочий день та натхненняЗа останні пів року, як я стала мамою двійні, моя богемна паризька рутина, як і робоче будення дуже сильно змінилися. Все стало з ніг на голову, зробило сальто і потім знову перевернулося.Я люблю працювати зранку. Раніше я робила собі каву, запалювала ароматні свічки, розкладала свої вінтажні прикраси, сумки, книжки і сідала працювати. Тепер мій робочий день починається після 9.00, коли приходить няня. Я обираю піти пити каву в сусідню кавʼярню, яка знаходиться в домі-музеї Бальзака. Це така дивна місцина, ти наче знаходишся в центрі Парижу, а наче в селі у бабусі під Києвом. Те, що це не садок бабусі і не її дім видає вид на Ейфелеву вежу. Певно, що це мене і надихає, такі красиві дрібниці будення.Вранці роблю публікації, спілкуюся з співробітниками, колекціонерами, роблю замальовки/фото. На щастя в Парижі кругом красиво і щоб зробити вдалі кадри для магазину мені потрібно 15 хвилин. Далі в мене час з дітьми. Після обіду часто зйомки, зустрічі з постачальниками/ колекціонерами. В онлайні я перманентно, тому кажу, що робота в мене 24/7. Ввечері, коли дітки засинають близько 20.00 ,я заздалегіть планую, що показуватиму завтра, про що говоритиму з підписниками. Інколи роблю записи, або пишу пости, роблю розкладку контенту, пишу лекцію. Працюю я до 1.00 ночі, поки спадкоємці сплять.Все це будення Kira Vintage.Для натхнення мені насправді потрібно не багато. Якась цікава розмова з чоловіком чи друзями, посидіти в садах біля Лувру на зелених стільцях, зайти на виставку, поговорити з людиною зі сфери моди та вінтажу, прочитати цікаву статтю чи книжку. Побачити, як сміються мої діти. Я дуже чутлива людина, тому мене наповнює і надихає краса.〰️   Муза&Селінджер

Про робочий день ЮляМій день зазвичай починається з моєї маленької рутини для себе: душ, догляд, лампа з червоним світлом. Це той момент, коли я збираю себе перед днем.Далі — сніданок і збори доньки до школи. зранку мені важливо задати нам обом настрій, тому це завжди трохи більше, ніж просто “збори”. Потім я завожу її на заняття — і починається мій власний ритм.Я намагаюсь знайти годину на спорт. Іноді це теніс, іноді зал, іноді просто доріжка — більше орієнтуюсь на свій стан, ніж на план.Після цього я входжу в робочий день. Оскільки я зараз у Римі, всі зустрічі проходять онлайн. багато дзвінків з командою, паралельно — робота за комп’ютером. як COO, я багато часу проводжу в таблицях і документах — це не найвидиміша частина роботи, але одна з найважливіших.Зазвичай я закінчую близько 17:00 і переключаюсь на дім: готую вечерю, щось дивлюсь на YouTube або відкриваю свої “відкладені” курси, до яких постійно повертаюсь 😅Вечір я свідомо залишаю для родини. Ми граємо, дивимось футбол, просто проводимо час разом. Потім — вечірня рутина і сон по режиму.Про натхнення ЮляЯ помічаю, що черпаю натхнення з самого ритму свого життя і з того, як змінюються мої ролі.Іноді це дуже гучні моменти — наприклад, футбольний матч, де ти буквально проживаєш емоцію разом зі стадіоном. а іноді — навпаки дуже тихі: коли я забираю доньку зі школи і бачу її маленькі перемоги.Мене надихають подорожі, зустрічі з близькими людьми, розмови, гастрономія, архітектура, естетика в деталях.Але якщо коротко — мене надихає саме відчуття життя. коли я встигаю бути в різних ролях і в кожній знаходжу щось своє.〰️ Муза&Селінджер

Кілька слів про герцогиню ДевонширськуВона була останньою з роду Мітфорд. Молодша із шести сестер, ексцентричних та талановитих англійських аристократок, героїнь газетних хронік та гучних політичних скандалів 30-40-х років. Одна із сестер була комуністкою, інша – одружена з лідером фашистських ультра і до кінця днів розділяла його погляди, третя, перебралася до Франції, стала знаменитою письменницею…Дебора, герцогиня Девонширська, або, як всі її звали, Дебо (1920–2014) обрала для себе класичний сценарій. Один чоловік, двоє дітей, маєток, родовий замок із сотнею слуг, нехитрі сільські радощі та будні... Єдина екстравагантність за все її довге життя— пристрасне захоплення Елвісом Преслі. Вона знала напам'ять усі його хіти та навіть маловідомі пісні. З якимось дівчачим захопленням збирала все, що стосувалося її кумира: автографи, диски, сувеніри, гастрольні афіші.  Герцогський титул нічого не змінив у її справжній людській суті. Вона була вільна у своїх думках, словах, вчинках. І коли приймала в Чатсуорті королеву Єлизавету II, і коли керувала ремонтними роботами в замку, зробивши його однією з головних визначних пам'яток Сполученого Королівства, і коли всерйоз зайнялася розведенням курей (яйця від герцогині Девонширської – це ж  круто!). А потім захопилася літературною діяльністю, та так, що не могла зупинитись, і щороку видавала нову книгу!〰️   Муза&Селінджер

В День народження легендарної Вів'єн Вествуд ділюся її надихаючими висловами•  Секрет – у самодостатності. У вмінні бути особистістю, у вмінні бути щасливою з самою собою. Це складно. Зате все інше життя вам дасть у подарунок.•  Треба шукати красу. В усьому. В кожному моменті. І в кожній людині.•  Мода – це спосіб самовираження. Є й інші способи самовираження, але це вже не мода. Можна одягатися так, як одягаються всі інші, і при цьому виглядати як клон. На мою думку, мода – це захоплюючий спосіб показати себе, своє справжнє “Я”. Правильний одяг робить вас цікавою неординарною людиною.•  Впевненість – це найкращий модний аксесуар.•  Інтелект складається переважно з уяви, проникливості, здібностей, які не мають жодного стосунку до розуму.•  Молоді потрібна дисципліна й повна книжкова шафа.•  Жити справжніми цінностями! Якщо ми всі будемо дотримуватися такого підходу, то не тільки зможемо звільнитися від диктату споживацтва, але й зрозуміємо, як важливий навколишній нас світ, і захочемо за нього боротися.〰️   Муза&Селінджер

Сьогодні в рубриці #графікроботи Павло Попко - креативний  директор бренду вишуканих шкіряних аксесуарів POELLEПро робочий деньЯ, якщо чесно, не дуже вмію жити за чіткими планами на тижні вперед. У мене немає стабільності в днях — все більше ситуативно: є задачі, які треба вирішити тут і зараз, і з цього день і складається.РанокПрокидаюся десь о 7:15–7:30. Не люблю різких стартів, тому починаю з базових речей: душ, вмивання. Дуже люблю гоління — це окремий ритуал. У мене є свій комплект: помазок, піна, і я в цьому процесі кайфую. Такий олдскул, який заспокоює. Після цього — спортзал. Це вже майже щоденна історія, окрім неділі, бо він просто закритий. Я додав це у своє життя не так давно, але зараз мені дуже подобається — день зовсім інакше починається. Час від часу займаюсь боксом, але це більше як кардіо.Далі я або зранку, або ще з вечора розписую план дня — максимально конкретно, що треба зробити. Бо інакше все дуже легко розсипається.ДеньЯ живу у Львові, а виробництво — в Городку. Дорога займає десь 30 хвилин, і я люблю цей час: слухаю гучну музику або записую голосові з думками. Це теж частина процесу.Моя робота не розписана по хвилинах, але я постійно в процесі. З Олесею ми багато працюємо над колекціями: сідаємо і починаємо фантазувати — дизайн, деталі, аксесуари, фурнітура. Разом з арт-директоркою в цьому процесі народжуються різні речі.Ідеї приходять по-різному: щось можемо придумати, щось побачити в музеї, або просто в розмові щось «клацне».У Городку живе моя бабуся, тому я часто заїжджаю до неї на обід.Далі починається більш практична частина: робота з відділом розробки — дивимось, що вже зроблено, що можна покращити. Часто це вдосконалення існуючих моделей, але паралельно працюємо і над новими.Ми не одразу йдемо в глибину — спочатку збираємо сумку максимально поверхнево, щоб зрозуміти, чи подобається форма. Якщо «заходить», тоді вже пропрацьовуємо деталі.З виробництвом у нас немає жорсткого контролю, але ми регулярно туди навідуємось. Я приходжу не контролювати, а підтримати, похвалити, дати енергію.Є ще чат з відгуками — раз на кілька тижнів ми з Олесею аналізуємо, що людям не подобається і що можна покращити. Це добре повертає в реальність.Зараз ще великий фокус — ми перевозимо виробництво в нове приміщення. Хочеться зробити щось справді круте: великий, красивий, креативний простір із вау-ефектом, куди самому хочеться приїжджати. Це займає багато часу і сил.Паралельно я будую власну майстерню — з гончарним кругом, роботою з деревом і глиною. Такий більш творчий, «ручний» простір.ВечірПісля роботи я їду додому, і далі вечори дуже різні.Іноді — розмови з моїм бізнес-партнером Петром: чай, стратегія, фінанси, розвиток. Такі більш дорослі розмови.Іноді я просто сам щось фантазую — роблю мудборди, думаю, як має виглядати наш магазин, одяг, взуття, весь бренд.Іноді — зустрічі з друзями.Зараз повертаю в життя верхову їзду. Весна, і хочеться більше руху й естетики — це дає дуже класний стан.Ввечері також люблю малювати, робити скетчі. Люблю друкувати фото — знімаю на Leica, вдома відбираю кадри, друкую, збираю їх разом із квитками, листівками, підписую. Це такі маленькі історії з життя. Мені важливо працювати руками — це зовсім інший стан.Ще в мене вдома є домашній кінотеатр, і я люблю дивитися старі фільми — про італійську мафію, про Америку тих часів, історичні. В них є якийсь ламповий вайб, який мене зачіпає.Тому так — день у мене не ідеальний і не суперструктурований. Але він живий. І, напевно, мені це зараз найбільше підходить.〰️   Муза&Селінджер

31 березня – День Ейфелевої вежі  •  Цей проект переміг серед 107 конкурентів, які теж були переважно у формі вежі. Його автором вважається архітектор та інженер Густав Ейфель, який прославився вмінням працювати із залізними конструкціями. Фактичними розробниками були працівники його компанії.•  Ейфель також частково профінансував будівництво. Решту коштів надала міська влада і три банки з розрахунку на те, що об'єкт залучить відвідувачів, готових платити гроші. Будівництво Ейфелевої вежі велося близько двох років. А інвестиції окупилися вже за час роботи виставки, яка тривала з травня до жовтня. •  Спочатку вежа задумувалася як тимчасова споруда, яка служила б вхідною аркою на Всесвітню виставку в Парижі 1889 року. •  З 1889 по 1930 рік Ейфелева вежа була найвищою спорудою у світі. Лише у 1930 році її обігнала будівля Chrysler Building, збудована в Нью-Йорку.•  Протягом минулого століття Ейфелеву вежу кілька разів мало не здали на металобрухт. Найвідоміші випадки пов'язані з ім'ям афериста Віктора Люстіга. У 1925 році він двічі за підробленими документами продавав «Залізну леді». Одного разу ця афера мала успіх. Люстиг скористався оголошенням у газеті про те, що вежа занепала і може загрожувати парижанам, і провів закритий конкурс між металургійними магнатами. Один із них виклав кругленьку суму і не одразу зрозумів, що його обвели навколо пальця. Друга спроба виявилася невдалою. •  Такі відомі письменники, як Гі де Мопассан і Олександр Дюма (син), вимагали від влади знести вежу, стверджуючи, що вона "огидна і непотрібна". •  Щодня витрачається близько 2 тонн паперу для друку необхідної кількості вхідних квитків на вежу. •  Щорічно Ейфелеву вежу відвідують 6-7 мільйонів туристів, а за всю історію її відвідало більше 300 мільйонів людей. 〰️   Муза&Селінджер