"Всеволод Максимович. Вічна молодість мистця" Надії ХартЦе перша книга про полтавського художника-модерніста Всеволода Максимовича, в якій поєдналися біографія митця, історичний контекст, вагомі постаті і мистецтвознавчі пригоди дослідниці. Авторці довелося сильно постаратися, щоб по крихтах зібрати інформацію для цієї захопливої та цінної книги.Що важливо, видання надзвичайно естетичне, доповнене репродукціями картин Максимовича, які надані Національним художнім музеєм України і Національним музеєм «Київська картинна галерея», частина з яких вперше презентована назагал.Щоб трохи розпалити вашу цікавість до особистості Всеволода Максимовича ділюся цікавими фактами, які почерпнула з книги:• За 19 років життя Максимович написав понад 30 картин і створив понад 100 графічних творів, спробував себе в театрі й кіно• Свій творчий шлях він розпочав в "Саду богів" - полтавському художньо-філософському об'єднанні, куди входили Іван М'ясоєдов, Соломон Смолянов, Федір Кричевський та ін. Там панувала ідеальна атмосфера для молодих талантів. Уявіть, ви прокидаєтеся рано-вранці, займаєтеся спортом, гуляєте околицями та дуже багато малюєте• Під час навчання в приватній студії Рерберга, його оточували письменники-футуристи, сестри Синякови та брати Бурлюки• Найсуттєвіший вплив на творчість Всеволода мали роботи британського художника Обрі Бердслі• Максимович зіграв головну роль у першій авангардній стрічці "Драма в кабаре футуристів #13", яку вважають дуже цінним утраченим кіно ХХ ст.• За життя художнику вдалося влаштувати лише одну персональну виставку, на якій були представлені його графічні роботи. Вона не стала успішною, бо не справила необхідного враження на меценатів та колекціонерів."Автопортрет", "Поцілунок", "Карнавал" та "Бегонія" - мої улюблені роботи Всеволода Максимовича.#щопрочитати 〰️ Муза&Селінджер
Він не відчував нестачі ні в чому, окрім паперу. Для хлопчика, який так любив малювати, повоєнний дефіцит створював проблему. Він заповнював малюнками поля всього, що траплялося йому під руку: книг, зошитів, газет, журналів з коміксами. Час від часу хтось із його братів вигукував із обуренням: “Ти знову зачеркав своїми каракулями усі комікси! Тепер їх неможливо прочитати!” Чи можна проводити своє життя за малюванням? Так, якщо ти художник. А хто вважався художником? Той, хто займався виготовленням різдвяних листівок та кіноафіш. У місті налічувалося сорок кінотеатрів, і афіші були повсюди. Девід уважно вдивлявся в чоловіка, який схилявся до жінки на тлі заходу сонця: він відчував, що здатний творити так само, або навіть краще. А ввечері чи в неділю після церкви він міг би малювати що заманеться, просто для себе. Після оплати рахунків, якщо пощастить, у нього залишалося б трохи грошей на папір. Яке чудове було б це життя. Про це мріяв маленький Девід Хокні.Фрагмент з книги "David Hockney: A Life", Catherine Cusset〰️ Муза&Селінджер
У 1942 році в Café de Flore вперше навідався Жан-Поль Сартр. І з того часу майже щодня він разом із Симоною де Бовуар сидить там з ранку до вечора — наприкінці 50-х — на початку 60-х років це вже незмінний елемент міського пейзажу: Сартр та де Бовуар працюють у кафе, спілкуються з учнями, письменниками, акторами та політиками.Причина, через яку письменники полюбили кафе, досить прозаїчна. По-перше, під час війни там просто було тепліше, ніж вдома. По-друге, Сартр не дуже любить приймати гостей: він хоч і жив неподалік, на вулиці Бонапарта, 42, але на 4-му поверсі — незручно підніматися, та й каву чи вино ніхто не принесе. Від дому до кафе йому йти буквально кілька хвилин: повернути на Сен-Бенуа у бік бульвару — і ось він уже на місці.З 9 ранку Сартр уже за своїм столиком. До обіду він працює в клубах тютюнового диму, і нікому не спадає на думку йому заважати або відволікати захопленими вигуками, хоча він у цей час вже найвідоміша людина у Франції після, мабуть, генерала де Голля.〰️ Муза&Селінджер
Вільям Егглстон (William Eggleston) - американський фотограф, який знімає світ навкола себе. Його широкоформатні знімки увічнюють звичайні предмети. Все для нього однаково важливо, кожна деталь заслуговує на увагу.Після того як на початку 60-х він відкрив для себе мистецтво фотографії, то закинув традиційну освіту, і натомість став вчитися сам з ілюстрованих книг великих фотографів Уокера Еванса, Анрі Картьє-Брессона та Роберта Френка. Хоча Вільям почав свою кар'єру, знімаючи чорно-білі фото, незабаром він став експериментувати з кольором, прагнучи отримувати чуттєвіші і водночас точніші образи. 86-річний фотограф вважається у США піонером кольорової фотографії як техніки, яка підходить для художнього фото. Як це не дивно, його персональна виставка в МоМА 1976 року була першою виставкою кольорових знімків в історії музею. Довгий час американці вважали, що колір є доречним для реклами, календарів та іншої друкованої продукції. Лише чорно-біла фотографія сприймалася серйозно.〰️ Муза&Селінджер
Ексклюзивна колекція La Mare х ЦУМ КиївЛіто, теплий пісок під ногами, солоне волосся після моря, ранкові запливи, пляжний волейбол, золотистий слід сонця на шкірі та відчуття абсолютної свободи, яке хочеться продовжити назавжди. Саме цей настрій ліг в основу Summer Touch — першої капсульної колекції бренду La Mare, створеної ексклюзивно для ЦУМ Київ. Головна ідея «капсули» — одна відпустка, різні настрої. Від сміливих бікіні до лаконічних суцільних купальників, від розслаблених комплектів із шортами до легких напівпрозорих накидок, де кожна модель стає частиною продуманого літнього гардероба. Особливий акцент колекції — контрастна окантовка, що проходить через усю «капсулу» та додає моделям графічності й виразності. Палітра відображає різні настрої літа: свіжий м’ятний, ніжний рожевий, глибокий бургунді, чистий білий та позачасовий чорний — кожен відтінок доповнений фірмовою окантовкою, яка підкреслює архітектуру силуетів і додає спортивного характеру. «Для мене ця колекція — про літо, яке хочеться відчувати шкірою. Про дотики сонця, рух, свободу та той особливий стан, коли ти щаслива просто бути тут і зараз», — ділиться засновниця бренду Анастасія Слічна. Познайомтеся з брендом La Mare в Instagram〰️ Муза&Селінджер
GUZEMA та ФК «Шахтар» представили колекцію Taste of VictoryБренд Guzema у колаборації з ФК «Шахтар» створили колекцію прикрас Taste of Victory з нагоди перемоги клубу в чемпіонаті України у сезоні 2025/26 та 90-річчя клубу.Ідея колекції розвивається через паралель між футболом і ювелірною майстерністю. У спорті перемога виглядає як мить – гол, фінальний свисток, табло. Але вона починається значно раніше: у тренуваннях, повтореннях, помилках і дисципліні. Так само і в ювелірному мистецтві: фінальний виріб є результатом кропіткого процесу — від ескізів і вибору матеріалів до десятків етапів ручної роботи, уваги до деталей і майстерності виконання.«"Шахтар" звернувся до нас із приводу колаборації на честь свого 90-річчя — і ми відразу сказали "так". Для мене це один із тих клубів, де є справжня ідентичність: велика історія, потужна символіка, мільйони людей, які це все відчувають як своє. Саме тому було цікаво зайти в цю тему з ювелірним поглядом — не робити сувенір і не грати в фанатську атрибутику, а знайти в символах клубу те, що може стати прикрасою на кожен день», – зазначає Валерія Гузема, засновниця бренду GUZEMA та GUZEMA Foundation.До колекції увійшли кольє на золотому ланцюгу та шнурку, браслет і пін із ключовими символоми молотками.Колекція Taste of Victory вже представлена на сайті та в бутиках бренду GUZEMA.〰️ Муза&Селінджер
Вони були з різних світів. Він - відомий драматург, інтелектуал, що жив спокійним, розміреним життям за письмовим столом. Вона – яскрава голлівудська акторка.Артур Міллер був одним з провідних драматургів країни завдяки своїй п'єсі "Смерть комівояжера", яка отримала Пулітцерівську премію. А Мерилін Монро - на порозі великої кар'єри, привернула увагу знаковими ролями у фільмах "Асфальтові джунглі" та "Все про Єву".Міллер і Монро познайомилися на початку 1950-х. Артур побачив вразливість Мерилін, відчув у ній споріднену душу. Вона, здавалося, теж була зачарована Міллером: його розумом й здатністю бачити її справжню. У 1955 році Монро переїхала до Нью-Йорка, щоб вивчати акторську майстерність, і в них почався повноцінний роман.Це був другий шлюб для нього та третій для неї. Їхня цивільна весільна церемонія у Нью-Йорку у 1956 році була доволі скромною: двоє свідків, відсутність преси та подорож на автомобілі в Коннектикут, де мешкав Міллер. А за кілька днів вони відсвяткували весілля за єврейським обрядом - заради чоловіка акторка навіть прийняла юдаїзм. І хоча їхній 4-річний союз важко назвати щасливим, на цих фото вони сповнені радості.1 червня 1926 року народилася Норма Джин Мортенсон-Бейкер, відома нам як Мерилін Монро.Фото | Paul Schutzer для The LIFE〰️ Муза&Селінджер
Улюблені книги про Київ:• "Пиво і чорнило. Як жили київські студенти XIX — початку XX століття" Руслан МироненкоТут зібрані найяскравіші сторінки з історії столичного студенства XIX — початку XX століття, які допоможуть краще зрозуміти студентський стиль життя у старому Києві. Як студенти навчалися, як розважалися і за що потрапляли у в’язницю.• "Історія повсякдення. Київ. Початок ХХ століття" Тетяна ВодотикаУ цій книжці показано місто і людей на його тлі, які користувалися з його принад, вигод і водночас творили їх своєю працею, талантом, самою своєю присутністю.• "Столиций Київ: як воювала, творила і бешкетувала наша еліта 100 років тому", Тетяна Швидченко, Діана Андрієвська, Надія ХартГерої цієї книги – вояки та політики, митці та мисткині, літератори і письменниці. Скоропадський та Петлюра, Нарбут і Кричевський, Підмогильний і Зеров, Людмила Старицька-Черняхівська і Броніслава Ніжинська та інші зухвалі і величні персоналії того часу, які творили нову державу і нове мистецтво. Через їхні біографії авторки висловлють своє захоплення Києвом.• "Марсіани на Хрещатику. Літературний Київ початку XX століття", Віра АгеєваЦе мандрівка літературним Києвом початку ХХ століття. Авторка показує Київ очима авангардних художників, бунтівних емансипанток, богемних поетів, Київ, у якому жили й творили, попри все, що відбувалося довкола.• "Спогади Маргарити Мурашко"Мемуари дружини славетного українського художника Олександра Мурашка, в яких вона описує їхнє знайомство та спільне життя в Києві.• У книзі "Прибуткові будинки Києва" Дмитра Малакова висвітлено проблему колишніх прибуткових будинків у Києві на тлі загального історичного поступу впродовж ста років. Видання доповнене значною кількість фотоілюстрацій та цікавими фактами з побуту киян.• "Спеціалізоване видання ЦУМ-80"З цієї книги можна дізнатися, як працювали декоратори та продавці головного універмагу країни в минулому, та що змінилося після його докорінної реконструкції. Це дуже красиве видання приурочине до 80-річчя універмагу.#щопрочитати 〰️ Муза&Селінджер
Papier Collé: новий дроп POELLE присвячено мистецтву колажуЛьвівський бренд вишуканих шкіряних аксесуарів POELLE продовжує працювати на перетині моди та мистецтва і представляє новий дроп «Papier Collé», який відсилає до техніки колажу — одного з улюблених прийомів художників-модерністів початку ХХ століття.«Техніка Papier collé, започаткована Жоржем Браком та Пабло Пікассо, була революційною у свій час: включення сторонніх матеріалів у площину картини стерло межу між живописом і реальністю. Пізніше цю практику розвивали Анрі Матісс зі своїми вирізками gouaches découpées та Курт Швіттерс у своїх Merz collages. Саме ця концепція — складання сенсів через фрагменти — стала відправною точкою для нового дропу POELLE», — розповідає креативний директор бренду Павло ПопкоКольорова палітра капсули близька до колажної естетики: базовий чорний та теплі відтінки коричневого і молочного поєднуються з акцентними — карміновим, лаймовим та охрою.На принципах колажу побудований і кампейн колекції авторства фотографки Марії Салівонової: у кадрі пласкі та об’ємні об’єкти взаємодіють із головною героїнею — моделлю Ксенією Шевченко, створюючи сюрреалістичний і водночас грайливий настрій.Дроп «Papier Collé» вже доступний до замовлення на офіційному сайті бренду poelle.com〰️ Муза&Селінджер
Сьогодні в рубриці #графікроботи Маша Цуканова – психотерапевтка в гештальт-підході, в минулому журналістка, перша головна редакторка українського Vogue.Про графік роботиПерше, що потрібно знати про психотерапевтів – що у нас дуже самотня професія. Якщо себе ніяк навмисно не рухати, то все запросто може закінчитися тим, що психолог сидить в кабінеті сам на сам з клієнтами, сам собі підтверджує свої гіпотези, сам себе оцінює, сам від себе фанатіє і сам від себе втомлюється. Тому непомітна для клієнта, але вкрай важлива робота для нас – власноруч створювати і знаходити собі комʼюніті, щоб не потонути в яких-небудь божевільних ідеях і не завити від професійної самотності. На обслуговування колегіальності ми витрачаємо купу грошей. Клієнти про це не здогадуються, але левова частка наших гонорарів – і так само нашого корисного часу – іде на покриття процесів, повʼязаних зі спільнотою. У мене їх багацько. Наприклад, раз на два тижні я беру особисту супервізію, ще раз на два тижні беру участь у супервізійній групі. Раз на два тижні зустрічаюся в професійній «трійці» з колегами з мого старого гештальт-інститута, а інші два рази на місяць – в «четвірці» з колегами з моєї нинішньої асоціаціі. Приблизно раз на два місяці у мене трапляються навчальні модулі тривалістю три дні. Бо психолог – це така хитра професія, де ти мусиш весь час навчатися, щоб не перетворитись на заїжджену платівку і не засумувати у своїй справі. Ця підводна частина професії визначає мій графік. Через неї я не мислю «робочими днями». Моя одиниця виміру – робочий тиждень. В цю рукавичку я запихаю: - приблизно 20 сесій з клієнтами; - одну сесію з моєю терапевткою; - певну кількість психотерапевтичного «розвитку» і колегіальності; - сварки з прорабом про ремонт і пошук ідей для ремонту з дизайнером; - адміністрування свого кабінета для колег-психологів; - розтяжку і пілатес три рази на тиждень; - театр раз на тиждень; - приготування борщу і салата «Білочка» з друзями (це священна суботня процедура); - і який-небудь нєжданчік. В неділю, наприклад, після прильотів я 9 годин в одне лице розгрібала розтрощений підʼїзд, де розташована квартира батьків. Розгрібла, тільки тепер я кульгаю, не можу розігнути спину і поворушити правою рукою:) Звісно, сюрпризи бувають і приємні: інколи бренди просять мене, наприклад, помоделити для них, і я щиро від того кайфую. Чи якийсь проєкт запрошує лекцію прочитати: завжди на таке відгукуюся. 90% моєї роботи відбувається онлайн, а 99% всього життя – на Подолі. Тут мій дім, мій кабінет, мій ремонт, тут ми зустрічаємося з друзями. Тому, хоча справ і багато, я примудряюся якось встигати, бо взагалі не витрачаю часу на пересування містом. На що ще я не витрачаю часу – це на приготуавння їжі. Харчуюся, чим бог пошле. Знайшла вдома пакет горіхів, йогурт, яйця чи вегетаріанські сосиски – на тому і дякую. Відгодовуюся я тільки з друзями по суботах. Мій відпочинок – це якесь гостре, але швидкоплинне захоплення. Зазвичай воно триває від пари місяців до року, а потім якось саме відсихає і відвалюється. Наразі це порцеляна: я в пошуках ідеально тонкої, прозорої порцеляни, яка не виглядала б нудно і при цьому не приїдалася строкатістю. Шукаю серед німецьких, французьких і італійських мануфактур з історією. До цього я з такою ж пристрастю полювала на наївне мистецтво, а до цього – на вінтажні меблі. Про натхнення Моє натхтнення – в гордості, коли щось вдається мені добре, нехай навіть високою ціною. А ще – в різноманітті задач. В рутині будь-яка, навіть найкраща справа починає здаватися нудною, а стрибок від, наприклад, психології розвитку до вибору сантехніки чи навіть до розгрібання завалів після обстрілу – мій ковток свіжого повітря. 〰️ Муза&Селінджер
TGLIST.COM.UA
